11.03.2025 Провадження по справі № 2/940/34/25
Справа № 940/1004/24
Іменем України
11 березня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 3/4 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником іншої частини, а саме 3/4, була матір позивача ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті матері позивач звернувся до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державний нотаріус Тетіївської державної нотаріальної контори Давидова С.М. відмовила ОСОБА_1 у видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки все своє майно спадкодавець заповіла дочці ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 147 від 25.04.2014, із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка - ОСОБА_3 , яка є громадянкою російської федерації.
Як зазначив позивач, його рідна сестра ОСОБА_3 постійно проживає на території російської федерації. Після смерті матері у 2013 році, він більше не бачив сестри.
За таких обставин, позивач вважає, що наявні підстави для визнання за ним права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки більше десяти років він відкрито, безперервно і добросовісно володіє та користується ним.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23.08.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23.09.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Безугла І.С. позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, а саме через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідно до наданих до справи позивачем відомостей, відповідачка ОСОБА_3 проживає на території російської федерації, що унеможливлює надсилання відповідачці процесуальних документів, здійснення судових викликів та повідомлень у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 13).
Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, що складається, зокрема із житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією спадкової справи № 147/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а. с. 41-62).
Постановою, винесеною 14.03.2023 за № 280/02-14, державний нотаріус Тетіївської державної нотаріальної контори Давидова С.М. відмовила ОСОБА_1 у видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки все своє майно спадкодавець заповіла дочці ОСОБА_3 , заповіт посвідчено 16.08.2013 державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори, реєстр № 2-1799. Після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 147 від 25.04.2014, із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка - ОСОБА_5 , громадянка російської федерації (а. с. 12).
Як вбачається із виписки з погосподарської книги, виданої 14.11.2022 № 115 Кашперівським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради, згідно номера погосподарського обліку 107-1 погосподарської книги № 2 «Загребельського відділку» архівного фонду № Р-17 «Кашперівська сільська рада», на 2016-2023 роки житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить: 1/2 частки будинку з відповідною частиною надвірних будівель - ОСОБА_1 , 1/2 частки будинку з відповідною частиною надвірних будівель - ОСОБА_4 (а. с. 14).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Бурлаченко О.Г. 24.10.2007, зареєстровано в реєстрі за № 3648, спадкоємцем на 1/2 частку майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , є його син ОСОБА_1 . На 1/2 частку житлового будинку видано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_4 24.10.2007 р. Р. № 3643. Спадкоємцем на 1/4 частку житлового будинку є ОСОБА_4 (а. с. 10).
Згідно із Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2007 № 16917191, на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВКВ № 058731 ОСОБА_1 має у приватній спільній частковій власності 1/4 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Згідно із Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2007 № 16917328, на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВКВ № 058729 та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 має у приватній спільній частковій власності 3/4 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9).
Згідно із довідкою, виданою Кашперівським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 15.11.2022 № 850, померла ОСОБА_4 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з ОСОБА_4 на день смерті за зазначеною адресою був зареєстрований і постійно проживав її син ОСОБА_1 (а. с. 16).
Згідно із довідкою, виданою Кашперівським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 14.11.2022 № 116, ОСОБА_1 дійсно проживає у будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , більше 10 років (а. с. 15).
У ході судового розгляду судом також були допитані свідки.
Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що проживає разом з позивачем в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із 2013 року, після смерті матері ОСОБА_1 . Також зазначила, що відповідачка ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою ОСОБА_1 , останній раз приїжджала в село Кашперівка у 2014 році на проводи.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили, що знають і ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 є їхнім сусідом, який проживає більше десяти років за адресою: АДРЕСА_1 . Раніше у цьому будинку разом із позивачем проживали його батьки, які померли. Відповідачку ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача, останній раз бачили на похоронах у ОСОБА_4 .
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина перша статті 344 ЦК України).
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Крім того, у постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У частині першій статті 81 ЦПК України закріплене загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, звертаючись до суду позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, позивач ОСОБА_1 зазначив, що з самого народження проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та вважає, що внаслідок відкритого, безперервного та добросовісного володіння зазначеним будинком, має право на 3/4 частки житлового будинку в силу положень статті 344 ЦК України, оскільки відповідачка ОСОБА_3 , яка є громадянкою російської федерації, постійно проживає на території російської федерації і з 2014 року не приїжджала до будинку та відповідно не здійснювала жодних комунальних платежів та витрат на утримання будинку.
Зазначені позивачем обставини підтвердили допитані судом свідки.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частки у праві спільної часткової власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала право на 3/4 частки у праві спільної часткової власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй майно.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла дочці ОСОБА_3 . Цей заповіт посвідчено 16 серпня 2013 року державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Мельничук М.В., зареєстровано в реєстрі за № 2-1799.
Відповідачка ОСОБА_3 , яка є громадянкою російської федерації, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла шляхом подання 25.04.2014 до Тетіївської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Водночас, суд бере до уваги, що матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 не містять відомостей щодо подання ОСОБА_3 заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом та видачу такого свідоцтва.
Отже, із 2014 року відповідачка ОСОБА_3 не виявила наміру визнати своєю власністю частину житлового будинку, яка належала ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Натомість, позивач ОСОБА_1 володіє зазначеним нерухомим майном відкрито та безперервно більше десяти років, не приховуючи факту знаходження майна у його володінні.
Зазначені обставини свідчать про добросовісність володіння позивачем 3/4 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 добросовісно заволодів 3/4 часткою житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та продовжує більше десяти років відкрито, безперервно та добросовісно користуватися ним, утримувати його, відтак ці обставини, на переконання суду, є достатніми підставами для набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на 3/4 частки зазначеного житлового будинку за набувальною давністю.
Отже, з огляду на наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 15, 16, 328, 344 Цивільного кодексу України, статтями 3, 10, 12, 13, 81, 247,264-268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності за набувальною давністю на 3/4 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 19 березня 2025 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК