П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17284/24
Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 420/17284/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 15.04.2024 № 155250027927;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 29 березня 2024 року із зарахуванням до загального стажу роботи періоду роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" (згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка має право на призначення пільгової пенсії на підставі ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки досягла 50 років та має відповідний страховий стаж. У призначенні пенсії відмовлено у зв'язку із недосягненням позивачкою пенсійного віку передбаченого ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме 55 років. Позивачка не погоджується із таким рішенням та вважає, що Головне управління протиправно застосовує ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Окрім того, протиправно не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року в ВАТ "Хаджибеївське" (згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ). Позовні вимоги просить задовольнити.
За змістом відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.06.2024 року, відповідач позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позивачка не має права на призначення пенсії на підставі ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки вона не досягла відповідного пенсійного віку. Відповідач вважає, що положення ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосуванню не підлягають, оскільки з 11.10.2017 року в частині призначення пенсії на пільгових умовах не застосовуються. Пріоритетною нормою у цьому спорі є ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.06.2024, позивачка підтримала заявлені вимоги та зазначила, що застосуванню у цьому спорі підлягають норми Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.07.2024, відповідач позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позивачка не має права на призначення пенсії на підставі ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки вона не досягла відповідного пенсійного віку. Відповідач вважає, що положення ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосуванню не підлягають, оскільки з 11.10.2017 в частині призначення пенсії на пільгових умовах не застосовуються. Пріоритетною нормою у цьому спорі є ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.07.2024, позивачка підтримала заявлені вимоги та зазначила, що застосуванню у цьому спорі підлягають норми Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 31.10.2024 у справі № 420/17284/24 адміністративний ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 15.04.2024 р. № 155250027927.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як водійці міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 29 березня 2024 року із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року в ВАТ "Хаджибеївське" (згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ).
Рішення суду підлягає негайному виконанню - у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, б. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що до загального стажу роботи не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" (згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ), оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу згідно із довідкою ОК-5. Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка працювала з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" оператором на інкубаторі;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд повністю з'ясував всі обставини справи, правильно застосував норми процесуального та матеріального права та належним чином обґрунтував своє рішення. Таким чином позивачка вважає, що вимоги викладені у апеляційній скарзі жодним чином не спростовують доводів, викладених у рішенні суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2024 позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та надала відповідний пакет документів.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 155250027927 від 15.04.2024 року відмовлено у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах з підстав недосягнення пенсійного віку 55 років згідно із положеннями ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом оскаржуваного рішення, на момент звернення вік заявниці становив 50 років, страховий стаж 29 років 7 місяців 08 днів, пільговий стаж 18 років 05 місяців 08 днів (стаж роботи на посаді водія міського пасажирського тролейбуса).
До загального стажу роботи не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" (згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ), оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу згідно із довідкою ОК-5.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка працювала з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" оператором на інкубаторі.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 р. "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 р. "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
9 липня 2003 року ухвалено Закон № 1058-ІV, який доповнено, зокрема п. 8 ч. 2 ст. 114 такого змісту: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).
Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Вирішуючи спір, Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Таким чином, стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з наведеного, з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезгаданого Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Так судом першої інстанції встановлено, що позивачка має загальний страховий стаж понад 20 років, пільговий понад 10 років, і на момент звернення досягла віку 50 років, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII як особа, яка працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі.
Разом з тим, суд першої інстанції доцільно означив, що Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, у якому сформував правовий висновок за аналогічними спірними правовідносинами.
Так, Верховний Суд вказав, що "до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії".
Велика Палата Верховного Суду переглядаючи рішення у зразковій справі №360/3611/20, 03.11.2021 ухвалила Постанову, у якій, зокрема дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відтак норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню, шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію на пільгових умовах на підставі пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з наступного дня за днем досягнення пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Стосовно зарахування до загального страхового стажу позивачки періоду її роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське" колегія суддів виходить з таких міркувань.
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки аби відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Матеріалами справи встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії позивачка подала, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка містить записи про трудову діяльність позивачки за цей період у ВАТ "Хаджибеївське".
Таким чином період роботи позивачки з 01.07.2000 по 31.12.2003 в ВАТ "Хаджибеївське підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивачки.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх рішення.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 420/17284/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк