Справа № 420/5918/25
про повернення позовної заяви
18 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2017 року по 04.09.2019 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2017, 2018, 2019 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2018, 2019 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2017 року та перше січня 2018 року, перше січня 2019 року відповідно,
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" станом на 01.01.2017 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44,
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44,
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2019 року по 30.12.2019 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01.01.2019 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44,
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2017 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі було з'ясовано, що даний позов подано із пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, у зв'язку із чим ухвалою суду від 04.03.2025, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалу суду від 04.03.2025 позивач отримав через Електронний суд 06.03.2025 (13:20). Отже, строк для усунення недоліків позову спливає 17.03.2025.
06.03.2025 через електронний суд від позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, у якій вказує, що частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній час виникнення спірних відносин) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач також звертає увагу, що у відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, однак у редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-ЇХ "Про внесення амін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності 19.07.2022 року, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Однак, при цьому, позивач зауважує, що Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, за твердженнями позивача, цей Закон містить корми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022
Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року Хо 1/99- рп, позивач звертає увагу, що на момент його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення сторін до суду з позовом про вирішення спору щодо оплати праці не обмежується будь яким строком.
Посилається у своїх доводах позивач і на приписи п. 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, згідно якої під час дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби ( COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються коронавірусної хвороби ( COVID-19)на строк дії такого карантину. Таким чином, як на час звернення позивача до суду із цим позовом, так і на сьогодні в Україні діє карантин, що унеможливлювало застосування до спірних правовідносин строків, встановлених чинним законодавством України.
Окремо, у своїй заяві позивачем викладено доводи з приводу того, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 , 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадські, політичні права та статтею 6 Конвенції прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши матеріали справи, оцінюючи доводи заявника, суд виходить з такого.
У відповідності до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз.1 ч.2 ст.122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, суд звертає також увагу, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, в силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд також враховує, що нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
З вказаного слідує, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З 19.07.2022 звернення до адмніністративного суду обмежене тримісячним строком. Водночас, вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Враховуючи викладене, строк звернення до суду із даним позовом ОСОБА_1 пропустив.
В контексті доводів позивача, викладених у заяві про поновлення процесуального строку суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В свою чергу, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що зазначені в ній причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними.
Суд також враховує, що ч.2 ст.233 КЗпП України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.
При цьому, стаття перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.
Отже, суд ще раз звертає увагу, що у розумінні ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зауважує, що у постанові від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 Верховний Суд зазначив, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
Зважаючи на викладене, суд звертає увагу, що спірним у даному позові є неправильний на думку позивача розрахунок та виплата відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення у період проходження ОСОБА_1 військової служи, а саме з 01.01.2017 по 04.09.2019.
При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 з 23.09.2019 було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2019 №230.
Отже, визначаючись з приводу дати, з якої позивач знав або повинен був знати про порушення свого права, враховуючи положення ст. 122 КАС України, суд вважає, що позивач при звільненні у вересні 2019 року мав знати про можливе порушення своїх прав щодо недоотриманих сум грошового забезпечення за період служби та невиплати всієї суми, яка належала йому при звільненні, та міг звернутися до суду у будь-який час, без обмеження строком до 18.07.2022 (коли редакція ч.2 ст. 233 КЗпП передбачала право звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком) та протягом трьох місяців з 01.07.2023 після закінчення карантину.
Разом з цим, статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, виключно у разі пропуску з поважних причин позивачем, встановленого законом строку, суд може поновити такий пропущений строк, якщо при цьому, з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Водночас, позивачем не доведено наявності поважних причин, які спричинили пропуск строку встановленого законом для подання цього позову. В заяві про поновлення пропущеного строку, не вказуються обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.
Щодо посилання на карантинні обмеження суд звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду у лютому 2025 року, в Україні вже не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи зміну редакції ст. 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023 щодо вимог по оплаті його праці протягом 2017-2019 років позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов'язаного з COVID-19, тобто до 01.10.2023 з тими позовними вимогами, право на які в нього виникло до вказаного часу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по оплаті праці як після звільнення, так і після завершення дії карантину у 2023 році. З моменту звільнення позивача зі служби до звернення до суду із цим позовом пройшло більше 5 років. Натомість, позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.
З огляду на викладене вище, суд оцінює як неґрунтовні посилання позивача у своїй заяві на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року Хо 1/99- рп.
Щодо посилань позивача у заяві на воєнний стан на території України, суд вказує, що у пункті 47 постанови від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 Верховний Суд сформував правову позицію, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Втім, підсумовуючи усе вищевикладене у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем на підтвердження зазначених обставин належних, допустимих, достатніх доказів не надано.
З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення процесуального строку, оскільки указані позивачем у заяві від 06.03.2025 причини пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд вважає неповажними.
Станом на 17.03.2025 (дату, коли відповідно до ухвали суду від 06.03.2025 сплинув строк для надання заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із цим позовом із обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку), інших заяв від позивача не надійшло.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню позивачеві.
Враховуючи усе викладене вище, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2017 року по 04.09.2019 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2017, 2018, 2019 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2018, 2019 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2017 року та перше січня 2018 року, перше січня 2019 року відповідно; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" станом на 01.01.2017 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2019 року по 30.12.2019 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01.01.2019 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2017 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА