ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2025Справа № 910/311/25
За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар»
про стягнення 11 675, 08 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар» (надалі - відповідач) про стягнення суми пені в розмірі 11 675, 08 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, 549, 610, 612, 901, 902 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № ПК/ВЧД-5/24243/Ю від 08.05.2024, в частині своєчасного надання послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/311/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
16.01.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що послуги були виконані в повному обсязі та прийняті позивачем без зауважень, однак виконані з запізненням у зв'язку з постійними ворожими обстрілами міста Харкова, що ускладнювало доставку відповідачем системи кондиціонування до позивача. Крім цього, відповідач просить суд зменшити суму штрафних санкцій.
20.01.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідач не підтвердив обставину, що невчасне надання послуг відбулося не з вини відповідача, не надав доказів на підтвердження поважності невчасного надання послуг, а також не довів що нарахована сума штрафних санкцій є надмірно великою для майнового стану відповідача.
24.01.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
28.01.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
17.02.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
08.05.2024 між позивачем (надалі - замовник) та відповідачем (надалі - виконавець) укладено договір № ПК/ВЧД-5/24243/Ю (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами надати послуги з ремонту (надалі - послуги) систем кондиціювання повітря пасажирських вагонів (надалі - обладнання) відповідно до Технічного завдання (додаток № 1 до договору), а замовник зобов'язується оплатити фактичні надані послуги, які прийняті замовником та кінцевим одержувачем.
Згідно з п. 3.1. договору, вартість наданих послуг визначається відповідно до розрахунку вартості послуг (додатку № 2 до цього договору), специфікації та калькуляції (з розшифровками) вартості послуг (додатку № 3 до цього договору). Обсяг надання послуг з розрахунку на одиницю обладнання визначається згідно з актом приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 3.2. договору, ціна цього договору становить без ПДВ: 4 951 264, 00 грн, крім того ПДВ 20 % - 990 252, 80 грн, що разом з ПДВ становить 5 941 516, 80 грн.
Згідно з п. 5.1. договору, надання послуг виконується у відповідності до умов договору, технічного завдання та акта передачі обладнання в ремонт.
Надання послуг розпочинається тільки на підставі отриманної виконавцем письмової рознарядки (надалі - рознарядка), яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника та кінцевого одержувача до приймання послуг. Рознарядка підписується уповноваженими особами та направляється в один із способів визначених п. 5.3. договору (п. 5.2. договору).
Відповідно до п. 5.4. договору, здача та приймання обладнання в ремонт оформлюється актом передачі обладнання в ремонт (додаток № 4 до цього договору), який підписують уповноважені представники кінцевого одержувача та виконавця у двох примірниках.
Пунктом 5.7. договору сторони визначили, що строк надання послуг становить не більше 30 робочих днів з дати підписання акта передачі обладнання в ремонт.
Згідно з п. 5.12. договору, в момент передачі відремонтованого обладнання, сторони підписують акт приймання обладнання з ремонту.
Відповідно до п. 5.13. договору, послуги вважаються наданими в разі здійснення повного обсягу ремонту, що передбачено умовами договору, після проведення пуско-налагоджувальних робіт або позитивних випробувань - підписання акта випробування обладнання (додаток № 6 до цього договору), надання виконавцем всіх документів згідно з цим договором та підписанням сторонами акта приймання-передачі наданих послуг, який є основним документом, що підтверджує надання послуг.
Згідно з пп. 6.1.2. та пп. 6.1.3. п. 6.1. договору, виконавець зобов'язаний надавати послуги якісно, в повному обсязі та у встановлений договором термін. При неможливості в передбачений замовленням строк виконати послуги, протягом доби повідомити листом про це кінцевого одержувача.
Відповідно до п. 7.3. договору, за порушення строків надання послуг виконавець сплачує пеню у розмірі 0, 1 % вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додаткового стягується штраф у розмірі 7 % від ціни договору.
Згідно з п. 13.1. договору, він набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до їх повного виконання сторонами.
Так, 07.06.2024 позивач передав, а відповідач прийняв обладнання АВК-30 заводський/інвентарний номер обладнання № 1300775 і № 1300787 в ремонт, що підтверджується актами передачі обладнання в ремонт № 1 та № 2 від 07.06.2024.
26.07.2024 відповідач надав, а позивач прийняв послуги з ремонту систем кондиціонування повітря пасажирських вагонів типу АВК-30 заводський/інвентарний номер обладнання № 1300775 і № 1300787 на загальну суму 1 459 385, 06 грн (729 692, 53 грн + 729 692, 53 грн), що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг № 1 та № 2 від 26.07.2024.
У подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією № ПК-07/1689 від 09.08.2024, в якій вимагав сплатити 0,1 % пені за порушення строків надання послуг в розмірі 11 675, 08 грн.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми пені в розмірі 11 675, 08 грн за загальний період з 18.06.2024 по 26.07.2024.
Підставами позову є неналежне виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором № ПК/ВЧД-5/24243/Ю від 08.05.2024, в частині своєчасного надання послуг.
У відповідності до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Правочин укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Положеннями ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення пені за порушення умов договору.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.
Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.4. договору, здача та приймання обладнання в ремонт оформлюється актом передачі обладнання в ремонт (додаток № 4 до цього договору), який підписують уповноважені представники кінцевого одержувача та виконавця у двох примірниках.
Пунктом 5.7. договору сторони визначили, що строк надання послуг становить не більше 30 робочих днів з дати підписання акта передачі обладнання в ремонт.
Згідно з п. 5.12. договору, в момент передачі відремонтованого обладнання, сторони підписують акт приймання обладнання з ремонту.
Відповідно до п. 5.13. договору, послуги вважаються наданими в разі здійснення повного обсягу ремонту, що передбачено умовами договору, після проведення пуско-налагоджувальних робіт або позитивних випробувань - підписання акта випробування обладнання (додаток № 6 до цього договору), надання виконавцем всіх документів згідно з цим договором та підписанням сторонами акта приймання-передачі наданих послуг, який є основним документом, що підтверджує надання послуг.
Так, 07.06.2024 позивач передав, а відповідач прийняв обладнання АВК-30 заводський/інвентарний номер обладнання № 1300775 і № 1300787 в ремонт, що підтверджується актами передачі обладнання в ремонт № 1 та № 2 від 07.06.2024.
Вказані акти підписані з обох сторін без зауважень та заперечень.
Отже, відповідно до п. 5.7. договору, кінцевою датою надання послуг є 19.07.2024 (07.06.2024 + 30 робочих днів).
Однак, відповідач надав, а позивач прийняв послуги з ремонту систем кондиціонування повітря пасажирських вагонів типу АВК-30 заводський/інвентарний номер обладнання № 1300775 і № 1300787 на загальну суму 1 459 385, 06 грн (729 692, 53 грн + 729 692, 53 грн) лише 26.07.2024, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг № 1 та № 2 від 26.07.2024.
Факт порушення строку надання послуг відповідачем не заперечується.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором у частині своєчасного надання послуг позивачем заявлено до стягнення 11 675, 08 грн пені за загальний період з 18.06.2024 по 26.07.2024.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.3. договору, за порушення строків надання послуг виконавець сплачує пеню у розмірі 0, 1 % вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додаткового стягується штраф у розмірі 7 % від ціни договору.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 11 675, 08 грн за загальний період з 18.06.2024 по 26.07.2024, суд встановив, що він є невірним, оскільки, як встановлено судом вище, останнім днем надання послуг відповідачем є 19.07.2024, а не 18.07.2024 як визначено позивачем. Разом з тим суд зазначає, що пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання зобов'язання, а тому суд, здійснивши розрахунок пені, при цьому обмежуючись періодами і сумами визначеними позивачем, встановив, що розмір пені за період з 20.07.2024 (19.07.2024 останній день надання послуг) по 25.07.2024 (26.07.2024 надано послуги відповідачем) складає 8 756, 31 грн.
Отже, вимога позивача про стягнення пені є обґрунтованою, проте арифметично не вірною, а тому підлягає стягненню в розмірі визначеному судом - 8 756, 31 грн.
Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
Оцінюючи наявні матеріали справи, а також беручи до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, враховуючи що відповідачем послуги надані в повному обсязі та строк прострочення складає лише 6 днів, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 20 %, що становить 7 005, 05 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 7 005, 05 грн пені.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар» (03045, місто Київ, вулиця Набережно-Корчуватська, будинок 136 Л, ідентифікаційний код 36177373) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) 7 005 (сім тисяч п'ять) грн 05 коп. пені та 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 80 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань