Справа № 185/14154/24
Провадження № 2/185/2473/25
20 березня 2025 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Вакули В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, питання ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна,
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року у справі № 185/14154/24 (а.с.38-40) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна задоволено повністю. Відповідно до резолютивної частини рішення, суд ухвалив:
«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 69,10 квадратний метрів, з них житловою 42,5 квадратних метрів.».
Одночасно в резолютивній частині рішення не було зазначено про розподіл судових витрат, відповідно до мотивувальної частини рішення, у якій судом було зазначено наступне:
«При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Зі змісту ч.ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Позивачем надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру №20/11/2024 від 20.11.2024 р про оплату витрат на правову допомогу адвокату Савченко С.А. у сумі 5 000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правову допомогу на рівні 5000 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності. Підготовка позовної заяви виконана на найвищому професійному рівні, проте, зважаючи на те, що адвокат Савченко С.А. є визнаним фахівцем у галузі права із багаторічним досвідом работи у юридичній сфері, це не потребувало від останого вивчення великого обсягу фактичних даних та значних витрат часу, із огляду на обсяг і складність складених процесуальних документів.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відтак, спираючись на викладене, враховуючи, що розгляд справи був здійснений за відсутності її учасників та їх представників, беручи до уваги обсяг та характер доказів по справі, застосованих до справи стороною позивача, факт визнання позову відповідачем, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 2500 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Одночасно, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.
На підставі викладеного, оскільки до початку розгляду справи по суті від відповідача надійшла заява про визнання позову, при подачі позову до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1300,20 грн. відповідно до квитанцій № P6989038 від 24.12.2024 р. та № 228251310 від 28.12.2024 р., суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви, тому наявні підстави для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову та стягнення з відповідача на користь позивача інших 50 відсотків судового збору.»
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі (ч. 3 ст. 270 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Таким чином, зважаючи на розподіл судових витрат, зазначений у мотивувальній частині рішення від 05 лютого 2025 року, резолютивна частина рішення суду потребує доповнення для усунення виявленої судом невідповідності.
На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 12, 133, 137, 141, 142, 258, 263-265, 270, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50% сплаченого судового збору в розмірі 650,10 (шістсот п'ятдесят гривень 10 копійок) на банківський рахунок НОМЕР_2 в АТ «Перший Український Міжнародний банк», який був сплачений за квитанцією № P6989038 від 24.12.2024 р. через ПАТ «Акціонерний банк «Південний» та квитанцією № 2282511310 від 28.12.2024 р. через АТ «Перший Український Міжнародний банк».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 650,10 (шістсот п'ятдесят гривень 10 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено без проголошення 20 березня 2025 року.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя С. О. Бабій