20 грудня 2024 року № 320/18194/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку його пенсії з врахуванням раніше встановленого коефіцієнта заробітної плати при обчисленні його пенсії;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта заробітної в розмірі 2,36607 з дня звернення за перерахунком, а саме з 03.04.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 березня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив провести перерахунок та виплату пенсії із застосуванням коефіцієнта заробітної в розмірі 2,36607. Відповідач своїм листом повідомив позивача, що станом на день звернення індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача становить 2,16238 і підстави для перерахунку відсутні. Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач вказує, що вимушений звернутись до суду за захистом свої прав та інтересів щодо належного пенсійного забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він наголосив на протиправність дій відповідача.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
З матеріалів справи вбачається, що з 10.01.2013 на підставі розпорядження №340505 Шевченківського районного управління Пенсійного фонду України в м. Києві коефіцієнт заробітної плати з 01.10.2012 склав 2,36607.
З розрахунків заробітку, на підставі якого пенсія позивачу розрахована на сьогоднішній день вбачається що коефіцієнт заробітної плати позивача, складає 2,16238, що вказує на протиправне звуження однієї зі складових його пенсії та, як наслідок, її розміру.
На цій підставі позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою від 14.03.2023 р., якою просив провести перерахунок та виплату його пенсії із застосуванням коефіцієнта заробітної плати в розмірі 2,36607.
Листом від 03.04.2023 відповідач повідомив що станом на сьогодні індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі позивача становить 2,16238 і підстави для перерахунку відсутні.
Розпорядженням №67779 від 16.06.2009 Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва з 10.06.2009 Позивачу було призначено пенсію врахувавши страховий стаж та заробітну плату по 31.12.2008.
Під час проведення перерахунку пенсії відповідно до заяви від 08.10.2012 долучено індивідуальні відомості про застраховану особу по 2009 рік, але допризначення пенсії не було проведено.
При приведенні пенсійної справи у відповідність (на підставі листа Пенсійного фонду України від 14.04.2022 №7916-6003/К-03/8-2800/22) з моменту призначення пенсії, а саме з 10.06.2009 проведено перерахунок пенсії відповідно до діючого законодавства додавши страховий стаж та заробітну плату по 31.05.2009, місяць звернення за призначенням пенсії, відповідно і змінився коефіцієнт стажу та заробітної плати.
Отже такі обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України.
Таким чином, предметом розгляду є дії відповідача щодо зменшення індивідуального коефіцієнта заробітної плати в розмірі з 2,36607 до 2,16238 під час перерахунку пенсії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до абзацу п'ятого підпункту 6 пункту 4, пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 Пенсійний фонд України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає акти організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.1 1.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-ХІІ за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Зменшенням індивідуального коефіцієнту заробітної плати Позивача з 2,36607 до 2,16238 призвело до зменшення виплат, що в своїй природі призвело до звуження та грубого порушення прав Позивача, гарантованих Конституцією України та нормами міжнародного npaва.
Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічна правова позиція також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».
Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (" Онер'їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).
Особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
У рішенні від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Належне урядування - це одна з трьох основних концепцій (поряд із традиційним врядуванням та новим державним врядуванням) концепцій управління у публічному секторі. Під «врахуванням» розуміється процес прийняття та реалізації певних рішень.
У п.71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Разом з тим, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином утручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67).
Отже, зменшення індивідуального коефіцієнта заробітної плати в розмірі з 2,36607 до 2,16238 під час перерахунку пенсії Позивача порушує права позивача, оскільки позивач почав отримувати пенсію у значно меншому розмірі.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку його пенсії з врахуванням раніше встановленого коефіцієнта заробітної плати при обчисленні його пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта заробітної в розмірі 2,36607 з дня звернення за перерахунком, а саме з 03.04.2023.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.