Провадження № 22-ц/803/2369/25 Справа № 212/8418/24 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
18 березня 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 212/8418/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Дмитро Миколайович, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Козловим Д.О. у м. Кривому розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року,
В серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2021 року між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1768418, підписаний електронним підписом позичальника, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 12 000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 строк на 30 днів до 14 березня 2021 року зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день.
В подальшому 21 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу № 2106, за умовами якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступив належні йому права вимоги до боржників на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», а відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 21 червня 2021 року до такого договору факторингу позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 в сумі 40 656 грн, з яких 12 000 грн сума боргу за тілом позики та 28 656 грн борг за відсотками.
На підставі викладеного просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість за договором позики № 1768418 в розмірі 19 164 грн та витрати з оплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року позов задоволено, стягнуто з з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованість за договором № 1768418 від 12 лютого 2021 року в розмірі 19 164 грн. Стягнут з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» витрати з оплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Д.М., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилається на те, що 11 листопада 2024 року, за допомогою системи Електронний суд до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області представником відповідача було скеровано клопотання про перенесення дати судового засідання у зв'язку із погіршенням стану здоров'я і неможливості за цих обставин бути присутнім на судовому засіданні 14 листопада 2024 року. Відповідно до Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 328, медичний висновок про тимчасову непрацездатність - електронний документ, що формується на підставі медичних записів в електронній системі охорони здоров'я та містить висновок лікаря за результатами медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність та є підставою для створення листка непрацездатності. Таким чином, до клопотання від 11 листопада 2024 року було медичний висновок про непрацездатність № Х83Н-Р73С-3Т98-7ККВ, на підтвердження поважності причини неможливості участі у судовому засіданні (скріншот1,2). Отже, не беручи до уваги клопотання адвоката про перенесення дати судового засідання за поважних обставин, за відсутності відповідача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Сергієнка Д.М., Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 14 листопада 2024 року було прийнято рішення. Наведене вище може свідчити про умисне або внаслідок недбалості допущення головуючим по справі суддею ОСОБА_3 істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, а також незабезпечення ОСОБА_1 права на захист.
Безумовна упередженість з боку суду першої інстанції при розгляді справи № 212/8418/24. Суд в даному випадку не є безстороннім, можливо має вплив або прихільність до іншої сторони цивільного провадження, оскільки не поважає честь і гідність усіх учасників судового процесу, не здійснює правосуддя на засадах рівності перед законом.
Апелянт зазначає, що перебіг позовної давності почався від дня, коли відповідачка ОСОБА_1 порушила умови договору та не повернула заборгованість 12 березня 2021 року, тобто в зацікавленої сторони перебіг строку позовної давності розпочався з 13 березня 2021 року, тобто з першого дня невиконання договору, який закінчився 13 березня 2024 року. З позовом до суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» звернулося 26 серпня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, зазначила, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Отже, у зв'язку із навмисним скороченням Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області строку розгляду справи №212/8418/24 шляхом проведення 14.11.2024 судового засідання за відсутності відповідачки та її представника, мною - адвокатом Сергієнком Д.М. не було заявлено в судовому процесі заяву про застосування в цій справі строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у даній справі становить 19 164 грн, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, в редакції станом на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 12 лютого 2021 року між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора було укладено договір позики № 1768418, за умовами якого кредитор надав боржнику кошти в сумі 12 000 грн на 30 днів, до 14 березня 2021 року, зі сплатою відсотків за його використання в розмірі 1,99% на день.
Договір від 12 лютого 2021 року був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між нею та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Згідно із інформацією ТОВ «ФК Фінекспрес» від 15 серпня 2024 року та АТ «Універсалбанк» від 23 вересня 2024 року вбачається, що грошові кошти в сумі 12 000 грн були зараховані 12 лютого 2021 року в 10-57 год. на картковий рахунок ОСОБА_2 на картку відповідачки № НОМЕР_1 у сумі 12 000 грн згідно із умовами укладеного між сторонами договору № 1768418 від 12 лютого 2021 року.
Судом також було встановлено, що 21 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було укладено Договір факторингу № 2106, за яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права грошової вимоги, зокрема, за договором позики № 1768418 від 12 лютого 2021 року, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників та реєстром прав вимог № 1.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія управління активами», суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договорам позичальником в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв'язку з цим, вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 ознайомилась з наданою в договорах інформацією, що засвідчила електронним підписом, вибрала та погодилась з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договів підписавши його особистим електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Тобто таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору за конкретних умов.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія управління активами» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного кредитного договорору відповідач отримала кредитні кошти та користувалась ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Як встановлено судом, нарахування відсотків за наведеним вище договором здійснено в межах строку, узгодженого сторонами, й в апеляційній скарзі відповідач не посилається на нарахування відсотків поза строками кредитування, як і не надає власного розрахунку заборгованості за кредитом, зокрема, за відсокотми за користування кредитними коштами.
При цьому не можуть бути для відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, з огляду на наступне.
Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Дійсно, як зазначено в апеляційній скарзі представником відповідача, відповідачка ОСОБА_1 порушила умови договору та не повернула заборгованість 12 березня 2021 року, тобто в зацікавленої сторони перебіг строку позовної давності розпочався з 13 березня 2021 року, тобто з першого дня невиконання договору, який закінчився 13 березня 2024 року.
Тазом з тим колегія суддів зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.
Враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги у серпні 2024 року про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, а договір позики укладено 12 лютого 2021 року.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які не призвели до неправильного вирішення спору по суті, та про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_4 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 18 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: