про повернення позовної заяви
18 березня 2025 року Справа № 580/2241/25
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову адвокатки Єрьоміної В.А. від імені ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
28.02.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвокатки Єрьоміної В.А. (65009, м.Одеса, Гагарінське плато 5/3, оф.26) від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому в періоди з 25 квітня 2022 року до 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язання відповідача здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 25 квітня 2022 року до 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Обґрунтовуючи зазначили, що позивач проходить військову службу у відповідача та він у період з 25 квітня 2022 року розраховував грошове забезпечення позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, оскільки через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у нього виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до вказаної вище Постанови №704.
Ознайомившись із матеріалами позову, виявлено недоліки позовної заяви, які перешкоджають відкриттю провадження у справі. У зв'язку з цим ухвалою від 05 березня 2025 року суд залишив її без руху.
13.03.2025 на адресу суду від представниці позивача адвокатки Єрьоміної В.А. надійшла заява вх.№12622/25, в якій просила поновити позивачу строк на звернення до суду зі вказаним позовом та відкрити провадження у справі (далі - Заява). Обґрунтовуючи зазначила, що до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Просила врахувати висновки Верховного Суду у постановах від 04.04.2023 у справі №640/8348/21, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23. Стверджує, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення його прав. До Заяви додала уточнену позовну заяву до відповідача, в якій заявила вказані вище позовні вимоги, зменшивши період нарахування та виплати грошового забезпечення з 25.04.2022 до 18.07.2022.
Із-за надходження Заяви в період тимчасової непрацездатності судді, її розглянуто в перший робочий день після її закінчення.
Оцінивши доводи Заяви, суд дійшов висновку, що виявлені судом недоліки позову не усунені, наявні перешкоди для відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Неоднаковий підхід до обчислення процесуального строку звернення до суду для осіб, які звертаюся в один проміжок часу з аналогічним предметом спору до того ж відповідача, свідчитиме про дискримінаційний та упереджений розгляд справи, що в умовах справедливого судочинства не допустиме. Так, ст.24 Конституції України встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Частина 3 ст.3 КАС України приписує, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. То ж для звернення позивача до суду застосовується чиниий на момент подання позовної заяви закон щодо обчислення строків.
В ухвалі про залишення позову без руху суд роз'яснив позивачу про те, що він пропустив тримісячний строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою та зобов'язаний надати суду обґрунтовану заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, викласти доводи щодо поважності тому причин і надати докази. Позивач та його представниця не вказали жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду, повторно заявивши у позовні вимоги з простроченням, а саме щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 25.04.2022 до 18.07.2022.
Отримуючи заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 25.04.2022 до 18.07.2022 протягом 3 місяців з дати отримання позивач мав право звернутися з позовом щодо невірного його розрахунку.
Зменшення спірного періоду у прохальній частині позову не усуває вказані недоліки. То ж підстави для задоволення Заяви відсутні.
Щодо висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №640/8348/21, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, на які посилається представниця позивача у Заяві. У вказаних справах обставини стосувалися подібного предмета спору та не ідентичних обставин спору, позаяк спірні правовідносини у ній регулювалися нормами ст.ст.116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Однак для цієї справи вказані норми діють в редакції ЗУ №2352-IX від 01.07.2022. Отже, вказані вище висновки для неї не застосовні.
Не підлягають врахування до спірних правовідносин також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, на які посилалася представниця позивача у Заяві, оскільки у зазначеній справі суд установив, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України. Тому дійшов висновку, що строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023.
У цій справі позивач звернувся до суду після відміни на всій території України зазначеного вище карантину. Тому доводи представниці позивача у цій частині не обґрунтовані та не враховані судом. Викладені у Заяві доводи не стосуються об'єктивних факторів, свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду щодо перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 04.06.2022 до 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, а отже, не обґрунтовані.
Оскільки поважних причин позивач не вказує та матеріали позову не містять доказів наявності таких обставин, підстави для задоволення Заяви відсутні.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно ч.5 ст.169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч.8 ст.169 КАС України), за умови усунення вказаних підстав для її повернення.
Оскільки недоліки позову не усунені, наявні підстави повернути позивачу позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011 №3676-VІ “Про судовий збір» (далі - Закон №№3676-VI) визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Відповідно до ч.2 вказаної статті Закону №3676-VI у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми, в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, повністю.
Оскільки відсутні докази понесення судових витрат позивачем, відсутні підстави для їх повернення.
Керуючись ст.ст.2-20, 121, 160-161, 169, 237, 241-246, 255, 295 КАС України, суддя
1. Відмовити повністю у задоволенні заяви вх. від 13.03.2025 №12622/25 адвокатки Єрьоміної В.А. від імені ОСОБА_1 про усунення недоліків.
Повернути його позовну заяву до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали, позовну заяву та додані до неї документи направити ОСОБА_1 .
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяАнжеліка БАБИЧ