апеляційне провадження №22-ц/824/3737/2025
справа №761/24719/20
26 лютого 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сіромашенко Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дискримінацію, -
встановив:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати сукупність рішень, дії та бездіяльності Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), пов'язаних з реалізацією ОСОБА_1 законного інтересу щодо отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 - дискримінацією Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по відношенню до ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Київську міську раду, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити необхідні позитивні дії для поновлення порушеного ними законного інтересу ОСОБА_1 щодо отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Вимоги позову мотивує тим, що 17 жовтня 2001 року позивач звернувся до Київського міського голови з клопотанням про надання позивачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.
15 січня 2002 року Київська міська рада у відповідності до існуючого порядку надала доручення погоджувальним службам міста розглянути клопотання позивача.
Протягом 2002-2003 років позивач збирав необхідні погодження, після отримання позитивних висновків Головне управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надало доручення на складання проекту відведення земельної ділянки №А-1222 від 17 серпня 2003 року Комунальному підприємству "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі".
Позивач вказує, що приблизно через два місяці після цього Головне управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради загубило кадастрову справу А-1222 щодо відведення позивачу земельної ділянки, що на довгий час унеможливило розроблення проекту землеустрою. Вказує, що вищевказану справу Департамент земельних ресурсів не міг знайти приблизно три роки до того моменту, як Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 2-1691/2006 витребувано матеріали кадастрової справи А-1222, які згодом знайшлись.
Як пізніше стало відомо позивачу, 19 червня 2003 року до Київради звернулось незареєстроване на той момент ТОВ "Альянс-Буд" із клопотанням про отримання в оренду на 25 років земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:107:0015, після чого Департаментом земельних ресурсів КМДА зареєстрований договір оренди № 91-6-00227 від 16 березня 2004 року. При цьому, проект землеустрою не був погоджений жодним органом відповідно до вимог законодавства.
04 жовтня 2007 року Подільським районним судом міста Києва прийнято постанову у справі № 2-а-196/07 (ЄДРСР № 62877454), якою визнано протиправним та скасовано пункт 8 Рішення Київради № 316/1191 від 23 грудня 2003 року. Судом встановлено, що Київрада порушила права позивача, надавши необґрунтовану перевагу ТОВ «Альянс-Буд». Також суд зобов'язав Київраду винести рішення за клопотанням позивача від 17 жовтня 2001 року. Постанова набрала чинності 04 листопада 2007 року, є чинною та до теперішнього часу не виконана.
23 вересня 2008 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2-2567/08 (ЄДРСР № 77361665) договір оренди припинено та зобов'язано Київраду передати позивачу земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 23 жовтня 2008 року.
Вказує, що 27 листопада 2008 року замість виконання рішення суду у справі № 2-2567/08 та постанови виконавчої служби про добровільне виконання судового рішення, Київська міська рада прийняла рішення № 755/755, яким повторно передала ділянку по АДРЕСА_1 у складі ще більшої земельної ділянки загальною площею 4,09 га ТОВ «Альянс-Буд». На підставі пункту 12 рішення Київради №195/1060 від 04 березня 2015 року без його виконання.
11 грудня 2008 року Київська міська рада прийняла рішення № 789/789, яким відмовила позивачу у наданні дозволу на розробку проекту відведення ділянки. Це рішення Київради визнано протиправним та скасовано постановою Подільського районного суду міста Києва у справі № 2-а-427/09 від 12 червня 2009 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2009 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі 2-2567/08 скасовано.
У 2011 році позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання відмови Київської міської ради щодо передачі йому земельної ділянки по АДРЕСА_1 протиправною. 25 листопада 2011 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі №2а-10264/11/2670, якою задовольнив частково позов, визнавши бездіяльність Київради щодо не розгляду заяви позивача від 17 жовтня 2001 року протиправною та повторно зобов'язав Київраду прийняти рішення по цій заяві. Постанова набрала чинності 22 березня 2012 року, є чинною і відповідачами не виконана.
У 2013 році Департамент земельних ресурсів підготував, на думку позивача, протиправний проект, а Київрада прийняла рішення в інтересах ТОВ «Альянс-Буд» №249/9306 від 18 жовтня 2013 року про відмову у наданні позивачу дозволу на проектування. Вказане рішення постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/8803/13-а, яка набрала чинності 12 листопада 2013 року, визнано протиправним і скасовано.
У 2014 році позивач звернувся до Київради з клопотанням, на що отримав відповідь через Департамент земельних ресурсів № 0570291-08/Д-1002-2608 від 19 червня 2014 року про необхідність приведення його проекту землеустрою у відповідність до норм чинного законодавства та його погодження.
Оновлений проект землеустрою у відповідності до статті 186-1 Земельного кодексу України погоджений Департаментом містобудування та архітектури КМДА та Департаментом культури КМДА, але Держгеокадастр відмовив в погодженні, мотивуючи відмову існуванням договору оренди між Київрадою і ТОВ «Альянс-Буд».
