11 березня 2025 року
м. Харків
справа № 638/24472/24
провадження № 22-ц/818/1935/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.,
сторони справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 січня 2025 року у складі судді Заварзи Т.В.,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та стягнення з ОСОБА_2 аліментів.
Ухвалою Дзержинського районному суду м. Харкова від 10 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду в частині стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , а в частині вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини справу передано за підсудністю до Золотінського міськрайонного суду Черкаської області.
Судове рішення обґрунтовано тим, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а до позовів про визначення місця проживання дитини застосовуються правила підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила ухвалу скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов до висновку про залишення позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з порушенням вимог процесуального закону. А саме, суд не врахував, що провадження у дійсній справі у Дзержинському районному суді в м. Харкова було відкрито 25.12.2024, в той час як ОСОБА_1 ще 16.09.2024 року подала до Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/25272/24 заяву про залишення її вимог про стягнення аліментів без розгляду. Внаслідок чого позивач була змушена повторно заявити вимоги про стягнення аліментів. Крім цього суд не звернув уваги, що в Шевченківському районному суді м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів у зв'язку із розлученням, у Дзержинський районний суд вона звернулась з вимогами про стягнення аліментів на дитину з інший підстав - визначення місця проживання дитини з нею. А відтак позовні вимоги є різними. Тому суд дійшов помилкового висновку про тотожність позовів в частині вимог про стягнення аліментів і залишив ці вимоги без розгляду.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що у грудні 2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою від 25 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова відкрив провадження у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів.
Відповідно до копії ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16.07.2024 відкрито провадження у справі №761/25272/24 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва по справі №761/25272/24 с заявою про зменшення позовних вимог щодо стягнення аліментів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Станом на 10 січня 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва не прийнято рішення щодо залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Отже, суд встановив, що на момент відкриття Дзержинським районним судом м. Харкова провадження у дійсній справі так і на час розгляду клопотання про залишення позову без розгляду у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Доводи апелянта про зазначення позивачкою різних підстав для стягнення аліментів не є обґрунтованими, оскільки в обох зазначених апелянтом випадках підставами позову для стягнення аліментів є наявність споріднення батька і дитини, що зумовлює його обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття та окреме проживання останнього від дитини.
Тому судова колегія погоджується з висновком суду про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення аліментів без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
За загальним правилом територіальної підсудності справ, яке міститься в ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 2 ст. 31 ЦПК України передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Оскільки вимоги про стягнення аліментів, що передбачають можливість пред'явлення позову за місцем проживання позивачки, були залишені без розгляду, суд дійшов обґрунтованого про передачу справи за позовом ОСОБА_1 за підсудністю до Золотінського міськрайонного суду Черкаської області за місцем реєстрації проживання ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 січня 2025 року - залишити без змін
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до вимог ст.141 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. 381-384, 389 ЦПК України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 березня 2025 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук