Справа № 752/10547/24
Провадження №: 2/752/1338/25
20 березня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання кредитного договору недійсним в частині, застосування наслідків недійсності правочину, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Товариство), про визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій, застосування наслідків недійсності правочину, а також зобов'язання вчинити дії.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 23.01.2018 між ним та АТ «Сенс Банк» була підписана заява-анкета, згідно з якою він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На момент звернення позивача до суду із цим позовом Товариство нарахувало заборгованість, з якою ОСОБА_1 категорично не згоден. Уважає, що в порушення вимог статтей 9, 11 Закону України «Про споживче кредитування» банк не надав йому інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Публічну пропозицію АТ «Сенс-Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб та тарифи на видачу та обслуговування картки для фізичних осіб, як заявлену складову кредитного договору, не можна уважати складовими частинами укладеного між ним та банком кредитного договору, оскільки така публічна пропозиція ОСОБА_1 не надавалася, його особистого підпису вона не містить.
Також, на переконання позивача, відсутні й підстави уважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Кредитодавцем не надано належним чином споживачу інформації щодо умов кредитування, а саме про відсоткову ставку, штрафні санкції, комісії. АТ «Сенс Банк» самостійно встановлював та змінював розмір кредитного ліміту, а можливість такого встановлення та зміни умов кредитування була визначена лише у публічній пропозиції банку, яку позивач загалом не підписував. Окрім того, названі банком у якості складової кредитного договору - Тарифи на видачу та обслуговування картки для фізичних осіб також не підписувалися позивачем, у зв'язку із чим не можна уважати погодженими між сторонами умови щодо ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштам, а також відповідальності у вигляді неустойки за порушення термінів виконання основного зобов'язання.
Зважаючи на викладене вище, позивач уважав, що укладений між ним та АТ «Сенс Банк» кредитний договір є недійсним в частині нарахування процентів, пені та штрафних санкцій. А відтак, просив суд застосувати наслідки недійсності правочину у цій частині та зобов'язати відповідача зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором, з урахуванням визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2024 для розгляду цивільної справи №752/10547/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
19.07.2024 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення, подані представником ОСОБА_2 , за змістом яких відповідач повністю заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 та відповідно просив суд відмовити у задоволенні його позову.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказував, що 23.01.2018 між сторонами було укладено Акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №630816776 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того, містить всі істотні умови, передбачені законодавством України. Позивач під час укладення угоди був ознайомлений зі всіма його істотними умовами.
Підписанням оферти позивач підтвердив, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі його вартості, особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту, в тому числі інформацією, надання якої передбачена Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому були роз'яснені, зрозумілі, не потребували додаткового тлумачення, та з якими він цілком був згодний. Позивач прийняв умови публічної оферти та АТ «Альфа-Банк» (колишня назва АТ «Сенс Банк») видав кредит позивачу, то відповідно пропозиція була прийнята, договір укладений.
Також, у поданому відзиві представник відповідача зазначив, що позивач ОСОБА_1 , підписавши Анкету-заяву від 23.01.2018, в якій зазначені умови кредитування, погодився на укладання оспорюваного кредитного договору на визначених і погоджених сторонами умовах. При цьому, позивач, як споживач кредитних послуг, відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», мав право розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, проте, вказаним правом не скористався, а з позовною заявою звернувся лише у травні 2024 року. Тому, наведене вище свідчить, що при укладенні договору позивач діяв свідомо і повністю розумів природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та витребувано від АТ «Сенс Банк» належним чином засвідчені копії документів: Акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії, укладеного між сторонами; Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеної між сторонами; Анкети - заяви про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», підписану ОСОБА_1 23 січня 2008 року; детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 23 січня 2008 року між сторонами.
19.11.2024 на адресу суду від відповідача надійшли витребувані судом документи.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, дослідивши подані учасниками справи заяви по суті спору, а також наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 23.01.2018 між АТ «Альфа Банк» (нова назва АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 підписана анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк».
Того ж дня, 23.01.2018 АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 шляхом надання банку підписаної ним оферти уклали Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум») було укладено угоду про надання кредиту.
За змістом указаної Оферти ОСОБА_1 запропонував ПАТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та банком.
Відповідно пункту ІІІ умов оферти від 23.01.2018 ліміт кредитної лінії складає 200000 грн, процентна ставка 39,99%. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно пункту ІV Оферти від 23.01.2018 «Умови сплати платежів, визначених угодою/договором» обов'язковий мінімальний платіж складає 5% від суми загальної заборгованості за Кредитною лінією, але не менше 50 грн. Дата оплати обов'язково мінімального платежу запропоновано визначити відповідно до умов додатку №4 до Договору. Примірний графік та розрахунок сукупної вартості запропоновано навести в тарифах, які є невід'ємною частиною договору. Банк щомісячно в останній день розрахункового періоду здійснюватиме договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , в розмірах, що необхідні для щомісячної оплати страхового платежу згідно з умовами Договору. Оферта, якою передбачено договірне списання, містить особистий підпис позивача.
Також, згідно оферти та акцепту всі відносини між Клієнтом та Банком та істотні умови надання та користування кредитом, які не врегульовані Угодою, регулюються Договором. Діюча редакція Договору розміщена за електронною адресою: www.alfabank.com.ua.
У пункті VI оферти, яка була підписана особисто позивачем, зазначається, що підписанням Оферти на укладення Угоди про надання кредиту він беззаперечно підтверджує, що попередньо ознайомлений у письмовій формі зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ.
В матеріали справи сторонами надана копія Акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за змістом якої ПАТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію ОСОБА_1 , на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», укладеного між банком та клієнтом. Вказаний акцепт містить аналогічні за змістом умови, що викладені у оферті, підписаній сторонами.
Крім того, позивач підписав до договору паспорт споживчого кредиту, в якому підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних ним умов кредитування. Підтверджує отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання нею зобов'язань за таким договором.
Сторонами не заперечується той факт, що АТ «Альфа-Банк» було змінено назву на АТ «Сенс Банк».
Із долученої до позовної заяви копії банківської виписки по рахунку за кредитною карткою за період з 24.02.2022 по 02.08.2023 убачається, що з рахунку позивача щомісячно списувалися прострочені відсотки за кредитом, а також здійснювалося поповнення рахунку.
Факт отримання позивачем кредиту та користування кредитними коштами ніким із сторін не оспорюється.
За наданим відповідачем розрахунку заборгованості за кредитом банком нарахована заборгованість у загальному розмірі 235748,28 грн.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Відповідно до положень частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статтей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з вимогами частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною другою, третьою статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до вимог частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою (кредитом), за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.
Відповідно, встановлення сторонами в кредитному договорі неустойки за порушення строків виконання грошового зобов'язання та погодження її розміру в цілому відповідає вимогам законодавства та є результатом вільного волевиявлення сторін правочину, в тому числі позивача.
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції на час укладення оспореного договору, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Враховуючи викладене, умови кредитування, погоджені сторонами у кредитному договорі повністю відповідають умовам чинного законодавства, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Позивач ознайомився з умовами споживчого кредиту, в тому числі щодо нарахування процентів за користування кредитом та відповідальності за порушення зобов'язання, що підтверджується його підписом.
Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами прямо передбачена чинним законодавством, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним договору в частині нарахування відсотків за користування кредитом, є безпідставною.
Окрім того, з наданих сторонами доказів не вбачається, що між сторонами при підписанні кредитного договору було узгоджено розмір та підстави нарахування неустойки за порушення виконання основного зобов'язання.
Також, наданий банком розрахунок заборгованості не містить складових боргу у вигляді неустойки (штрафів чи пені), а наведений позивачем у позовній заяві виклад обставин та обґрунтувань щодо недійсності кредитного договору у частині пені та штрафних санкцій загалом не містить будь-яких посилань щодо їх визначення умовами кредитного договору, які він у свою чергу просить визнати недійсними.
Кредитний договір не містить відповідальності позивача за порушення ним грошового зобов'язання, наявність якої могла б бути розцінена як встановлення жорстких обов'язків споживача в розумінні пункту 3 частини статті 18 Закону України «Про захист прав споживача». Умови кредитного договору не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача і не є несправедливими.
У зв'язку із наведеними оспорюванний договір не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Безпідставними є твердження позивача, що відповідачем не виконані вимоги статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»
Так, згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою уДодатку 1до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Позивачу було надано паспорт споживчого кредиту, з яким останній ознайомлений, про що свідчить його підпис.
Позивачем не доведено недобросовісності в діях відповідача та що кредитні договори містять несправедливі умови.
При цьому, суд враховує суперечливу поведінку позивача, який після укладення кредитного договору 23.01.2018, користувався кредитними коштами, не оскаржував вказаний договір та уклав кредитний договір підписавши оферту та анкету заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк», продовжуючи користуватись кредитними коштами, що підтверджується наданими позивачем виписками з карткових рахунків.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.
Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Зі спірного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні.
Належних та допустимих доказів того, що сторонами в момент підписання даного кредитного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Доводи позивача про те, що кредитний договір за своїм змістом суперечить положенням законодавства, судом до уваги не приймаються, оскільки, ґрунтуються виключно на довільному трактуванні позивачем положень ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» і умов кредитного договору та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи та умовами кредитного договору.
Безпідставними також є посилання позивача щодо недійсності укладеного між сторонами кредитного договору в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій з тих підстав, що згадані у підписаній між сторонами оферті - Тарифи та Додаток №4 не можуть уважатися складовою кредитного договору, оскільки такі документи взагалі не були надані суду для дослідження, про їх витребування позивачем будь-які клопотання не заявлялись.
Визначені вимогами законодавства істотні умови кредитного договору містяться у підписаних між сторонами документах, що наявні у матеріалах справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначила: якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Що стосується посилань ОСОБА_1 у позовній заяві щодо його незгоди із нарахованої йому відповідачем суми заборгованості за кредитним договором, а також вимог позову про зобов'язання АТ «Сенс Банк» провести перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій, то суд зазначає таке.
Так, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов'язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), задоволення вимоги боржника зобов'язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 , як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, посилався на свою незгоду із нарахованим банком розміром заборгованості за кредитом, оскільки АТ «Сенс Банк» самостійно встановлював та змінював розмір кредитного ліміту.
Однак, посилаючись на неправомірність здійснення банком нарахувань заборгованості, позивач жодним чином не вказував на конкретні порушення, які були здійсненні банком під час такого нарахування, зокрема суми, у розрізі нарахування відсотків та неустойки.
Тому, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій, не може бути задоволена судом, оскільки, по-перше, вона за своїм формулюванням прямо залежить від задоволення вимог позову щодо визнання недійсним кредитного договору в частині, та, по-друге, вона загалом не містить будь-яких обґрунтувань щодо неправомірного здійснення банком розрахунку заборгованості, за стягненням якої до суду останній не звертається та продовжує здійснювати нарахування.
Згідно з вимогами статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн слід віднести на рахунок держави.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання кредитного договору недійсним в частині, застосування наслідків недійсності правочину, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 20.03.2025.
Суддя А.О. Митрофанова