Позивач вказує, що декілька разів звертався до Київради з клопотанням про розірвання спірного договору оренди як такого, що не відповідає законодавству, оскільки не створює і не може створити права на землю для ТОВ «Альянс-Буд», але при цьому перешкоджає позивачу у погодженні проекту землеустрою, але всі звернення по суті залишитись без розгляду.
31 жовтня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням у справі №640/308/19 визнав дії Київради щодо розгляду його клопотання про розірвання договору оренди між Київрадою і ТОВ «Альянс-Буд» протиправними та зобов'язав Київську міську раду розглянути клопотання з урахуванням позиції суду. Рішення набрало чинності 24 січня 2020 року, проте не виконано.
Зазначає, що після ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/308/19 рішення від 31 жовтня 2019 року Департаментом земельних ресурсів підготовлено проект рішення Київради про розірвання договору оренди з ТОВ «Альянс-Буд».
Стверджує, що відповідачі чинять позивачу перешкоди та передбачили останнім проектом віднесення спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 до озеленених територій загального користування.
Наведені дії відповідачів, на думку позивача, свідчать про упереджене ставлення до останнього та є прямою дискримінацією, оскільки протягом тривалого часу позивач позбавлений можливості отримати земельну ділянку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права.
Зазначає, що надав суду велику кількість фактичних даних, які свідчать про те, що відповідачі поводяться із позивачем менш прихильно, ніж з іншою особою, а саме ТОВ «Альянс-Буд». Стверджує, що така різниця є не окремим чи випадковим фактом, а багаторічною сталою поведінкою відповідачів. Відповідачі систематично перешкоджають позивачу в реалізації законного інтересу шляхом підготовки та прийняття протиправних рішень, невиконанні рішень судів, ігноруванні обов'язку поновити порушені права, тощо. З іншого боку, надання значних привілеїв в отриманні землі, затвердження проектів землеустрою без жодних погоджень, ігнорування рішень судів та інших порушень, як норм права, так і власних регламентів Київради в інтересах товариства.
Вказує, що надав суду фактичні дані про наявність ознаки, якою визначається суттєва відмінність позивача від ТОВ «Альянс-Буд», і яка є причиною менш прихильного ставлення відповідачів до ОСОБА_1 , а саме не відношення позивача до влади або іншими словами низький владний статус.
Судом не надано мотивованої оцінки наданим позивачем доказів щодо ознаки, за якою здійснюється дискримінація.
Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо не доведеності позовних вимог. Вказує, що відповідачі не заявили заперечень та не надали доказів на підтвердження відсутності наданих позивачем фактичних даних, отже ніяких додаткових доказів щодо цих даних законом від позивача не вимагається.
Звертає увагу, що термін "дискримінація" визначено у статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Зазначає, що довести прямий зв'язок в такій ситуації важко або неможливо. Саме тому і передбачено особливий порядок доказування для таких справ.
Вказує на неправомірне посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №804/2823/16 від 01 квітня 2020 року.
Оскільки відповідачами не надано ані доказів відсутності наданих позивачем даних на підтвердження дискримінації, ані законних підстав для поводження із позивачем менш прихильно, уважає відмову суду у задоволенні позову незаконною.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
03 грудня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на апеляційну скаргу.
Посилається на необґрунтованість апеляційної скарги.
Зазначає, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2009 року у справі №2-2567/08 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, ТОВ "Альянс-Буд" про припинення договору оренди та зобов'язання передати земельну ділянку.
Ухвалою Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Вказує, що рішення апеляційного суду у справі №2-2567/08 підтверджує факт того, що у ОСОБА_1 не виникло право на земельну ділянку, отже він не має підстав для захисту такого права.
Відповідач уважає, що права та свободи позивача не обмежувались, не створювались будь-які перешкоди для реалізації його прав, а також не вчинялось будь-яких дій, спрямованих на виникнення дискримінації стосовно ОСОБА_1 .
Вказує на відсутність доказів, що підтверджують факти порушення відповідачами законних прав та інтересів позивача.
Звертає увагу, що обов'язковою умовою для задоволення позову є доведення позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулась із позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.
Представник Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Гончаров О.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що на одну й ту саму земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1 фактично претендують дві особи, одна фізична позивач ОСОБА_1 - хоче отримати її у власність, інша юридична - ТОВ «Альянс-буд» має намір отримати в оренду цю ж саму земельну ділянку, у зв'язку із чим обоє звернулися до органу місцевого самоврядування із відповідними заявами щодо передачі її у власність (користування), надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, укладення договору оренди, тощо.
Суд зазначив, що земельна ділянка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Суд першої інстанції не встановив факту заподіяння позивачеві будь-якої дискримінації з боку відповідачів, відтак відмовив у задоволенні позову за недоведеністю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
З матеріалів справи убачається, що постановою Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2007 року в справі № 2-А-196/07 визнано протиправним пункт 8 рішення 6-ої сесії 24-го скликання Київської міської ради за №316/1191 від 23 грудня 2003 року «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», скасувавши його. Зобов'язано Київську міську раду прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 17 жовтня 2001 року, яка надійшла на розгляд до Київського міського голови 23 жовтня 2001 року (том 1 а.с. 6-7).
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Черноволова В.А. від 05 листопада 2008 року відкрито виконавче провадження ВП № 9820107 з виконання виконавчого листа №2-2567/2008 від 27 жовтня 2008 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва про зобов'язання Київську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (том 1 а.с. 17).
Постановою Подільського районного суду міста Києва від 12 червня 2009 року у справі №2-А-427-09 визнано протиправним та скасовано рішення ІІ сесії VI скликання Київської міської ради №789/789 від 11 грудня 2008 року «Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 17.10.2001» (том 1 а.с. 8).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2011 року у справі № 2а-10264/11/2670 визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо не розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 від 17 жовтня 2001 року про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність (в оренду) для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Зобов'язано Київську міську раду прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 17 жовтня 2001 року, що надійшла на розгляд до Київського міського голови 23 жовтня 2001 року відповідно до діючого законодавства (том 1 а.с. 9-10).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2013 року у справі № 826/8803/13-а визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №249/9306 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 " (том 1 а.с. 11-13, 20-22).
Згідно даних листа Департаменту земельних ресурсів № 0570291-08/Д-1002-2608 від 19 червня 2014 року убачається, що для вирішення питання набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку необхідно вирішувати шляхом приведення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (справа А-1222) у відповідності до норм чинного законодавства. Зазначено, що у разі надходження в установленому чинним законодавством порядку погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Департамент своєчасно забезпечить його опрацювання в межах покладених функцій (том 1 а.с. 18).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року у справі №640/308/19 визнано дії Київської міської ради щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 №08/Д-4762 від 18 жовтня 2018 року протиправним. Зобов'язано Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №08/Д-4762 від 18 жовтня 2018 року та надати відповідь з урахуванням всіх обставин та висновків суду, викладених у рішенні суду (том 1 а.с. 14-16, 23-25).
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно частини 2 статті 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За прямої дискримінації має місце різне поводження з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, без раціонального (об'єктивного та достатнього) обґрунтування, наслідком чого є погіршення становища конкретної особи чи групи осіб, виокремлених за певною захищеною ознакою, порівняно з іншими особами; тоді як за непрямої дискримінації на підставі формально нейтральних правил, практик має місце однакове поводження зі всіма особами, які підпадають під дію цих правил, практик за відсутності для такого однакового поводження раціонального (об'єктивного та достатнього) обґрунтування, внаслідок чого конкретна особа чи частіше група осіб, виокремлені за певною захищеною ознакою, опиняються у гіршому становищі, ніж інші, які такою ознакою не володіють і через це завдяки дії вказаних правил, практик отримують перевагу порівняно з наділеними відповідною ознакою.
Процесуальний обов'язок позивача у справах цієї категорії - навести фактичні дані, які підтверджують, що він, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об'єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають.
Захищені ознаки - це ключовий елемент у визначенні дискримінації. Під ознакою слід розуміти індивідуальну характеристику особи, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом, тобто це певна характеристика особи, що обумовлює неоднакове ставлення чи поводження з нею.
Користування правами та свободами, визнаними в Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, п.п. 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
За приписами статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
Тобто особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.
При цьому, позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі №800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності у цій справі сукупності фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з позивачем.
Сам по собі факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність (оренду тощо) земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу іншій особі земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) сформулювала висновок про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Окрім того, не є доведеним позивачем, що під час реалізації права на отримання земельної ділянки він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншою особою, зокрема, ТОВ «Альянс-Буд», що перебуває у подібній із ним ситуації, та ця різниця пов'язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві.
Звертаючись до суду, позивач вказує, що відмінність його від ТОВ «Альянс-Буд» пов'язана із тим, що позивач не відноситься до влади, тобто має низький владний статус.
Проте, дискримінація - це неоднакове ставлення до осіб, які перебувають в рівних умовах, отже порівнювати позивача (фізичну особа) та юридичну особу ТОВ «Альянс-Буд» з точки зору владного статусу є неправильним.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що у цій справі має місце нечітке формулювання ознак, які на думку позивача свідчать про наявність в діях відповідача дискримінації щодо позивача, що виключає можливість визнання позову обґрунтованим та його задоволення.
Апеляційний суд звертає увагу, що невиконання рішення суду не може свідчити про дискримінацію, і позивач не позбавлений права звернутися до суду в рамках здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, які набули законної сили.
Доводи апеляційної скарги в частині помилкового застосування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №804/2823/16 від 01 квітня 2020 року, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній постанові наведено висновки щодо умов установлення факту дискримінації, отже суд першої інстанції правильно навів посилання на це судове рішення.
З огляду на вказане вище у сукупності колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду про недоведеність позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 18 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова