Справа №761/164/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1586/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
11 березня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 січня 2025 року, -
за участю:
представників власника майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 січня 2025 року задоволено клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024110000000280 від 17.05.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України та накладено арешт на тимчасово вилучене 26.12.2024 у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме:
1.Мобільний телефон марки «Xiaomi 13 Lite», ІМЕІ 1 : НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , із забороною відчужувати, користуватись, розпоряджатись вказаним майном.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024110000000280 від 17.05.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме: мобільного телефону марки Xiaomi 13 Lite», ІМЕІ 1 : НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , із забороною відчужувати, користуватись, розпоряджатись вказаним майном.
На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, з огляду на мотивацію прийнятого рішення.
Апелянт вказує на те, що подане клопотання прокурора щодо накладення арешту на мобільний телефон, не містить достатніх посилань, зокрема на обставини розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідків арешту майна для його власника, оскільки будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен належно і достатньо обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Визнання мобільного телефонна речовим доказом в даній кримінальній справі з подальшим накладенням арешту на нього є неправомірним, оскільки орган досудового розслідування не надав переконливих доказів того, що цей електронний носій був знаряддям ймовірного кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також апелянт зазначає, що він самостійно надав працівникам правоохоронних органів код доступу до свого телефона, що дало їм можливість без будь-яких перешкод переглянути весь вміст інформації, що містився на телефоні, безпосередньо під час обшуку. При цьому прокурор ОСОБА_9 в судовому засіданні 08.01.2025 просив долучити протокол огляду від 03.01.2025 року, що свідчить про те, що копіювання інформації з нього вже було здійснено органом досудового розслідування. Також прокурор додав, що стосовно вилученого мобільного телефону вирішується питання про проведення технічної експертизи.
Апелянт також звертає увагу на те, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не правдиво зазначено про те, що: «Більше того, всі грошові кошти, які підзахисний отримав від продажу техніки, були передані коледжу.» Цей текст ухвали не відповідає дійсності, оскільки його адвокат не говорив такого, так як він особисто ніяких коштів не отримував від продажу металобрухту. Всі грошові кошти були внесені до каси особисто покупцем і про це було повідомлено слідчу суддю в судовому засіданні, яке відбулось 08.01.2025 року.
В судове засідання власник майна та прокурор не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені завчасно та належним чином, представники власника майна не заперечували щодо проведення апеляційного розгляду у відсутність прокурора та власника майна, з урахуванням зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі прокурора та власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, доводи представників власника майна, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга власника майна ОСОБА_6 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, що Головним управлінням Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12024110000000280 від 17.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України.
06.01.2025 прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва в рамках даного кримінального провадження з клопотанням про арешт майна, яке тимчасово вилучене 26.12.2024 у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: мобільний телефон марки «Xiaomi 13 Lite», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , із забороною відчужувати, користуватись, розпоряджатись вказаним майном.
Дане клопотання прокурора обґрунтоване тим, що 26.12.2024 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «Xiaomi 13 Lite», з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , який поміщено до спеціального пакету № WAR 1004488.
26.12.2024 вилучені речі визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні №12024110000000280 від 17.05.2024 року.
У зв'язку з цим є підстави вважати, що відшукані речі мають значення для досудового розслідування та в сукупності з іншими матеріалами мають суттєве значення для встановлення істини, важливих обставин у кримінальному провадженні, можуть бути використані як доказ під час судового розгляду і потребують подальшого дослідження при призначенні відповідних експертиз, допитах свідків та проведенні інших слідчих дій, в яких виникне необхідність, а відтак, існує необхідність у накладенні арешт на належне ОСОБА_6 майно.
08.01.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене 26.12.2024 у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме, мобільний телефон марки «Xiaomi 13 Lite», ІМЕІ 1 : НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , із забороною відчужувати, користуватись, розпоряджатись вказаним майном.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №12024110000000280 від 17.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України, слідчий суддя виходив з того, що зі змісту клопотання прокурора про арешт майна та долучених до нього матеріалів, зокрема й наданого прокурором ОСОБА_9 у судовому засіданні протоколу огляду від 03.01.2025 вбачається, що мобільний телефон «Xiaomi 13 Lite», з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , містить інформацію щодо продажу техніки ВСП «Немішаївський фаховий коледж НУБіП України». Відтак, враховуючи, що така інформація має важливе значення для даного кримінального провадження, в силу вимог чинного КПК України наявні достатні підстави для вилучення зазначеного телефону.
Також слідчим суддею з врахуванням змісту обставин, що розслідуються в рамках даного кримінального провадження, встановлено, що вилучений мобільний телефон може бути використаний, як доказ у кримінальному провадженні №12024110000000280 від 17.05.2024, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тому накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів та проведення судових експертиз.
З огляду на наведене, з метою збереження речового доказу в стані, придатному для використання у кримінальному провадженні №12024110000000280 від 17.05.2024, та забезпечення схоронності майна для проведення судових експертиз, з метою тимчасового позбавлення можливості відчужувати вказане майно, необхідно накласти арешт на вказане у клопотанні прокурора майно, у вигляді заборони використання, розпорядження та відчуження вказаного майна.
При цьому, слідча суддя, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали кримінального провадження, не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно, порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання та заперечення власника майна та його представників щодо задоволення клопотання прокурора про арешт вище вказаного майна, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК Українибули враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №12024110000000280 від 17.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК Українипри обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора про арешт майна та долучених до нього матеріалів, зокрема й наданого прокурором ОСОБА_9 у судовому засіданні протоколу огляду від 03.01.2025 слідчим суддею встановлено, що мобільний телефон «Xiaomi 13 Lite», з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_6 , містить інформацію щодо продажу техніки ВСП «Немішаївський фаховий коледж НУБіП України». При цьому слідчим суддею враховано, що вилучений мобільний телефон постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_10 від 26.12.2024 визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні №12024110000000280 від 17.05.2024 року /т. 1 а.с. 73-74/.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 січня 2025 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4