18 березня 2025 рокуСправа №160/34769/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33608, м. Рівне вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України від 6 листопада 2024 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Пенсійний фонд України включити до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 10.09.1987 по 31.12.1991, з 20.01.1992 по 20.01.1995, з 16.02.1996 по 01.06.1998, з 17.07.1998 по 22.06.2012.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, 06.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 046050022706 про відмову у призначенні пенсії за віком, через відсутність страхового стажу. Відповідачем протиправно не зараховані періоди роботи позивача з підстав наявності виправлень у трудовій книжці, та після 31.12.1991 року посилаючись на припинення з 01.01.2023 Республікою Узбекистан участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Ухвалою від 15 січня 2025 року суд відкрив провадження у справі № 160/34769/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали від 15 січня 2025 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 .
30.10.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (за місцем фактичного проживання).
06.11.2024 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 046050022706 про відмову у призначенні пенсії за віком.
В обґрунтування рішення про відмову відповідач зазначив наступне:
Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 30.10.2024.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.
Вік заявника 60 років 2 місяці 14 днів.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" становить 31 рік.
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу
з 01.01.2027 по 31.12.2027 - від 24 до 34 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2029 по 31.12.2029 - від 15 до 25 років.
Страховий стаж особи становить 12 років 3 місяці 4 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_3 від 24.04.1984:
- з 10.09.1987 по 31.12.1991 в Республіці Узбекистан, оскільки в даті звільнення та в даті наказу на звільнення (09.01.1992) міститься виправлення;
- з 20.01.1992 по 20.01.1995, з 16.02.1996 по 01.06.1998, з 17.07.1998 по 22.06.2012 в Узбекистані, оскільки відсутня Угода про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Узбекистан.
Міжнародні договори, які ратифіковані в порядку визначеному Законом України "Про міжнародні договори України" є частиною українського законодавства, відповідно до яких, зараховується стаж роботи в державах, з якими Україна уклала міжнародні договори про соціальне та/або пенсійне забезпечення. Якщо ж між Україною і державою, в якій працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії, відсутня угода про соціальне і пенсійне забезпечення, то стаж зароблений у цій державі, під час призначення пенсії в Україні не враховується.
Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу 31 рік.
Позивач не погодився з діями відповідача щодо не призначення пенсії за віком, що і стало підставою для звернення до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.
Згідно з ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 10.09.1987 по 31.12.1991, суд зазначає наступне.
Відповідач не врахував період роботи позивача з 10.09.1987 по 31.12.1991 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 24.04.1984, оскільки в даті звільнення та в даті наказу на звільнення (09.01.1992) міститься виправлення.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно із пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637), встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до абз. 1,3 п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Відповідно до пунктів 2 і 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи не точні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідач не взяв до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи з 20.01.1992 по 20.01.1995, з 16.02.1996 по 01.06.1998, з 17.07.1998 по 22.06.2012, суд зазначає наступне.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення
Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України ."Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відповідно до пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення Республікою Узбекистан з 01.01.2023 участі в Угоді про, гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах, розташованих на території Республіки Узбекистан з 20.01.1992 по 20.01.1995, з 16.02.1996 по 01.06.1998, з 17.07.1998 по 22.06.2012.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей
З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (Спорронг та Льонрот проти Швеції) до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема, в частині права особи на розумні очікування мирного володіння майном.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Суд не погоджується з даним висновком відповідача, адже, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, відмовляючи позивачу у зарахуванні повного трудового (страхового) стажу діяв необґрунтовано та всупереч нормам діючого законодавства.
Таким чином, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд зробив висновок, що обставини на які посилається відповідач є необґрунтованими та не можуть порушувати законні права позивача, щодо не врахування повного трудового (страхового) стажу позивача. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, відповідачем, згідно з вимогами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірності свого рішення, а отже, суд зробив висновок про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.11.2024 № 046050022706 щодо щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком .
Щодо підстав розгляду заяви позивача Пенсійним фондом України та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на віком, суд зазначає про таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «;Про електронні довірчі послуги» та «;Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В даному випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатом якої прийнято рішення від 06.11.2024 № 046050022706, яке оскаржується в рамках цієї справи.
Пенсійним фондом України не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Вже після прийняття рішення про призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є протиправними.
З огляду на викладене, зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих періоду роботи до страхового стажу ОСОБА_1 цим судовим рішенням.
Позовні вимоги позивача до Пенсійного фонду України не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 23.12.2024.
Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Керуючись ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33608, м. Рівне вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.11.2024 року № 046050022706 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 10.09.1987 по 31.12.1991, з 20.01.1992 по 20.01.1995, з 16.02.1996 по 01.06.1998, з 17.07.1998 по 22.06.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих періоду роботи до страхового стажу ОСОБА_1 цим судовим рішенням.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33608, м. Рівне вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук