19 березня 2025 року м. РівнеСправа №460/6911/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, коштів та збитків,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення обчислення та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 за період з 01.07.2020 по 15.05.2024;
зобов'язати відповідача нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, яку розрахувати за період з 01.07.2020 по 15.05.2024;
стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, згідно із судовими рішеннями у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 за період з 01.07.2020 по 15.05.2024;
стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, у вигляді недоотриманої державної (основної) поточної пенсії за період з 01.07.2020 по 15.05.2024 у розмірі - 155473,84 грн, завданої неправомірними діями та бездіяльністю відповідачем;
стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача - 3% річних з у розмірі - 18274,55 грн, та інфляційні збитки у розмірі - 83451,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 відповідачем здійснено доплату позивачу поточної пенсії: 05.04.2024 в розмірі 1845,66 грн; 03.05.2024 - 141191,76 грн; 15.05.2024 - 12436,82 грн. 20.06.2024 він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у зазначених розмірах. Листом від 19.07.2024 відповідач відмовив у здійсненні відповідних виплат. Позивач вважає таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, яка порушує гарантоване державою право на соціальний захист. Крім того, зазначив, що з огляду на те, що відповідач здійснив виплату таких коштів із значною затримкою, у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки відповідач незаконно зменшив розмір пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на суму 155473,84 грн та здійснив виплату таких коштів із значною затримкою, то факт заподіяння позивачу моральної шкоди у виді душевних страждань, які полягають у переживаннях, викликаних судовими процесами та тривалим невиконанням рішень суду, позивач вважає доведеним.
Ухвалою від 03.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву, а позивачем - відповіді на відзив.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що сума заборгованості за період з січня 2018 року по вересень 2019 року, нарахована на виконання судового рішення у справі № 460/7558/20, становить 70367,43 грн; за період з вересня 2017 року по березень 2021 року, нарахована на виконання судового рішення у справі №460/7559/20, становить 60677,60 грн; за період з січня 2018 року по червень 2020 року, нарахована на виконання судового рішення у справі № 460/7814/20, становить 5471,84 грн. Дані суми заборгованості не виплачені і перебувають на обліку у реєстрі судових рішень. З аналізу наведених вище рішень суду вбачається, що зобов'язальні частини рішень суду переплітаються, як у часовому просторі так і видів грошового забезпечення та сум грошового забезпечення. Тож відповідачем було вибрано комплексний підхід щодо виконання всіх ухвал з питань судового контролю та рішень суду у вищезазначених справах. На виконання ухвал з питань судового контролю за виконанням судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.07.2020 по 31.05.2024. Сума, що донарахована за період з 01.07.2020 по 31.05.2024, становила 155474,24 грн (складається із 141191,76 грн + 12436,82 грн + 1845,66 грн, нараховані на виконання ухвал з питань судового контролю у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20 та №460/7814/20). Виплата нарахованих сум була проведена у квітні - травні 2024 року. Відповідач зазначив, що дія положень Закону України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Крім того, оскільки виплата донарахованої позивачу пенсії фінансується з Державного бюджету України, то ГУ ПФУ в Рівненській області не могло завдати моральної шкоди позивачу. Відповідач також зазначив, що положення статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до спірних правовідносин у цій справі, оскільки у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а тому ГУ ПФУ в Рівненській області не є тим боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Також, у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та ГУ ПФУ в Рівненській області, є публічними, а не цивільно-правовими. За наведеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Ухвалою від 01.08.2024 визнано заяву про відвід головуючого судді Н.О. Дорошенко за вх.№38933/24 від 31.07.2024 необґрунтованою та передано справу для вирішення питання про відвід судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.
Ухвалою суду у складі судді, яка не входить до складу суду, від 02.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Дорошенко Н.О.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі №460/4451/19, яке набрало законної сили 19.05.2020, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області, зокрема, провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням довідки військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 18.09.2019 №501/191, починаючи з 01.10.2019, та довідки військової частини НОМЕР_1 про суми індексації грошового забезпечення протягом 24 місяців підряд перед місяцем звільнення від 17.10.2019 за №501/591, починаючи з 01.11.2019.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №460/7558/20, яке набрало законної сили 26.02.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2020 №501/108 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, та премії.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 у справі №460/7559/20, яке набрало законної сили 10.03.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 29.09.2017 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2020 №501/108 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №460/7814/20, яке набрало законної сили 06.10.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_2 , наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21.08.2020 №12/1/1064 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого визначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення в сумі 7237,26 грн.
Додатковим рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі №460/7814/20, яке набрало законної сили 26.12.2022, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 29.09.2017 на підставі довідки Військової частини НОМЕР_2 , наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21.08.2020 №12/1/1064 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого визначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення в сумі 7237,26 грн.
Сума перерахованої пенсії позивача на виконання судового рішення у справі №460/4451/19 за період з 01.10.2019 по 30.06.2020 склала 54307,01 грн, яку позивачу виплачено 07.12.2022.
