Справа № 523/13070/23
Номер провадження 3/523/137/25
"09" січня 2025 р. м. Одеса
Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Дяченко В.Г., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДПС в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , директора ТОВ «Одеська Торгова Компанія», що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 18/15-32-23-01 від 12 липня 2023 року, при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Одеська Торгова Компанія», місцезнаходження: м. Одеса, вул. Церковна, буд.19, директором якої є ОСОБА_1 , встановлено порядку ведення податкового обліку, що полягає в порушенні вимог п.п.39.4.2 п.39.4 ст. 39 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в частині порушення строків подання повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021 рік, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, при цьому надіслав пояснення в яких вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та просив справу відносно нього закрити на підстав ч.1 ст. 247 КУпАП.
Дослідивши протокол у справі про адміністративне правопорушення та надані докази, суд прийшов до наступного.
Частина 1 статті 163-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в порушенні керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі його відсутність на підприємстві, установі, організації, а також в неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків.
Суб'єкт адміністративного правопорушення спеціальний (керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, зокрема головні бухгалтери).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу,так й у формі необережності.
З диспозиції зазначеної частини статті КУпАП випливає, що вона носить бланкетний характер і передбачає відповідальність за вчинення порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків, тобто ряду окремих незаконних діянь, які передбачені законодавством України.
Відповідно до вимог закону формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення його, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають бути у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Верховним Судом України у постанові від 19.04.2018 у справі N 815/1071/16 вказано, що висновки, викладені в акті перевірки податкового органу щодо встановлення порушень платником податків, не є безумовно достовірними, оскільки є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки. В силу норм Податкового кодексу України, акт лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню, у зв'язку з чим, він не є доказом, який підтверджує винуватість особи.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, долучена до матеріалів справи копія акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Одеська Торгова Компанія» за своїм змістом є документом, складеним заінтересованими у розгляді справи працівниками, які не підтверджуються будь-якими доказами. Відтак вказаний акт не береться судом як достовірний, допустимий та достатній доказ провини ОСОБА_1 , тому не може бути взятий до уваги і протокол про адміністративне правопорушення, в якому викладені відомості з такого акту.
Крім того, відсутні докази того, що ОСОБА_1 займає посаду директора ТОВ «Одеська Торгова Компанія».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 КПАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Склад адміністративного правопорушення - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він містить: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
З огляду на наведене суддя дійшов висновку, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010р.№ 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, у тому числі і закріпленої у статті 62 Конституції України презумпції невинності. Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Згідно правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 р. У справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, враховуючи що посадовою особою головного управління Держаної Податкової служби в Одеській області не дотримано доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суддя приходить до висновку про закриття провадження у справі за відсутності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП.
Керуючись ч. 1 ст. 163-1, п.1.ч.1 ст.247, ст.ст. 283, 284 КУпАП, суд-
Провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-1 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Суддя