19 березня 2025 року № 320/7522/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» (08300, м. Бориспіль, Київська обл., вул. Бежівка, буд. 3, кв. 45, код ЄДРПОУ 40086333) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а, код ЄДРПОУ 44096797), в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п "Про проведення фактичних перевірок» в частині проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй»;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно- будівельна компанія «Еліт Строй» на підстава наказу від 01.06.2021 №962-п;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «С» від 05.07.2021 №13770/0902;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 06.08.2021 №0040635-1305-1004;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.08.2021 №29700/6/10-36-13-05-17 про опис майна у податкову заставу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами фактичної перевірки відповідачем прийнято, зокрема, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу безпідставно визначено зобов'язання сплатити штраф у розмірі 500000,00 грн., оскільки останнє прийнято з порушенням норм ПК України.
По-перше, позивач вважає, що наказ про проведення перевірки не узгоджується з приписами п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, внаслідок чого проведений на його підставі контрольний захід та зроблені за його результатами висновки не є правомірними.
По-друге, висновки податкового органу про зберігання позивачем пального без отримання ліцензії є передчасними та зробленими з порушенням норм чинного законодавства, оскільки з урахуванням приписів ч. 38 ст. 15, ч. 43 ст. 15 Закону від 19.12.95 р. N 481/95-ВР зберігання палива у баках транспорту не підпадає під діяльність, яка підлягає ліцензуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області про розгляд справи за участю представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області відмовлено.
Від Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб'єкта з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального відповідно до вимог п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України відповідач мав право на проведення фактичної перевірки ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй». Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач вказав, що п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України передбачає альтернативні підстави для проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватись як у сукупності, так і кожна окремо. За результатами перевірки встановлено, зокрема, порушення приписів ч. ч. 1, 9 ст. 15 Закону України N 481/95-ВР від 19.12.95 р., а саме встановлено отримання та палива, в місцях зберігання, на які станом на дату відвантаження не було отримано ліцензію на право зберігання пального.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» (надалі - Позивач, ТОВ «ІБК «Еліт Строй» (код ЄДРПОУ 40086333; місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Бежівка, буд. 3, кв. 45) зареєстроване в якості юридичної особи 27.10.2015 та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Київській області з 28.10.2015.
Основним видом діяльності ТОВ «ІБК «Еліт Строй» за КВЕД є, зокрема, 42.11. будівництво доріг і автострад (основний).
01 червня 2021 року Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до вимог статей 20, 75, 80 Податкового кодексу України та з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва, обліку та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах та пального видано наказ №962-п "Про проведення фактичних перевірок».
Вказаним наказом наказано працівникам управління контролю за підакцизними товарами на підставі п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання (об'єктів) згідно з додатком.
Як вбачається з Витягу з додатку №1 до наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п "Про проведення фактичних перевірок" щодо переліку суб'єктів господарювання, які підлягають фактичним перевіркам в червні 2021 року, на підставі п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України призначено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» за адресою об'єкта перевірки: Київська область, Бориспільській район, Іванківська с/р, масив «Глибоцький», вул. Переяславська, 7.172.
Метою перевірки є контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС.
02 червня 2021 року на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п посадовими особами ГУ ДПС у Київській області проведено фактичну перевірку ТОВ «ІБК «Еліт Строй» за адресою: Київська область, Бориспільській район, Іванківська с/р, масив «Глибоцький», вул. Переяславська, 7.172, за результатами якої складено акт (довідку) про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС від 03.06.2021 №8405/10-36-09-00-10/40086333 (далі - акт перевірки).
Вказаним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «ІБК «Еліт Строй» вимог ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (зі змінами та доповненнями).
Так, висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що ТОВ «ІБК «Еліт Строй» за адресою: Київська область, Бориспільській район, Іванківська с/р, масив «Глибоцький», вул. Переяславська, 7.172, здійснює зберігання пального виключно для потреб власного споживання. Загальна кількість резервуару 20000 л.
Згідно видаткової накладної №РН-0003311 від 19.06.2020, ТТН на відпуск нафтопродуктів №РН-0003311 від 19.06.2020 та акцизної накладної форми «П» від 19.06.2020 №594 ТОВ «НК Енергогруп» реалізовано дизельне паливо в кількості 7920 л пункт розвантаження (адреса місця зберігання) м. Бориспіль, вул. Дзержинського (Бежівка), 3.
У зв'язку з зазначеним, ГУ ДПС у Київській області вважає, що ТОВ «ІБК «Еліт Строй» здійснювало зберігання пального 19.06.2020 за відсутності та за адресою, на якій відсутня діюча ліцензія на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР.
