Справа № 620/8212/24 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
12 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
позивач ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати повністю Рішення відповідача від 07 лютого 2024 року № 2180/Ж10/25-01-24-10-06 про застосування штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 19 вересня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року до розгляду в судовому засіданні на 12 березня 2025 року, а також витребувано у Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області розрахунок сум пені та штрафних санкцій за період з 01 березня 2020 року по 18 лютого 2022 року.
10 березня 2025 року відповідачем подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №620/8212/24.
Також, позивачем подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №620/8212/24.
Позивач у судовому засіданні підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та просила апеляційну скаргу задовольнити.
У судове засідання відповідач не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з інформаційними базами даних ДПС України ОСОБА_1 була підприємцем на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012 та знята з обліку як платник податків 01.01.2017 року.
Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області 07 лютого 2024 року було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску№ 2180/Ж10/25-01-24-10-06.
Як слідує з оскаржуваного рішення, штраф у розмірі 845,53 грн. нарахований за період з 23.01.2013 по 18.02.2022 та нараховано пеню у розмірі 21052,31 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття оскаржуваного рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI ( далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону № 2464-VI податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Заходи впливу та стягнення передбаченні статтею 25 Закону України № 2464-VI.
Відповідно до частин другої - четвертої, десятої, одинадцятої, тринадцятої - шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Постановами Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2022 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 строк дії карантину продовжено з 19.12.2020 до 28.02.2021; до 30.04.2021; до 30.06.2021; до 31.08.2021; до 01.10.2021; до 31.12.2021; до 31.05.2022 до 31.12.2022; до 30.04.2023.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №533-IX Розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктами 9-10 - 9-12, в які вносилися зміни Законами України від 30.03.2020 № 540-IX та від 13.05.2022 № 591-IX.
Згідно з пунктом 9-11.1 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):
несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);
несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів.
При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.
Відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 2464-VI протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Чернігівській області винесло рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску №2180/Ж10/25-01-24-10-06 від 07.02.2024. Пеня та штрафні санкції нараховані за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 23.01.2013 по 18.02.2022, що суперечить вимогам пункту 9-11.1 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми унеможливлювали прийняття податковим органом 07.02.2024 рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску 2180/Ж10/25-01-24-10-06 від 07.02.2024.
При цьому податковим органом не подано належних доказів правомірності нарахування пені та застосування штрафу у періоду дії карантину, а саме з 01.03.2020 по 18.02.2022, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
Зважаючи на встановлені у цій справі фактичні обставини, на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області про застосування штрафних санкцій від 07.02.2024 № 2180/Ж10/25-01-24-10-06.
При цьому, колегія суддів зазначає, що невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Відтак, у разі якщо судом встановлено порушення права позивача в результаті неправомірного нарахування контролюючим органом штрафних санкцій та пені у відповідному розмірі (сумі), належним способом захисту, що відновить порушені права, є саме зобов'язання відповідача здійснити дії по їх списанню.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Таким чином, враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини першої, частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Крім того, приписи частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, оскільки за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги задоволені повністю, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягають присудженню витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в загальній сумі 3028,00 грн, з яких 1211,20 грн. за подання позовної заяви та 1816,80 грн. за подання апеляційної скарги.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої і другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що до суду апеляційної інстанції були надано документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, серед яких:
- копія договору від 16 липня 2024 року №16/07/24/2 про надання правової (професійної правничої) допомоги;
- копія рахунку на оплату від 16 липня 2024 року №174 на суму 4600,00грн;
- копія платіжної інструкції від 17 липня 2024 року №0.0.3768690680.1 на суму 4600,00грн;
- копія акта надання послуг від 25 липня 2024 року №145;
Колегія суддів, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 120/3929/19-а.
Матеріали справи свідчать, що відповідач до суду апеляційної інстанції не надавав свої заперечення щодо заявлених позивачем до присудження витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2022 року у справі №2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Таким чином, зважаючи на заявлені позивача витрати на професійну правничу допомогу, керуючись засадами справедливості та верховенства права, враховуючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу за перегляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 000, 00 грн., є справедливою та співмірною.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 07 лютого 2024 року № 2180/Ж10/25-01-24-10-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 44094124) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 44094124) понесені витрати на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000, 00 грн. (одна тисяча) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 19.03.2025р.)