Справа № 761/32571/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/891/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
12 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12022100100002444 від 31.08.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100100002444, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 серпня 2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на транспортний засіб марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузову: НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), шляхом заборони користування та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо зазначеного майна.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати ухвалу про накладення арешту на транспортний засіб, а саме в частині заборони користування власником зазначеним транспортним засобом.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що покупець транспортного засобу ОСОБА_7 взагалі не знала та не усвідомлювала про існування будь-яких спорів щодо майна, яке купує, у зв'язку з чим вона є добросовісним набувачем майна.
Апелянт зазначає, що слідчий суддя не зазначив та не обґрунтував, чому не застосував найменш обтяжливий спосіб арешту майна або не застосував такий спосіб арешту майна, який не позначиться на інтересах добровільного набувача (власника) майна, зокрема без позбавлення його права користування своїм майном.
Крім того, апелянт зазначає, що потреба в користуванні транспортним засобом обумовлюється службовою необхідністю, а також необхідністю відвідувати хвору матір.
Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомив та клопотань про відкладення судового засідання не подавав.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, який без поважних причин не прибув у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
З урахуванням наведеного, оскільки клопотання прокурора розглянуто слідчим суддею без виклику власника майна, а апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав до суду 16.12.2024, тому, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчим відділом Шевченківського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100100002444, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових 31 серпня 2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 30 липня 2008 року між потерпілим ОСОБА_9 та АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11376515000, згідно з умовами якого Банк надав йому кредитні кошти у розмірі 25 062 доларів США 00 центів, з розрахунку 14% річних, на строк з 30.07.2008 по 30.07.2015 року. Згідно умов договору, в заставу Банку було передано транспортний засіб Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова) НОМЕР_2 , об?єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Крім того, 30 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_10 було укладено договір поруки №219882, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати за виконання усіх його зобов'язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу №11376515000 від 30 липня 2008 року.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Через неможливість виконання умов кредитного договору, станом на 14.05.2013 року, виникла заборгованість в сумі 258 060 грн. 40 коп., яка складалась із заборгованості за кредитом в сумі 168 247 грн. 70 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 89 812 грн. 70 коп. Враховуючи зазначені обставини, ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором та відсотків, заявивши про стягнення боргу в національній грошовій одиниці згідно курсу долара США станом на дату ухвалення рішення.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року № 759/8446/13-ц позов було задоволено, та зобов'язано стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заборгованість за кредитним договором в сумі 258060,40 грн.
15 червня 2018 року приватним виконавцем ОСОБА_11 , на підставі заяви стягувача ПАТ «Дельта Банк», відкрито виконавче провадження № 56621729 щодо стягнення заборгованості за рішенням Святошинського районного суду м. Києва (справа № 2/759/4177/13 від 31.01.2014) з ОСОБА_9 в сумі 260641 грн. Так, в ході виконавчого провадження з боржника ОСОБА_9 стягнуто заборгованість в розмірі 260641 грн, про що винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № ВП 56621729 від 08.10.2019.
У подальшому, 08 жовтня 2019 року приватним виконавцем ОСОБА_11 було направлено до ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» постанову про закінчення виконавчого провадження № ВП 56621729 від 08.10.2019.
Таким чином, станом на 08 жовтня 2019 року зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000 від 30.07.2008 були припинені шляхом їх виконання в повному обсязі, і відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» застава на транспортний засіб припиналась.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 вересня 2021 року у справі № 761/31701/20 заставу транспортного засобу - легкового автомобіля марки Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова) НОМЕР_2 , об?єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_4 , за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000 від 30.07.2008, визнано припиненою.
Водночас, ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» стверджує, що основне зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_9 повністю не виконане, тому товариство реалізувало свої права заставодержателя та уклало з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу транспортного засобу (в порядку ст. 30 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»), посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_13 за реєстровим номером № 992.
02 серпня 2022 року ОСОБА_12 було укладено договір комісії № 8120/22/1/008225 з ТОВ «АВТОМІСТ-СЕРВІС», у свою чергу ТОВ «АВТОМІСТ-СЕРВІС», від імені ОСОБА_12 , здійснило продаж транспортного засобу ОСОБА_14 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 8120/22/002968 від 03 серпня 2022 року.
Після чого, ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2022 року № 3242/2022/3390870, укладеного в ТСЦ № 3242, здійснив продаж автомобіля марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузову: НОМЕР_2 ОСОБА_7 .
У той же час, рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року, договір купівлі-продажу транспортного засобу (в порядку ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»), укладений 11.06.2021 між ОСОБА_9 , від імені якого діяло ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», та ОСОБА_12 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за № 992, за яким у власність ОСОБА_12 , передано транспортний засіб марки «Mitsubishi», модель «Lancer», 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2 , визнано недійсним.
01 травня 2024 року постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_15 вищевказаний транспортний засіб визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100100002444, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 серпня 2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Накладено арешт на транспортний засіб марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузову: НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), шляхом заборони користування та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо зазначеного майна.
Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення та з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, а також з метою забезпечення проведення під час досудового розслідування експертних досліджень, наявні підстави для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на транспортний засіб марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузову: НОМЕР_2 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на невідповідність арештованого майна критеріям речового доказу, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту з метою збереження як речового доказу.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
А відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що власник майна ОСОБА_7 не має жодного відношення до кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності відмови у позбавленні права користування власника майна вищевказаним транспортним засобом також відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що клопотання прокурора в цій частині належним чином обґрунтоване та вмотивоване, позаяк незастосування арешту майна у вигляді заборони користування цим майном може призвести до його зникнення, втрати або пошкодження або настання інших наслідків, які можуть суттєво перешкодити кримінальному провадженню.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року в оскаржуваній частині - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4 ____________