На підставі висновків акту перевірки від 03.06.2021 №8405/10-36-09-00-10/40086333 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» від 05.07.2021 №13770/0902, згідно з яким до ТОВ «ІБК «Еліт Строй» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства у сфері ліцензування діяльності із функціонування акцизних складів у розмірі 500000,00 грн.
06 серпня 2021 року Головне управління ДПС у Київській області на підставі статей 59, 60 Податкового кодексу України винесло податкову вимогу №0040635-1305-1004, згідно з якою Головне управління ДПС у Київській області повідомляє ТОВ «ІБК «Еліт Строй», що станом на 05.08.2021 сума податкового боргу платника податків становить 500000,00 грн., попереджає, що починаючи з 29.07.2021 на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, поширюється право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та застосовуються штрафні (фінансові) санкції (штрафи), визначені Податковим кодексом України.
Незгода з відповідними діями та рішеннями контролюючого органу стала підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом правильності застосування відповідачем норм права, є: 1) перевірка дотримання контролюючим органом процедури проведення фактичної перевірки; 2) перевірка правильності висновків контролюючого органу щодо наявності в діях позивача складу правопорушення, за яке передбачена відповідальність підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, таким підставам позову як порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки суд повинен надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства (постанова від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18).
Водночас наявні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23, ухвалених у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду. У цих постановах Верховний Суд сформулював висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні (підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв'язку із статтею 81 ПК України) під час розгляду подібних спорів.
Так, у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне посилання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У постанові від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 Верховний Суд підтримав усталену у судовій практиці позицію про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері. Така особливість зазначеного підпункту зумовлює обов'язок контролюючого органу у наказі про призначення перевірки поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
З огляду на усталену і сформовану позицію Верховного Суду з питання застосування підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України і пункту 81.1 статті 81 ПК України, суд повинен не лише з'ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення і проведення фактичної перевірки, але й встановити, яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце конкретно у цій справі. Для цього суду необхідно належним чином дослідити наказ на проведення перевірки, з'ясувати, яка саме з фактичних підстав для її проведення у ньому зазначена, а в подальшому - чи підтверджується ця фактична підстава відповідними доказами.
У розглядуваній адміністративним судом справі встановлено, що у наказі Головного управлінням ДПС у Київській області від 01 червня 2021 року №962-п «Про проведення фактичних перевірок», перед його резолютивною частиною зазначено, що він приймається відповідно до вимог статей 20, 75, 80 Податкового кодексу України та з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва, обліку та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах та пального.
Вказаним наказом наказано працівникам управління контролю за підакцизними товарами на підставі п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання (об'єктів) згідно з додатком.
Як вбачається з Витягу з додатку №1 до наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п "Про проведення фактичних перевірок" щодо переліку суб'єктів господарювання, які підлягають фактичним перевіркам в червні 2021 року, на підставі п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України призначено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» за адресою об'єкта перевірки: Київська область, Бориспільській район, Іванківська с/р, масив «Глибоцький», вул. Переяславська, 7.172.
Метою перевірки є контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС.
Отже, ГУ ДПС у Київській області підставою для проведення перевірки вказано здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
З урахування наведеного суд вважає, що наказ ГУ ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п "Про проведення фактичних перевірок", з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, містить необхідні правові підстави проведення перевірки, в ньому чітко конкретизована одна з підстав згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (виконання функцій).
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки.
Так, наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Тому суд відхиляє доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення фактичної перевірки через невідповідність наказу на проведення перевірки вимогам ПК України.
Такий висновок суду також відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 18.06.2024 у справі №420/15671/23.
Отже, в межах першого ключового питання суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-п "Про проведення фактичних перевірок» в частині проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй», задоволенню не підлягають.
Відповідно, друга позовна вимога щодо визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно- будівельна компанія «Еліт Строй» на підставі наказу від 01.06.2021 №962-п, з урахуванням ст. 81 Податкового кодексу України, також задоволенню не підлягають.
Вирішуючи друге ключове питання у цій справі, суд виходить з такого.
Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481/95-ВР).
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; ліцензія (спеціальний дозвіл) -документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Відповідно до абз. 63 ст. 1 Закону №481/95-ВР, Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального містить відомості про: місця виробництва, зберігання, оптової, роздрібної торгівлі пальним (адреса).
За змістом статті 15 Закону №481/95-ВР, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Крім цього, згідно з Законом № 481/95-ВР, для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або і ниті документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
З вказаних вище положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен для стаціонарних цистерн/ємностей.
Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив'язки до місця (території).
Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України розпорядник акцизного складу -суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу;
Згідно з п. 230.1 ст. 230 ПК України акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
23.11.2018 Законом України №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону №481/95-ВР, якими, зокрема, запроваджено отримання ліцензії на право зберігання пального.
Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону №481/95-ВР:
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Згідно зі статтею 15 Закону №481/95-ВР для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці виробництва пального, необхідних для виробництва та зберігання пального;
документ, що підтверджує акредитацію випробувальної лабораторії з визначення показників якості пального, виданий уповноваженим органом, та договір з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії);
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки;
технологічна документація (стандарти, регламенти, технологічні інструкції), що стосується виробництва та зберігання пального;
технічні умови щодо виробництва пального заданої якості, які повинні відповідати вимогам технічних регламентів та національним стандартам з якості пального.
З вказаних вище положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен для стаціонарних цистерн/ємностей.
Зазначене вбачається, як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив'язки до місця (території).
Такий висновок відповідає роз'ясненню ДФС України від 15 серпня 2019 року №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, в якому зазначено, що у розумінні Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», суб'єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях.
Таким чином, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом зберігання пального є акцизним складом.
Водночас, наведеною вище нормою закону визначено, що не є акцизним складом, зокрема,
приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.
Так, ТОВ «ІБК «Еліт Строй» замовило у ТОВ «НК Енергогруп» поставку дизельного палива ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 7920 літрів, що підтверджується рахунком-фактурою від 19.06.2020 №СФ-0002845.
На виконання умов даної угоди ТОВ «НК Енергогруп» було поставлено ТОВ «ІБК «Еліт Строй» дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 7920 літрів, що підтверджується видатковою накладною від 19.06.2020 №РН-0003311, податковою накладною від 19.06.2020 №594 та товарно-транспортною накладною від 19.06.2020 №РН-0003311.
При цьому, згідно з твердженнями позивача, придбане ТОВ «ІБК «Еліт Строй» дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 7920 літрів було використане для здійснення власної господарської діяльності, так як таке паливо було відвантажено безпосередньо у паливні баки власних та орендованих товариством транспортних засобів.
Докази протилежного відповідачем до суду не надано.
Окремо необхідно відзначити, що отримання ТОВ «ІБК «Еліт Строй» пального відповідно до видаткової накладної від 19.06.2020 №РН-0003311, податкової накладної від 19.06.2020 №594 та товарно-транспортної накладної від 19.06.2020 №РН-0003311 не є доказом того, що товариство фактично зберігало отримане пальне в певних ємкостях, а не використало його у власній господарській діяльності.
Доводи податкового органу про те, що у підприємства є ємність для пального, а тому позивач у цій ємності зберігав пальне, сприймаються судом критично, оскільки відповідачем фактично не перевірявся ані факт зберігання пального в ємності, ані факт наявності взагалі у позивача такої ємності та перебування її на балансі підприємства.
Фактично такі твердження є лише припущеннями відповідача, яке не підтверджено відповідними доказами.
Отже, відповідачем не доведено перед судом, що паливно-мастильні матеріали, які придбаваються позивачем для здійснення господарської діяльності, перепродавалися або зберігалися чи зберігаються у спеціальних визначених законом місцях для зберігання пального, що вони не було використані виключно для заправки наявних у позивача автотранспортних машин.
Водночас, зберігання залишків пального в паливних баках транспортних засобів (які є в наявності у товариства) не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального у розумінні вимог Закону №481/95-ВР.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 15 Закону № 481 та положень підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, суд вважає, що товариство не повинно було отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів, які, в свою чергу, були використані в межах здійснення господарської діяльності.
Окрім того, з вказаних вище положень законодавства випливає висновок про те, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей, проте виключно в разі, якщо протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії).
Зазначене вбачається як з визначення «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів (паливних баків автотранспортних засобів) неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив'язки до певного місця (території).
Також, згідно з офіційно встановленою міжнародною градацією мір, об'ємів та ваги, 1 літр об'єму речовини дорівнює 0,001 м3. Таким чином, 1 м3 об'єму дорівнює 1000 літрів.
Придбане товариством 19.06.2020 дизельне паливо в кількості 7920 літрів, що становить загалом 7,920 м3.
Акт перевірки не містить жодних доказів та контролюючим органом не встановлено і не доведено, що ТОВ «ІБК «Еліт Строй» протягом 2020 року придбавало пальне в обсягах, що перевищують 200 кубічних метрів, або що придбане пальне використовувалось не для потреб власного споживання, а з метою і перепродажу, або, що придбане 19.06.2020 пальне зберігалось у відповідній ємності, в яку воно було розвантажене.
Отже, акт перевірки не містить відомостей, а відповідачем в ході проведення перевірки не встановлювався факт наявності будь-яких залишків пального у ємностях ТОВ «ІБК «Еліт Строй» станом на 19.06.2020.
Відповідач у свою чергу під час фіксування в акті перевірки порушення вимог Закону №481/95-ВР з боку ТОВ «ІБК «Еліт Строй» обмежився лише описом факту придбання позивачем у ТОВ «НК Енергогруп» у червні 2020 року дизельного палива, не встановивши при цьому факт його зберігання позивачем, місця зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок використання. В ході проведення перевірки працівниками податкового органу не було досліджено (проведення вимірів, тощо) ймовірних ємностей товариства, на яких умовно могло зберігатись пальне, не було також перевірено залишки пального на момент перевірки.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (далі - Порядок), відповідно до п.4 розділу II якого акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів (п. 5 Порядку).
Суть фактичної перевірки у спірних правовідносинах полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу зберігання суб'єктом господарювання пального у місці, на яке такий суб'єкт не отримав відповідної ліцензії.
В той же час, окрім твердження про придбання, отримання та зберігання ТОВ «ІБК «Еліт Строй» дизельного палива в кількості 7920 літрів в пункті розвантаження (адреса місця зберігання) м. Бориспіль, вул. Дзержинського (Беживка), 3, на яке не було отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), в акті перевірки відсутнє роз'яснення, чи зберігалось таке пальне у приміщенні (складі), чи на відкритому повітрі та яким чином таке пальне зберігалось, в яких ємностях, тарах, обладнанні, тощо.
Таким чином, акт перевірки від 03.06,2021 №8405/10-36-09-00-10/40086333 не відповідає вимогам систематизованого, чіткого, об'єктивного та повного викладу фактів виявлених порушень законодавства.
При цьому, як у акцизній накладній форми «П» від 19.06.2020 №594, так і у видатковій накладній №РН-0003311 від 19.06.2020, ТТН на відпуск нафтопродуктів №РН-0003311 від 19.06.2020, відсутня інформація, що пальне саме зберігалось за адресою: м. Бориспіль, вул. Дзержинського (Беживка), 3.
Такі документи лише свідчать про факт придбання ТОВ «ІБК «Еліт Строй» пального та факт його відвантаження за адресою: м. Бориспіль, вул. Дзержинського (Беживка), 3, а не зберігання, як стверджує відповідач.
Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього)! контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Leias v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», випливає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик .будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, оскільки не запроваджено чіткого порядку отримання ліцензії у разі знаходження пального в паливних баках транспортних засобів, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів суб'єктів господарювання, то негативні наслідки у вигляді штрафу не можуть покладатися на платника податків, внаслідок чого висновки про порушення ТОВ «ІБК «Еліт Строй» статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» є протиправним та підлягають скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Враховуючи викладене, з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів, для власних потреб.
Отже, висновки акту перевірки від 03.06.2021 №8405/10-36-09-00-10/40086333 не підтверджуються належними доказами, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «С» від 05.07.2021 №13770/0902 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 06.08.2021 №0040635-1305-1004 та рішення про опис майна у податкову заставу від 10.08.2021 №29700/6/10-36-13-05-17, суд зазначає наступне.
Під грошовим зобов'язанням платника податків, згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (п.п.14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У зв'язку з цим та відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України грошове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні, яке оскаржено в судовому порядку, в силу закону вважається неузгодженим та, відповідно, не набуло статусу податкового боргу.
Тому, наступні позовні вимог щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Київській області від 06.08.2021 №0040635-1305-1004 та рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.08.2021 №29700/6/10-36-13-05-17 про опис майна у податкову заставу є похідними від другої вимоги.
При цьому, відповідач у відзиві зазначив, що 07.10.2021 в ІКП проведено наступну операцію «Виключено з обліку донараховані в поточному році ШС(ф.С) в зв'язку з запізненням надання ухвали суду (акт мин.років) Судова ухвала №320/7522/21 від 24.09.2021». Станом на 13.10.2021 року в ІКПП за ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт-строй» заборгованість відсутня, податкова вимога 06.08.2021 № 0040635-1305-1004 вважається відкликаною, а рішення про опис майна у податкову заставу втратило законну силу. З урахуванням вищезазначеного, спір з приводу податкової вимоги 06.08.2021 № 0040635-1305-1004 та рішення про опис майна у податкову заставу від 10.08.2021 №29700/6/10-36-13-05-17 відсутній.
З урахуванням зазначеного, відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «С» від 05.07.2021 №13770/0902.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Еліт Строй» (08300, м. Бориспіль, Київська обл., вул. Бежівка, буд. 3, кв. 45, код ЄДРПОУ 40086333) судовий збір у розмірі 15000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а, код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2025.
Суддя Панченко Н.Д.