ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2025Справа № 910/555/25
За позовом Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем»
про стягнення 95 331, 69 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Комунальне некомерційне підприємство «Пологовий будинок» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 95 331, 69 грн, з яких: 74 200, 00 грн основний борг, 5 194, 00 грн штрафу, 10 091, 20 грн пені, 827, 40 грн 3% річних та 5 019, 09 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625 - 629, 655, 662 - 664, 667, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193, 230 - 232, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товару № 206 від 09.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/555/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 21.01.2025, яка відповідно до повідомлення про доставку електронного листа була отримана відповідачем - 22.01.2025 19:01 год.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.10.2023 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару № 206 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується у 2023 році поставити покупцеві дизельне паливо (талон (скретч-карта) (код 09130000-9 Нафта і дистиляти за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника) (надалі - товар), а покупець прийняти і оплатити товар, відповідно до специфікації - додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 2.3. договору, приймання товару по якості та кількості здійснюється покупцем під час відпуску товару постачальником.
Відповідно до п. 3.2. договору, його сума становить 265 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 44 166, 67 грн.
Покупець після отримання товарів приймає рішення про їх оплату. Розрахунки за товар проводяться шляхом безготівкових розрахунків з рахунку покупця на рахунок постачальника після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та накладної. Розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу на термін 15 банківських днів (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 5.1. договору, постачальник зобов'язаний видати картки або бланки-дозволи або талони на оплачений та переданий на відповідальне зберігання товар і проводити їх отоварювання при пред'явленні водієм покупця на АЗС.
Відповідно до п. 5.2. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за картками або бланками-дозволами або талонами на отримання товару відповідно Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442. Постачальник відпускає товар за пред'явленими картками або бланками-дозволами або талонами, відповідно до кількості зазначених у них літрів та виду товару.
Пунктами 5.3. - 5.5. договору визначено, що постачальник відпускає товар на всю кількість пред'явлених карток або бланків-дозволів або талонів.
Місце поставки (передачі) товарів за адресою АЗС постачальника. Моментом переходу права власності на товар є момент відпуску товару по картках або бланках-дозволах або талонах на АЗС.
Товар постачається покупцю товарними партіями згідно заявки покупця.
Згідно з п. 5.7. договору, строк поставки: з моменту укладання договору по 31.12.2023 року.
Відповідно до п. 6.3.5. договору, постачальник зобов'язаний інформувати покупця про заміну талонів або припинення відпуску товару по талонам, які можуть бути проведено за ініціативою постачальника та вжити всі заходи по забезпеченню покупця отриманням товару, що сплачений. Інформація про заміну (вивід з обігу) талонів, міститься на АЗС або доводиться до відома покупця безпосередньо у письмовій формі.
Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущене прострочення, за кожний день прострочення з моменту здійснення заявки на поставку, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Згідно з п. 10.1. договору, він набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання сторонами.
Специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, сторони погодили найменування товару, його кількість ціну та суму, а саме: дизельне паливо, кількістю 5 000 л, ціною 53, 00 грн та сумою з ПДВ - 265 000, 00 грн.
Так, 10.11.2023 на виконання умов договору, відповідач поставив, а позивач прийняв дизельне паливо кількістю 5 000 л на загальну суму 265 000, 00 грн, у відповідності до п. 1.1. договору у скретч-картках, що підтверджується видатковими накладними від 10.11.2023, а саме: № 1706 на суму 103 880, 00 грн та № 1707 на суму 161 120, 00 грн.
13.11.2023 та 16.11.2023 позивач перерахував на рахунок відповідача суму грошових коштів у загальному розмірі 265 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2028 від 13.11.2023 на суму 161 120, 00 грн та № 2048 від 16.11.2023 на суму 103 880, 00 грн.
У подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензіями-вимогами від 08.10.2024 № 01-06/753 та від 20.11.2024 № 01-06/849, в яких повідомив останнього, що відповідач припинив відпускати паливо згідно талонів з 01.09.2024 і не проінформував позивача про заміну талонів або припинення відпуску товарів по талонам, у зв'язку з чим, позивач вимагав продовжити відпуск товару по талонам або сплатити суму заборгованості в розмірі 74 200, 00 грн, що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» та копією конверту.
Однак, претензія-вимога від 08.10.2024 № 01-06/753 відповідачем отримана не була та повернута поштовим відділенням позивачу 31.10.2024 з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповіді на вказані претензії-вимоги матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором про закупівлю товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 74 200, 00 грн основного боргу, 5 194, 00 грн штрафу, 10 091, 20 грн пені, 827, 40 грн 3% річних та 5 019, 09 грн інфляційних втрат.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи, а саме платіжними інструкціями № 2028 від 13.11.2023 на суму 161 120, 00 грн та № 2048 від 16.11.2023 на суму 103 880, 00 грн, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми грошових коштів за дизельне паливо кількістю 5 000 л у відповідності до п. 1.1. договору у скретч-картках у розмірі 265 000, 00 грн.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (далі - Правила), згідно з п. 3 яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС).
Згідно з п. 9 Правил розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).
Згідно з п. 3 Інструкції талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується у 2023 році поставити покупцеві дизельне паливо (талон (скретч-карта) (код 09130000-9 Нафта і дистиляти за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника) (надалі - товар), а покупець прийняти і оплатити товар, відповідно до специфікації - додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 5.1. договору, постачальник зобов'язаний видати картки або бланки-дозволи або талони на оплачений та переданий на відповідальне зберігання товар і проводити їх отоварювання при пред'явленні водієм покупця на АЗС.
Відповідно до п. 5.2. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за картками або бланками-дозволами або талонами на отримання товару відповідно Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442. Постачальник відпускає товар за пред'явленими картками або бланками-дозволами або талонами, відповідно до кількості зазначених у них літрів та виду товару.
Пунктами 5.3. - 5.5. договору визначено, що постачальник відпускає товар на всю кількість пред'явлених карток або бланків-дозволів або талонів.
Місце поставки (передачі) товарів за адресою АЗС постачальника. Моментом переходу права власності на товар є момент відпуску товару по картках або бланках-дозволах або талонах на АЗС.
Товар постачається покупцю товарними партіями згідно заявки покупця.
Як установлено судом, на підставі видаткових накладних від 10.11.2023, а саме: № 1706 на суму 103 880, 00 грн та № 1707 на суму 161 120, 00 грн позивачем прийнято дизельне паливо загальною кількістю 5 000 л на суму 265 000, 00 грн, у відповідності до п. 1.1. договору в скретч-картках..
З скретч-карток, які містяться в матеріалах справи вбачається, що строк їх дії закінчився 29.09.2024, однак, як зазначає позивач, відповідач перестав здійснювати відпуск товару з АЗС з 01.09.2024 без повідомлення позивача про заміну талонів або припинення відпуску товару по талонам.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до п. 6.3.5. договору, постачальник зобов'язаний інформувати покупця про заміну талонів або припинення відпуску товару по талонам, які можуть бути проведено за ініціативою постачальника та вжити всі заходи по забезпеченню покупця отриманням товару, що сплачений. Інформація про заміну (вивід з обігу) талонів, міститься на АЗС або доводиться до відома покупця безпосередньо у письмовій формі.
Позивач звернувся до відповідача з претензіями-вимогами від 08.10.2024 № 01-06/753 та від 20.11.2024 № 01-06/849, в яких повідомив останнього, що відповідач припинив відпускати паливо згідно талонів з 01.09.2024 і не проінформував позивача про заміну талонів або припинення відпуску товарів по талонам, у зв'язку з чим, позивач вимагав продовжити відпуск товару по талонам або сплатити суму заборгованості в розмірі 74 200, 00 грн, що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» та копією конверту.
Однак, претензія-вимога від 08.10.2024 № 01-06/753 відповідачем отримана не була та повернута поштовим відділенням позивачу 31.10.2024 з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповіді на вказані претензії-вимоги матеріали справи не містять.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: « 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були».
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів здійснення обміну відповідачем 140 скретч-карток на 1 400 л дизельного пального або повернення позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 74 200, 00 грн (1 400 л х 53, 00 грн (ціна за літр дизельного пального згідно видаткових накладних від 10.11.2023 № 1706 та № 1707) матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а також те, що строк (термін) виконання відповідачем обов'язку з повернення коштів не встановлений позивачем, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу суми грошових коштів у розмірі 74 200, 00 грн 07.11.2024 (31.10.2024 + 7 днів), а тому строк його виконання настав.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 74 200, 00 грн грошових коштів, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбаченому ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 74 200, 00 грн основного боргу.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 194, 00 грн штрафу та 10 091, 20 грн пені за загальний період з 02.09.2024 по 15.01.2025.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущене прострочення, за кожний день прострочення з моменту здійснення заявки на поставку, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Отже, умовами договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 10 091, 20 грн за загальний період з 02.09.2024 по 15.01.2025 судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 5 194, 00 грн (74 200, 00 грн х 7 %), судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 827, 40 грн за період з 02.09.2024 по 15.01.2025 та інфляційних втрат у розмірі 5 019, 09 грн за період з вересня 2024 року по грудень 2024 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 827, 40 грн за період з 02.09.2024 по 15.01.2025, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки, як встановлено судом вище, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу суми грошових коштів 07.11.2024, а тому нарахування 3% річних слід здійснювати з 08.11.2024, а не 02.09.2024, як визначено позивачем. Суд, здійснивши власний розрахунок 3 % річних, при цьому обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем, встановив, що розмір 3 % річних за період з 08.11.2024 по 15.01.2025 складає 419, 91 грн, а тому позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню.
Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат за загальний період з вересня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 5 019, 09 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки, як встановлено судом вище, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу суми грошових коштів 07.11.2024, а тому нарахування інфляційних втрат слід здійснювати з листопада 2024 року, а не вересня 2024 року, як визначено позивачем. Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, при цьому обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем, встановив, що розмір інфляційних втрат за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року складає 2 468, 34 грн, а тому позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 74 200, 00 грн основного боргу, 5 194, 00 грн штрафу, 10 091, 20 грн пені, 419, 91 грн 3% річних та 2 468, 34 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 11 500, 00 грн.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 10/01/25/1 від 10.01.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії
ЧН № 001035 від 16.04.2021 на ім'я адвоката Матвійчук А.С., ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1112445 від 16.01.2025, акт наданих послуг № 20 від 10.01.2025 на суму 11 500, 00 грн, рахунок на оплату № 7 від 10.01.2025 на суму 11 500, 00 грн та платіжну інструкцію № 16 від 13.01.2025 на суму 11 500, 00 грн.
Відповідно до п. 3.1. договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 10/01/25/1 від 10.01.2025, вартість послуг (гонорару) за даним договором складає 11 500, 00 грн.
Згідно із визначення, наведеного у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис».
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість витрат позивача на правову допомогу в розмірі 11 500, 00 грн.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 11 143, 14 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем» (01042, місто Київ, вулиця Джона Маккейна, будинок 40, ідентифікаційний код 44876120) на користь Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради (14034, місто Чернігів, проспект Грушевського Михайла, будинок 172, ідентифікаційний код 02006610) 74 200 (сімдесят чотири тисячі двісті) грн 00 коп. основного боргу, 5 194 (п'ять тисяч сто дев'яносто чотири) грн 00 коп. штрафу, 10 091 (десять тисяч дев'яносто одну) грн 20 коп. пені, 419 (чотириста дев'ятнадцять) грн 91 коп. 3% річних, 2 468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн 34 коп. інфляційних втрат, 11 143 (одинадцять тисяч сто сорок три) грн 14 коп. витрат на правову допомогу та 2 347 (дві тисячі триста сорок сім) грн 23 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань