П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 489/6936/24
Перша інстанція: суддя Костюченко Г.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника апелянта - адвоката Скотникова О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2024 у справі № 489/6936/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- скасувати постанову № 710 від 19.08.2024 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500 грн. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
- провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 19.08.2024 відносно нього начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову про адміністративне правопорушення № 710, відповідно до якої його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме ОСОБА_1 порушив Постанову Кабінета Міністрів України від 16.052024 № 560 під час здійснення мобілізаційних заходів військовозобов'язані повинні проходити військово - лікарські комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Вимогами абз. 3 п.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово - лікарські комісії чи відповідного районного (міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а саме 16.08.2024 ОСОБА_1 відмовився від проходження військово - лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Правопорушення виявлено 16.08.2024 під час дії особливого періоду.
Із вказаною постановою позивач не згоден, вважає її протиправною. В обґрунтування своїх заперечень проти притягнення його до адміністративної відповідальності посилається на те, що протокол він не підписував та не отримував його копію, розгляд справи проведено без його присутності і повідомлення про дату та час розгляду справи не отримував, копію постанови отримав поштою.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому наголошував, що діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності до чинного законодавства України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 04 листопада 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що у протоколі № 710 від 16.08.2024 зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 19.08.2024, тобто через дві доби, водночас несвоєчасне повідомлення особи яка притягається до адміністративної відповідальності є підставою для визнання такої постанови неправомірною з урахуванням винесення її з порушенням процедури;
- суд першої інстанції проігнорував, що ОСОБА_1 має обов'язок пройти медичний огляд у строк до 4 лютого 2025 року. Отже, станом на 16.08.2024 ОСОБА_1 не порушив обов'язку щодо проходження медичного огляду, а пропозиції ІНФОРМАЦІЯ_2 (про яку йдеться в протоколі, постанові та факт якої позивач не визнає) є незаконною, відповідно постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є протиправною;
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що повістка на медичний огляд (проходження ВЛК) на ім'я позивача вручена не було, направлення на проходження ВЛК у встановленому діючим законодавством порядком не видавалось;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позовної заяви.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу № 710 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 16.08.2024 встановлено, що позивач, 16.08.2024 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час проведення перевірки щодо наявності військово-облікового документу та правильності військового обліку було встановлено, що позивач є військовозобов'язаним. ОСОБА_1 порушив Постанову Кабінета Міністрів України від 16.05.2024 № 560 під час здійснення мобілізаційних заходів військовозобов'язані повинні проходити військово - лікарські комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Вимогами абз. 3 п.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово - лікарські комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а саме 16.08.2024 ОСОБА_1 відмовився від проходження військово - лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Правопорушення виявлено 16.08.2024 підчас дії особливого періоду.
Таким чином ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Складання протоколу про адміністративне правопорушення по відношенню до Позивача відбулося в його присутності 16 серпня 2024 року і для нього відразу була виготовлена копія протоколу про адміністративне правопорушення та вручена , за отримання якої позивач власноруч розписався в протоколі при цьому був поінформований про дату, час та місце розгляду адміністративної справи відносно нього та власноруч надав пояснення, при цьому заяв та клопотань про перенесення дати розгляду адміністративної справи не заявляв. Власноруч зазначивши про відмову від проходження ВЛК та відсутність будь - яких клопотань.
Також суд першої інстанції встановив, що позивач в своєму позові вказує, що він не мав при собі медичних документів, однак у працівників ВЛК мається доступ до єдиної бази даних Міністерства охорони здоров'я України (ЕСОЗ) в якій маються дані про звернення громадян до медичних закладів, причини звернення та встановлені діагнози.
Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, було роз'яснено її права та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:00 год. 19.08.2024 за адресою АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 у протоколі.
У протоколі про адміністративне правопорушення позивач власноручно зазначив: «Відмовляюсь».
19.08.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 виніс Постанову № 710, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500,00 грн.
Позивач не погоджуючись із вказаною постановою звернувся до суду із цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було забезпечено право бути присутнім при розгляді справи про адміністративне правопорушення та вирішенні питання щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, проте він таким правом не скористався.
Доказів подання клопотання про перенесення розгляду справи позивачем до суду не надано. Обставин позбавлення позивача можливості реалізації ним визначених ст. 268 КУпАП прав суд першої інстанції не встановив та доказів цього позивач до суду не надав.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211(крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період.
Приміткою до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Диспозиція вказаної норми є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
Так, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач порушив абзац третій частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
За приписами абзацу третього частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно з приписами абзацу 9 частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку;
3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
4) місце, день і час явки за викликом;
5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку;
6) реєстраційний номер повістки;
7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією РФ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено: громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
- Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до пункту 3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, громадяни, які добровільно вступають на військову службу (далі - військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов'язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Пунктом 3.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 визначено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до абзацу 3 пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
За приписами пункту 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Військовозобов'язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
З наведеного вбачається, що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560. Разом з тим, особа має отримати направлення на військово-лікарську комісію під особистий підпис.
Проте, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідної процедури та етапності відповідачем не дотримано.
Зокрема, повістка про виклик позивача для проходження медичного огляду 16.08.2024 у матеріалах справи відсутня.
З наданої відповідачем розписки про отримання повістки на 16.08.2024 неможливо встановити, з якою метою, відповідно до положень абзацу 9 частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII, була видана вказана повістка позивачу.
При цьому, сторонами не заперечується факт адміністративного затримання позивача та доставлення його до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 16.08.2024.
За змістом постанови, позивач, будучи направленим до Інгульської ВЛК та прибувши на місце розташування ВЛК від проходження медичного обстеження відмовився, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовки і мобілізацію.
Втім, з матеріалів справи та відзиву відповідача, наявність направлення за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 на проходження військово-лікарської комісії 16.08.2024 на ім'я ОСОБА_1 , не встановлено.
Як зазначає відповідач у заявах по суті справ, оригінал направлення в єдиному примірнику було надано позивачу для подальшого проходження військово-лікарської комісії.
Разом з тим, відповідач, на виконання ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 надав засвідчену копію Журналу реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих резервістам та військовозобов'язаним для проходження медичного огляду за номенклатурою 2024 р. № 826.
Проте, вказаний журнал не містить відомостей про отримання позивачем направлення на військово-лікарську комісію під особистий підпис.
Разом з тим, відповідачем ані до відзиву на позовну заяву, ані до відзиву на апеляційну скаргу належних, достатніх та достовірних доказів існування направлення позивача на військово-лікарську комісію, а також отримання такого направлення ОСОБА_1 , не надано.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що заява позивача від 16.08.2024 не свідчить про відмову від проходження військово-лікарської комісії.
Зі змісту вказаної заяви позивача встановлено, що ним заявлено про неможливість проходження комісії в той самий день у зв'язку з особистими обставинами та відкладення на іншу дату - 30.08.2024.
Водночас, будь-яких інших доказів відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, як то акту відмови, рапортів уповноважених осіб відповідача, пояснень свідків, тощо, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Апеляційний суд зазначає, що враховуючи відсутність направлення на військово-лікарську комісію, а також неможливість з розписки про отримання повістки достовірно встановити мету такої повістки, вищевказана заява фактично свідчить про повідомлення позивачем відповідача щодо неможливості з'явлення позивача за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому, у випадку якщо відповідач вважав вказані позивачем у заяві від 16.08.2024 причини неповажними, відповідач не був позбавлений можливості ініціювати питання щодо притягнення позивача за порушення абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII, відповідно до якого громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Вказане, у сукупності, свідчить про відсутність об'єктивної сторони інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме відмови ОСОБА_1 від проходження медичного обстеження, будучи направленим до Інгульскої ВЛК та порушення положень абзацу 3 частини1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також, апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова для застосування судами як джерело права.
Стандарти, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) для кримінального провадження, поширено Європейським судом з прав людини і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (див. рішення 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України», заява № 16347/02).
Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень, зокрема, критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
З аналізу положень статті 210-1 КУпАП України виходить, що відповідальність за вказаною статтею поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500,00 грн., що становить однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та перевищує мінімальну заробітну плату у 3,2 рази, а прожитковий мінімуму для працездатних осіб - у 8,4 рази.
Вказане свідчить про те, що вказана стаття за своєю суттю є кримінальним порушенням /обвинуваченням.
Аналогічні висновки, щодо визнання адміністративних правопорушень кримінальним порушенням/обвинуваченням за критерієм тяжкості покарання (розміру штрафу) викладені у рішення ЄСПЛ у справі «SAQUETTI IGLESIAS v. Spain» (№ 50514/13), Sociйtй Stenuit v. France (11598/85), Jussila v. Finland (73053/01), «Hьseyin Turan v. Turkey» (11529/02).
Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією.
Згідно вимог пункту «b» частини 3 статті 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
Повертаючись до національного законодавства колегія судів зазначає, що положеннями статті 277-2 КУпАП визначено порядок повідомлення про розгляд справи.
Відповідно до вказаної статті повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.
Європейський суд з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» (№ 12307/16) зазначив, що незважаючи на те, що статтю 6§1 неможливо тлумачити як таку, яка надає заявникові право на отримання особливої форми вручення судових документів, наприклад, зареєстрованою поштою, в інтересах здійснення правосуддя заявника необхідно повідомляти про судове слухання таким чином, щоб йому не лише стало відомо про дату, час і місце слухання, а він мав достатньо часу для підготовки його або її справи і був присутнім під час судового слухання.
У призмі наведеного, враховуючи те, що норми КУпАП не містять положень про повідомлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності про розгляд справи уповноваженим органом державної влади, а також мінімального строку на підготовку особи до розгляду справи та реалізації права на захист, колегія суддів вважає за можливе застосувати норму статті 277-2 за аналогією закону до спірних правовідносин щодо строків повідомлення про розгляд справи районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав протокол про вчинення адміністративного правопорушення 16.08.2024. Вказаний протокол містив повідомлення про розгляд справи 19.08.2024, тобто через два дні з моменту повідомлення позивача.
Відтак, відповідачем не забезпечено завчасне повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яке в розумінні Конвенції є кримінальним обвинуваченням, не надано мінімально встановлений КУпАП строк для підготовки до розгляду справи та не гарантовано позивачу отримання часу і можливості, необхідних для підготовки свого захисту, які регламентовані пунктом «b» частини 3 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», що свідчить про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
В контексті наведеного, апеляційний суд також зауважує, що положеннями абзацу 4 пункту 34 Порядку № 560 визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Тобто, законодавством передбачено завчасне оповіщення громадян про необхідність з'явлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Проте, повістка про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 була надана позивачу 16.08.2024 на ту ж саму дату - 16.08.2024.
Відтак, відповідачем не дотримано вимог про завчасне повідомлення позивача про необхідність проходження військово-лікарської комісії.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Окрім іншого, колегія суддів звертає увагу на непропорційність застосованого відповідачем адміністративного стягнення до позивача.
Положеннями статті 280 КУпАП визначено обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Порушення частини 3 статті 210-1 КУпАП тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що спірною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн, який відповідає трьом тисячам п'ятистам неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто є найсуворішою санкцією за вказане правопорушення.
Однак, відповідачем в оскаржуваній постанові не наведено обтяжуючих обставин, або будь-яких інших підстав, для обрання позивачу найсуворішої санкції, передбаченої частиною 3 статті 210-1 КУпАП, що виключає можливість суду перевірити пропорційність накладеного стягнення.
Згідно з частин 1 та 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 слід задовольнити.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач за подання адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Також, за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,40 грн.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, а також задоволення позовної заяви, колегія суддів зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1514,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2024 у справі № 489/6936/24 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 710 від 19.08.2024 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1514,00 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк