Іменем України
18 березня 2025 року
м. Харків
справа №642/3940/24
провадження №22-ц/818/1443/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Сізонової О.О.,
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
боржник ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Таволжанського Миколи Володимировича на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2024 року, постановлене суддею Пашнєвим В.Г.
19 липня 2024 року Ленінським районним судом м. Харкова видано судовий наказом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї треті) частини доходу (заробітку) батька щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 09.07.2024 та до досягнення дітьми повноліття.
07 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 -адвокат Таволжанський Микола Володимирович звернувся до суду із заявою про перегляд виданого судового наказу за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Таволжанський М.В. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою скасувати судовий наказ, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що судом першої інстанції було помилково визначено, що «місце проживання ОСОБА_1 та її місце роботи не мають значення для вирішення питання при розгляді заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, має значення той факт, що діти проживають з матір'ю та вона їх утримує, а відтак має право на стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей». Обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти". Видаючи судовий наказ від 19.07.2024 року, суд виходив з того, що діти проживали разом із матір'ю за адресою: Харківська область, місто Мерефа, а тому дану обставину суд визнав доведеною, та не піддавав сумніву. Однак, як вказує матір дітей у зустрічній позовній заяві про визначення місця проживання дітей (у справі № 642/4717/24) її реальним та фактичним місцем проживання є: місто Харків. Тобто, обставини, з яких виходив суд, видаючи судовий наказ, про те, що діти проживають з матір'ю у місті Мерефа, які є обов'язковими передумовами для самої можливості заявляти вимоги про стягнення аліментів - не знаходять свого підтвердження.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що обставина, на яку посилається представник заявника, а саме проживання не в м.Мерефа, а в м.Харкові не є нововиявленою обставиною в розумінні вимог закону. Тому підстав для скасування судового наказу не має.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу.
19 липня 2024 року Ленінським районним судом м. Харкова видано судовий наказом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї треті) частини доходу (заробітку) батька щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 09.07.2024 та до досягнення дітьми повноліття.
07листопада 2024 року представник ОСОБА_2 подав заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими, в якій зазначив, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу суд виходив з того, що діти проживали разом із матір'ю за адресою: Харківська область, місто Мерефа, тому що заявник ОСОБА_1 у заяві про видачу судового наказу саме цю адресу і вказала. Не зазначаючи інших обставин або іншої адреси, за якою діти проживають з нею. А тому дану обставину суд визнав доведеною, та не піддавав сумніву. Однак, як вказує матір дітей у зустрічній позовній заяві про визначення місця проживання дітей (у справі № 642/4717/24) її реальним та фактичним місцем проживання є - місто Харків, діти відвідують дитячий центр ФОП ОСОБА_5 . Доказів проживання заявниці за конкретною адресою разом з дітьми до заяви про видачу судового наказу додано також не було. Обставини, з яких виходив суд, видаючи судовий наказ, про те, що діти проживають з матір'ю, зокрема у місті Мерефа, які є обов'язковими передумовами для самої можливості заявляти вимоги про стягнення аліментів - не знаходять свого підтвердження, а тому, на його думку, судовий наказ підлягає скасуванню.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до п.1 ч.2ст. 423 ЦПК Українипідставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Вказані правові норми передбачають, що це мають бути обставини, які є істотними, тобто, такими, що якби вони були відомі раніше, то суд ухвалив би інше рішення; вони є нововиявленими, а не новими обставинами, тобто, існували на час розгляду судом спору; вони входять до предмету доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Підставою перегляду будь-якого судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.
Перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, в якому судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.
Задоволення судом заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами всупереч вимогамЦПК Українипорушує принцип правової визначеності та право заявника на доступ до правосуддя, яке гарантується пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(РИМ, 4.XI.1950).
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) від 19.02.2009 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).
Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, необхідно розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Звертаючись із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу, заявник посилається на те, що видаючи наказ, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не мешкає з дітьми у АДРЕСА_1 (місце реєстрації), а мешкає у м.Харкові, що вона зазначила у зустрічній позовній заяві.
Колегія суддів зазначає, що проживання матері з дітьми за місцем реєстрації, або за іншою адресою не свідчить про наявність новововиявлених обставин в розумінні вимог цивільно процесуального закону, а тому підстав для перегляду судового наказу про стягнення аліментів не вбачається.
Доказів, які б свідчили про те, що діти не мешкають разом з матір'ю та не перебувають на її утриманні, матеріали справи не містять.
Посилання на поданий у іншій справі відзив, в якому ОСОБА_1 зазначила, що мешкає з дітьми у м.Харкові, не свідчить про те, що на момент подачі заяви про видачу судового наказу, вона не мешкала за місцем своєї реєстрації.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Таволжанського Миколи Володимировича - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 19.03.2025