Судовими рішеннями у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 встановлено протиправність дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зменшення її розміру, внаслідок чого відповідачем проведено перерахунок пенсії та нараховано різницю у недоплаті поточної пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024.
Так, на виконання судових рішень у справі №460/7559/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 29.09.2017 по 31.03.2021 в сумі - 52237,34 грн, та відповідно надано належний розрахунок за період з 29.09.2017 по 30.09.2019 в сумі - 60677,60 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання судових рішень у справі №460/7558/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.03.2021 в сумі - 80393,04 грн, та відповідно надано належний розрахунок за період з 01.01.2018 по 30.09.2019 в сумі - 70367,43 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання судових рішень у справі №460/7814/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 06.10.2021 по 30.11.2021 в сумі - 343,77 грн, та надано належний розрахунок за період з 01.01.2018 по 30.06.2020 в сумі - 5471,84 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання ухвал з питань судового контролю за виконанням судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивача за період з 01.07.2020 по 31.05.2024.
Сума донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на виконання судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 становить 155474,24 грн, що підтверджується розрахунками на доплату пенсії.
Ці суми донарахованої пенсії виплачені позивачу 05.04.2024 в сумі 1845,66 грн, 03.05.2024 - 141191,76 грн, 15.05.2024 - 12436,82 грн, що підтверджується виписками з банку за вказані дати, а також інформацією щодо виплати пенсії за відомостями із пенсійної справи.
При цьому, донараховані суми пенсії на виконання судових рішень у справах №460/7558/20 (70367,43 грн), №460/7559/20 (60677,60 грн), №460/7814/20 (5471,84 грн) за період з 01.01.2018 по 30.09.2019 в загальній сумі 136516,87 грн залишаються невиплаченими відповідачем.
Вказані обставини визнаються учасниками справи в заявах по суті справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а відтак такі обставини відповідно до вимог ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.
20.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії та виплаченої йому 05.04.2024 на сумі 1845,66 грн, 03.05.2024 - 141191,76 грн, 15.05.2024 - 12436,82 грн, а також з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення.
Листом від 19.07.2024 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за втрату частини доходів з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд враховує таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно з положеннями статей 1 - 3 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №826/8319/16, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток - присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків) : 100).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Суд встановив, що виконуючи судові рішення у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивача та донараховано пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн (141191,76 грн + 12436,82 грн + 1845,66 грн).
Донараховані суми виплачені фактично: 1845,66 грн - 05.04.2024, 141191,76 грн - 05.05.2024, 12436,82 грн - 15.05.2024.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати пенсії, донарахованої за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні вказаних судових рішень, за період з 01.07.2020 по день фактичної її виплати.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 09.08.2022 у справі №460/4765/20, від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.
При цьому, доводи відповідача про те, що перерахунок пенсії позивачу на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст. 2 Закону №2050-ІІІ, а має характер разової виплати, не є прийнятними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при їх виплаті у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Отже донарахована сума пенсії є доходом в розумінні ст. 2 Закону №2050-ІІІ.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень (дій, бездіяльності) суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За результатами судового розгляду справи, з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати позивачу відповідно до Закону №2050-ІІІ компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, починаючи з 01.07.2020 по дату фактичної виплати, та зобов'язання нарахувати та виплатити означену компенсацію втрати частини доходів.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача вищевказану компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).
Статтею 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч. 1 ст. 245 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4); прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (п. 6).
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 5 ст. 21 КАС України).
Аналіз положень пункту 6 частини першої статті 5 та пункту 6 частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку про те, що в порядку адміністративного судочинства підлягають розгляду вимоги про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів виключно ті, які спрямовані на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю та заявлені одночасно з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України).
В розумінні положень ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 4 ст. 242 КАС України).
Суд зауважує, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов'язково враховується суспільний (публічний) інтерес.
Позовна вимога про стягнення з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів не узгоджується з положеннями ст. 5 КАС України, а тому така вимога задоволенню не підлягає.
При цьому, суд зазначає, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з моменту прострочення виплати відповідачем по день фактичної її виплати є достатнім заходом для відновлення порушеного права позивача в межах цього публічно-правового спору, який відповідає завданню адміністративного судочинства та є ефективним в розумінні КАС України.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, у вигляді недоотриманої державної (основної) поточної пенсії за період з 01.07.2020 по 15.05.2024 у розмірі - 155473,84 грн, завданої неправомірними діями та бездіяльністю відповідачем, суд виходить з такого.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 06.04.2023 у справі № 200/5144/20-а.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування факту її заподіяння та розміру покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Водночас на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається обов'язок спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
На обґрунтування завданої внаслідок неправомірної поведінки відповідача моральної шкоди позивач покликається на тривалість порушення його прав органом Пенсійного фонду, численні судові провадження, негативний вплив на фінансове забезпечення сім'ї позивача внаслідок виплати пенсії в заниженому розмірі, а також на погіршення стану здоров'я позивача.
