Справа № 500/89/25
12 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М.
за участю:
секретаря судового засідання Щепанюк Ю.Ю.
позивача ОСОБА_1
представник відповідача Кузишин А-М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 грудня 2024 року звернулася до територіального управління ПФУ за місцем проживання із заявою про переведення на пенсію по віку згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 - VIII, який набув чинності 1 травня 2016 року.
Однак, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовив у переведенні на пенсію по віку по нормах Законом України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», пославшись при цьому на Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, пунктом 3 якого визначено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», мають особи, якщо до набрання чинності Законом України, від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» їм не призначалася пенсія відповідно до Закону.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії від 23.12.2024 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 09.01.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 20.01.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.12.2024 року № 961140138509 позивачці відмовлено в призначенні пенсії відповідно до закону Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII оскільки пенсія позивачці вже призначалась згідно Закону 3723-ХІІ.
Так, 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII), згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Таким чином законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Станом на час звернення позивача із заявою від 17.12.2024 року до пенсійного органу були відсутні підстави для здійснення позивачці перерахунку пенсії, з врахуванням довідок від №0603-07-150 та №0603-07 149 від 12.12.2024 року, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 22.01.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.
Ухвалою суду від 03.02.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 25.02.2025 о 10:00 год.
Ухвалою суду від 25.02.2025, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оголошено перерву до 12.03.2025 о 10:00 год.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з мотивів, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов, просила у його задоволенні відмовити повністю.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про день та час слухання справи. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи чи слухання справи за відсутності представника відповідача не поступило.
Заслухавши сторін, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 16.11.2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримувала пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (далі - Закон 3723-ХІІ). Відповідно до заяви позивача 01.03.2021 її переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року (справа №500/2526/22) позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.03.2021 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2018, 2019 та 2020 роки.
17.12.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889- VIII).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.12.2024 року № 961140138509 позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, оскільки пенсія позивачу вже призначалась згідно Закону 3723-ХІІ.
Не погодившись із оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивач звернулася до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
За приписами пункту 6 ч. І Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний Захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та інших випадках, передбачених законом. Це Право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 - IV, який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
В Україні право на вибір пенсії передбачено статтею 10 Закону України № 1058 - IV, яка свідчить, що особі, яка має право на різні види пенсій (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначають один з цих видів пенсій за її вибором.
Пенсійні правовідносини певних категорій осіб, у тому числі тих, які мають (мали) статус державного службовця, регулюються додатково також спеціальними законами або окремими положеннями вказаних законів. Засади державної служби, умови, порядок реалізації громадянами України права на державну службу, а також права на пенсійне забезпечення державних службовців врегульовано законодавством про державну службу, зокрема Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 - VIII, який набув чинності 1 травня 2016 року.
Чинна редакція Закону України "Про державну службу" передбачає право осіб на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу» виключно та дотримання такими особами умов, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723, а саме щодо віку, загального Стажу, спеціального стажу.
Відповідно до частини І статті 37 Попереднього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які посягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менше як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають-не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на. час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону У країни від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу».
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень нового Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених До відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону для осіб, які на день набрання-чинності цим-Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених сїаттею-25 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889 -VIII, який набув чинності 1 травня 2016 року передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.201-6 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи посадова особа станом на 01.05.2016 року на держслужбі), така особа зберігає ' право на призначення пенсії, як державному службовцю. Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд України, аналізуючи зазначені норми Закону, зокрема, що умовою для збереження для особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 попереднього Закону після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового Стажу, Стажу державної служби (Рішення Верховного Суду від 04.04,2018 №822/18(№ Пз/9901/23/18).
Окрім того, відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну Службу» від 10.12.2015 року № 889 -VIII пенсійне забезпечення Державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Частиною 1 статті 44 зазначеного Закону визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду застрахованою особою особисто).
Статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV від 09 липня 2003 року встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за вибором. Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з основного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Виконавець оперує лише поняттям призначення пенсії, яким є первинне її призначення та поняттям переведення пенсії з виду на вид, яким всі подальші зміни виду пенсії. Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення, тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Спірні правовідносини стосуються саме переведення мене з одного виду пенсії на інший вид - пенсію за віком, в межах іншого закону. Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, з чого слідує, що спірні правовідносини не стосуються перерахунку одного і того ж виду пенсії.
Суд звертає увагу на те, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами, законодавець не забороняє пенсіонеру після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу пенсійного фонду із заявою про призначення за іншим законом.
За таких обставин, безпідставним є висновок відповідача про відсутність у мене права на пенсію за віком за Законом України «Про державну службу». Окрім того, як зазначено вище Закон України «Про державну службу» з питань пенсійного забезпечення державних службовців відсилає до норм загального Закону (Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ст. 45), який прямо передбачає можливість перерахунку пенсії чи перехід на інший вид пенсії і не містить будь-яких обмежень в цьому праві для такої категорії пенсіонерів як державні службовці, а тому доводи відповідача про те, що чинне законодавство не передбачає перерахунку пенсії державним службовцям є безпідставним.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 у справі №340/4.184/21 та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 13.02.2019 у справі № 22/524/11 8.
Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод, в тому числі при регулюванні питань соціального забезпечення. Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними цінностями національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі №12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1,2,7)
На це вказував і Європейський суд з прав людини, стверджуючи, що відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає, об'єктивного і обґрунтованого виправдання (§51 рішення у справі «Stec and Others v the United Kingdom» від 6 липня 2005 року). Держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту різних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні допускати жодних невиправдних винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватися з урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості (Рішення Конституційного Суду України у справі № 1 -р (II)/ 2019 від 25 квітня 2019 року).
Правовідносини щодо обчислення пенсій після звільнення з державної служби регулюються Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622. Пунктом 2 Порядку №622 передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року №8 89-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», зокрема, мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Однак, відповідач відмовив у переведенні на пенсію по віку по нормах Законом України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», пославшись при цьому на Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, пунктом 3 якого визначено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», мають особи, якщо до набрання чинності Законом України, від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» їм не призначалася пенсія відповідно до Закону.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний Порядок є підзаконним нормативним документом, який тлумачить окремі положення основного Закону, однак ні в якій мірі не може суперечити йому або визначати якісь додаткові вимоги до положень уже прийнятого Закону. Необхідно брати до уваги принцип верховенства права, передбачений статтею 8 Конституції України. Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основні Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй (частина друга статі 8) (254к/96-ВР).
Закон України від 10.12.2015 №^889 «Про державну службу» має вищу юридичну силу, а тому, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні права на пенсію по віку як державному службовцю вважаю, що застосуванню підлягають норми Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», а не постанова Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, яка звужує обсяг встановлених основним Законом прав.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (п.5.2) зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуженні змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридичну або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Верховний суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та Законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не зможуть застосовуватись у випадках , коли вони є чинними (постанова від 12.03.2019 у справі №913/204/18; від 10.03.2020 у справі №160/1088/19; від 09.06.2022 по справі №520/2098/19). А у постанові від 10.02.2016 р. у справі № 537/5837/14-а ВСУ зазначив, що керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині 4 ст9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід застосовувати норми Закону, а не постанови КМУ. Окрім цього, пунктом 4 Порядку №622 встановлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включається всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняної до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються у заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховується як повні;
у разі коли в осіб, зазначених у пункті. 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60. календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016-року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених вище виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 визначено, що форма довідки про заробітну плату для призначення пенсій державним службовцям затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. Постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року № 1-3 затвердженні форми довідок, що подаються для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
На виконання вимог Порядку № 622 наказом Міністерства соціальної політики України від 10.05.2017 №750, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 16.06.2017 за №766/30634, затверджено Порядок видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб у разі ліквідації державних органів, у яких особи працювали, а також перейменування (відсутності) їхніх посад. Відповідно до п.7 Порядку №750 довідка для призначення пенсії видається державним органом, в якому працювала особа, відповідно до пунктів 4,5 Порядку № 622. У разі ліквідації державного органу без правонаступника або якщо останнє місце роботи особи на посаді державної служби було в органі, який на час призначення особі пенсії відсутній чи у якому на час призначення пенсії перейменовані (відсутні) посади, у тому числі відсутні відповідні посади державної служби, довідки для призначення пенсії видають структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, районних, районних у місті Києві державних адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі утворення) рад - особам, у яких останнє місце роботи на посаді державної служби було у відповідних державних органах, юрисдикція яких поширювалася на територію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя; одного або кількох районних міст обласного значення та органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що на момент звернення за призначенням пенсії, як державному службовцю, позивач досягла пенсійного віку, на державній службі не перебуваю, має необхідний загальний страховий стаж - 41 рік та 5 місяців, в тому числі 37 років - на державній службі, що стверджується трудовою книжкою та розрахунком стажу, що міститься в матеріалах пенсійної справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно в силу наведених вище законодавчих підстав вважаю, що має право на призначення пенсії в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Окрім того, згідно до вимог пенсійного законодавства до заяви про перехід на пенсію по віку за Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII позивачем долучались дві довідки про складові заробітної плати державного службовця за формою затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України 17.01.2017 року № 1-3 для призначення пенсії по віку згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, видані Головним управлінням ПФУ у Тернопільській області 17.12.2024 року №06-03-07-150 та №06-03-07-149 від 12.12.2024 року. Зазначені довідки відповідачем не оскаржувались, а тому мають бути враховані при обчисленні розміру пенсії.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 4.2 (ос. абзац) Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. (Пункт 4.2 розділу IV в, редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 10.12.2020): відповідно рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області №961140138509, яким було відмовлено у призначенні пенсії підлягає скасуванню.
При розгляді справи, суд звертає увагу на висновки судів по спірному питанню у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 у справі № 340/4184/21; від 25.05.2023 у справі №580/380/23 та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.12.2024 №961140138509 "Про відмову в перерахунку пенсії" - підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з дати звернення (17 грудня 2024 року) з визначенням розміру пенсії відповідно до поданих заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області, з врахуванням вказаних сум у довідках, то суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2024 р. про переведення на пенсію по віку, згідно Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII. Відтак, позов належить задовольнити частково.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 06.01.2025 року.
Оскільки позов підлягає до задоволення в його основній частині, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211.20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.12.2024 №961140138509 "Про відмову в перерахунку пенсії".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2024 про переведення на пенсію по віку, згідно Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Надії Алексєєнко, 106,м. Дніпро,Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49008 код ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Подлісна І.М.