17 березня 2025 р.Справа № 520/7861/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Бондар С.О., повний текст складено 13.02.25 року по справі № 520/7861/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
19.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі №520/7861/21 та зобов'язати відповідача у місячний строк подати звіт про виконання цього судового рішення до Харківського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що згідно до відповіді пенсійного органу виплата позивачеві пенсії за період з жовтня 2016 по вересень 2018, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 по справі №520/7861/21, проводиться згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165. На виконання умов пункту 4 зазначеного Порядку в листопаді-грудні 2022 року, в липні та з вересня по грудень 2023 року ОСОБА_1 проводились відповідні нарахування пенсії. Вважаючи, що відповідач ухиляється від належного виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з вказаною заявою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 р. заяву ОСОБА_1 в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає , що вказана ухвала суду, як вид рішення суду, не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, судом було невірно застосовано норми процесуального закону внаслідок чого зроблено помилковий висновок про наявність правових підстав для залишення без задоволення заяви позивача. Посилаючись на підстави та обґрунтування , викладенні в апеляційній скарзі , просить суд ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року скасувати; встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021р. справа №520/7861/21 та зобов'язати відповідача у місячний строк подати звіт про виконання цього судового рішення до Харківського окружного адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони належним чином повідомленні про час та дату судового засідання.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Приймаючи ухвалу про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції виходив з того, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, тобто зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач впродовж тривалого часу (4 роки) не здійснював необхідних та доступних заходів з метою виконання судового рішення, враховуючи, що з вказаною заявою позивач звернувся вже після закінчення строку пред'явлення виконавчих листів до пред'явлення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява позивача, подана в порядку ст. 382 КАС України не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Положеннями частини другої статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Згідно із частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною восьмою цієї статті визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021 у справі № 9901/598/19.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання. Водночас суд наділений повноваженнями вживати додаткових заходів контролю за виконанням судового рішення окремими категоріями осіб - суб'єктами владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення.
За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження") Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.
Суд зазначає, що механізми судового контролю, передбачені статтями 382-383 КАС України, на рівні з виконавчим провадженням, є частиною судового провадження, пов'язаного із виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 12 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Колегія суддів зазначає, що стадія виконання судового рішення є завершальною стадію судового провадження, яка розпочинається із набранням ним законної сили і закінчується його виконанням або ж закінченням строків, протягом яких рішення суду може бути звернуто до примусового виконання.
Аналогічна думка викладена в постанові Верховного суду від 13 вересня 2024 року по справі № 640/19962/22.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення від 28.03.2006 року у справі «Мельник проти України», заява №23436/03).
Відповідно до Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland»), «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі №520/7861/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати заборгованості пенсійних виплат ОСОБА_1 з жовтня 2016 по вересень 2018. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з жовтня 2016 по вересень 2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі №520/7861/21 набрало законної сили.
17.11.2021 судом видано виконавчі листи, строком пред'явлення до 13.08.2024.
Матеріали справи свідчать та не заперечується учасниками справи, що позивач не подавав до виконання до органів державної виконавчої служби вказані накази протягом строку на їх пред'явлення та виконавче провадження на підставі виконавчих листів у справі № 520/7861/21 у спірних правовідносинах не відкривалося.
Апелянтом не спростовується тієї обставини, що він з 2021 року і протягом всього строку, встановленого на пред'явлення виконавчого листа до виконання, не звертався до суду із відповідними заявами в порядку ст. 382-383 КАС України.
Колегія суддів зазначає , що на стадії виконання судового рішення в такій проєкції відносин стягувач може займати пасивну, винятково очікувальну позицію й безвідносно до поведінки відповідача чекати на позитивний для нього результат. При цьому, потрібно брати до уваги поведінку стягувача та встановлені законом заходи, до яких останній має вдатися, аби виконати рішення суду. Якщо суб'єкт владних повноважень не виконує судове рішення й чинить це протиправно, то особа-позивач, якщо не відмовився (а далі наполягає) від захисту свого порушеного права, вправі домагатися виконання судового рішення засобами примусу, які встановлені законом.
Жодних доказів та посилань щодо вжиття ОСОБА_1 на протязі 2021-2024 років заходів, до яких останній має вдатися, аби виконати рішення суду засобами примусу, які встановлені законом, ні в заяві про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду ні в апеляційній скарзі не наведено.
Такий тривалий строк бездіяльності ОСОБА_1 щодо звернення виконавчого листа до виконання може свідчити лише про неналежне ставлення до своїх процесуальних прав та обов'язків.
З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою 19.01.2025.
При цьому, строк пред'явлення виконавчих листів по справі №520/7861/21 сплинув 13.08.2024, тобто така заява подана вже після закінчення строків, протягом яких рішення суду може бути звернуто до примусового виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зазначає , що відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На переконання колегії суддів за наявності факту пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та не вирішення такого питання в порядку ч. 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" , судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України не може бути здійснений.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain)» № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги сторони позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі № 520/7861/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 19.03.2025 року