Оцінюючи надану позивачем медичну довідку від 20.03.2024 б/н та акт огляду сімейного лікаря від 20.03.2024 (а.с. 49,50), суд зазначає, що такі документи не містять відомостей про тривалість захворювання та не підтверджують взаємозв'язку стану здоров'я позивача з поведінкою відповідача в межах спірних правовідносин.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що неправомірна поведінка суб'єкта владних повноважень викликає негативні емоції. Водночас сам факт тривалості порушення права, а також і неодноразове звернення особи за судовим захистом не може слугувати підставою для висновку, що внаслідок протиправної поведінки відповідача негативні емоції позивача досягли рівня страждання або приниження. З огляду на обсяг наданих судом доказів, суд позбавлений можливості об'єктивно встановити причинно-наслідковий зв'язок та оцінити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд зазначає, що предметом цього судового спору є протиправна поведінка Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20.
Отже в межах цієї судової справи суд вирішує позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди в контексті спірних правовідносин, пов'язаних із невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Застосовуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду до обставин цієї судової справи, суд доходить висновку, що позивач не довів, а суд не встановив, що в межах спірних правовідносин внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, негативні емоції позивача досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, а відтак позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача - 3% річних з у розмірі - 18274,55 грн та інфляційні збитки у розмірі - 83451,68 грн, суд зазначає таке.
Статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
У свою чергу, як встановлено судом, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Тобто, цей Закон є спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Вказані обставини свідчать на користь висновку, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин у цій справі, які регулює спеціальне законодавство.
В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Суд, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків в досліджуваній ситуації відсутні. Отже суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов'язального характеру.
За таких обставин норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.
Тому суд вважає, що у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.
У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Отже, оскільки ГУ ПФУ в Рівненській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Суд зазначає, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.
Таким чином, з огляду на те, що відповідальність за несвоєчасну виплату позивачу доходу передбачена положеннями Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для застосування ст. 625 ЦК України.
Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині про стягнення з відповідача на користь позивача - 3% річних у розмірі - 18274,55 грн, та інфляційні збитки у розмірі - 83451,68 грн - відсутні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», то підстави для застосування положень ст. 139 КАС України при вирішенні питання в частині розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору у суду відсутні.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу.
Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).
Частиною третьою статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
10.10.2024 від адвоката Брусніка Івана Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.06.2024 серії ВК №1134327, виданого Адвокатським об'єднанням «Форт», надійшла заява про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 10 000,00 грн.
З долучених до матеріалів справи документів на підтвердження судових витрат, пов'язаних з отриманням професійної правничої допомоги, суд встановив таке.
Згідно з п.1.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2024 б/н, укладеним між Адвокатським об'єднанням «Форт» (Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт), АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ зобов'язується надати КЛІЄНТУ правничу (правову) допомогу щодо представлення інтересів КЛІЄНТА, захисту прав та інтересів в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а КЛІЄНТ зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу (правову) допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
Безпосередній зміст правничої (правової) допомоги АДВОКАТСЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ за цим договором полягає в тому, що КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ бере на себе зобов'язання, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) клієнта у справі щодо визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити дії (п. 1.2).
Відповідно до п. 2.1 Договору АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ приймає на себе зобов'язання з надання наступної правничої (правої) допомоги, зокрема: Представляти у встановленому порядку інтереси КЛІЄНТА в усіх судах будь-якої інстанції з усіма правами як представника; як особи, яка надає правову (правничу) допомогу, як захисника, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» тощо. Представляє інтереси КЛІЄНТА правоохоронних органах, у всіх без винятку органах державної влади та органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, їх структурних підрозділах незалежно від форм власності та підпорядкування, відносини з фізичними особами (пп. 2.2.1).
Згідно з п. 4.1 Договору за надання правничої (правової) допомоги КЛІЄНТ зобов'язується сплатити АДВОКАТСЬКОМУ ОБ'ЄДНАННЮ гонорар за правничу (правову) допомогу, передбачену п. 1.1., п. 1.2. даного договору, за домовленістю, в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень (без ПДВ).
За змістом п. 1 акта від 10.10.2024 здачі-приймання наданих правничих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2024 АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ відповідно до умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 червня 2024 року надано КЛІЄНТУ професійну правничу (правову) допомогу при підготовці та розгляді адміністративної справи № 460/6911/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з п. 2 вказаного Акту вартість наданих АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ правничих (правових), відповідно до умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 червня 2024 року становить 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок (без ПДВ).
Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідач у відзиві на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу зазначив, що позивачем у цій справі не надано детального опису робіт (наданих послуг), а тому оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність складно. Просив відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Суд зауважує, що за змістом Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2024 та акту від 10.10.2024 витрати позивача на професійну правничу допомогу складають виключно суму гонорару успіху адвоката у фіксованому розмірі, передбаченому п. 4.1 вищевказаного Договору, який становить 10000,00 грн.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд, виходячи з критерію пропорційності та реальності адвокатських витрат, а також пропорційності задоволених вимог, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому розподіл судових витрат в частині судового збору судом не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, коштів та збитків задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, починаючи з 01.07.2020 по дату фактичної виплати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, починаючи з 01.07.2020 по дату фактичної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 19 березня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко