05.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5467/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 (суддя Владимиренко І.В.)
у справі № 904/5467/23
про неплатоспроможність ОСОБА_2
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 . Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів. Призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Сокол Тетяну Леонідівну.
Ухвалою господарського суду від 07.02.2024 визнано грошові вимоги ОСОБА_1 з урахуванням уточнення у розмірі 5 052 940,98 грн. (основний борг) (2 черга задоволення), 5 368,00 грн. (витрати по сплаті судового збору) включити окремо та задовольнити до задоволення вимог кредиторів.
Не погодившись з ухвалою суду від 31.10.2023 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 у справі № 904/5467/23 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарги мотивована тим, що:
- враховуючи той факт, що ОСОБА_2 не з'явився до суду особисто відповідно до вимог Ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2023 року, чим з боку ОСОБА_2 проігноровано вимоги суду. Відповідно до відповідей наданих міграційною службою ОСОБА_2 перебуває з 2022 року за кордоном. Таким чином не явка особисто боржника на попереднє засідання до суду порушила вимоги ст. 116 КУзПБ заява не була подана особисто ОСОБА_2 , та порушило право кредиторів на забезпечення вимог кредиторів, шляхом заборони виїзду за кордон.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
22.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив боржника ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 05.02.2025 приймали участь представники кредиторів ОСОБА_1 (апелянта), ОСОБА_3 , боржника ОСОБА_2 та арбітражний керуючий Сокол Т.Л. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини відсутності суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні у справі оголошувалася перерва, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 05.02.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Арбітражний керуючий та представники кредитора ОСОБА_3 й боржника ОСОБА_2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможності на підставі пункту 2 частини 2 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 23.10.2023р. прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Призначено підготовче засідання суду на 31.10.2023р. о 12:00 год. Зобов'язано ОСОБА_2 - надати суду оригінали доданих документів до заяви для огляду в судовому засіданні. Явку боржника ОСОБА_2 (особисто) у підготовче засідання визнано обов'язковою.
У підготовчому засіданні, яке відбулось 31.10.2023, суд встановив, що у фізичної особи ОСОБА_2 наявна заборгованість перед фізичною особою ОСОБА_1 у розмірі 4 550 316,99 грн., АТ «АКЦЕНТ-БАНК» у розмірі 114 550,30 грн., фізичною особою ОСОБА_3 у розмірі 7 823 337,13 грн.
На даний час ОСОБА_2 , працює в ТОВ "АВ Ресурс" на посаді директора, що підтверджується декларацією за 2020-2022р.р., дохід ОСОБА_2 за рік склав 3 636 469,00 грн. відповідно розділу ІІ “відомості про доходи та інші грошові виплати боржника декларації за 2022р.
Із змісту декларацій про майновий стан боржника за 2022, а саме, розділу ІІ “відомості про доходи та інші грошові виплати членів його сім'ї з усіх джерел в Україні у тому числі одержані (нараховані) за межами України» вбачається, що сума одержаного (нарахованого) доходу за рік (2022) членів його сім'ї становить 133 768,00 грн.
Наявність у боржника статусу фізичної особи-підприємця підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Заявник - ОСОБА_2 повідомив, що йому на праві власності належить автомобіль, а саме: Volkswagen Multivan, Універсал - В 2003 р.в., номер шасі - НОМЕР_2 , колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується технічним паспортом НОМЕР_4 , місцезнаходження: Німеччина; корпоративні права (підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 13.09.2023 № 340814237555): 50 % в ТОВ «АВ РЕСУРС» (код ЄДПРОУ 41522805; місцезнаходження: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, шосе Запорізьке, б. 26, оф. 406; розмір статутного капіталу - 1 000,00 грн.), розмір внеску - 500,00 грн.
ОСОБА_2 в декларації за 2022р. зазначив, що йому на праві власності належать автомобілі, а саме: NISSAN, реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_6 модель: ALMERA, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: СИНІЙ, рік виробництва: 2007, Номер кузова: НОМЕР_6 та ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_7 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 модель: 33021, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: СІРИЙ, рік виробництва: 2000, номер шасі НОМЕР_9 , Номер кузова: НОМЕР_10 , але під час виконання рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпро від 05.09.2022 по справі №932/10090/20 на користь ОСОБА_1 було конфісковано приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим І.В. автомобіль NISSAN, реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_6 модель: ALMERA, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: СИНІЙ, рік виробництва: 2007, Номер кузова: НОМЕР_6 та ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_7 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 модель: 33021, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: СІРИЙ, рік виробництва: 2000, номер шасі НОМЕР_9 , Номер кузова: НОМЕР_10 , які належали на праві власності ОСОБА_2 (№ АСВП: 71581083, № АСВП: 71581319) та в подальшому були реалізовані відповідно до протоколів електронних торгів №590456 від 04.07.2023р. та № 591361 від 18.07.2023р.
У своїй заяві ОСОБА_2 зазначив, що загальна сума заборгованості яка підлягає сплаті становить 12 488 204,42 грн., яку він не може погасити через відсутність достатніх доходів. Отже, ця сума грошових зобов'язань є простроченою і становить понад 30 розмірів мінімальних заробітних плат, що дає підстави для звернення до господарського суду із заявою про неплатоспроможність.
Також, у своїй заяві ОСОБА_2 зазначає, що на даний час фінансовий стан боржника характеризується ознаками неплатоспроможності, відсутні достатні доходи та майнові активи які б могли надати можливість виконати грошові зобов'язання перед кредиторами та задовольнити вимоги кредиторів в повному розмірі.
Отже, зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі, а тому існує загроза неплатоспроможності.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на наявність у фізичної особи ОСОБА_2 прострочених зобов'язань у відповідному розмірі та загрози неплатоспроможності, суд першої інстанції дійшов висновку, зокрема, про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що:
- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;
- грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
- неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу України з процедур банкрутства справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, фізичної особи або фізичної особи - підприємця. Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою (стаття 113 КУзПБ).
Частина 1 ст. 115 КУзПБ встановлює, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.
Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність містяться, зокрема, у статтях 115, 116 КУзПБ.
В ч. 1 ст. 116 КУзПБ передбачено, що заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, а саме підстав, визначених у частині другій статті 115 КУзПБ.
У свою чергу, підстави для відкриття провадження у справі передбачені ч. 2 ст. 115 Кодексу, а саме: боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;
3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Колегія суддів зауважує, що право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не стоїть у залежності від наявності у сукупності всіх чотирьох підстав, передбачених частиною другою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 910/10742/21, від 17.06.2021 у справі №926/2987-б/20.
Тобто, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у частині другій статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов'язковим існування сукупності всіх чотирьох підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20).
Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати положенням Кодексу України з процедур банкрутства.
Як передбачено ч. 2 ст. 116 КУзПБ у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) ім'я боржника, його місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), номер засобу зв'язку боржника, його адреса електронної пошти (за наявності);
3) виклад обставин, що стали підставою для звернення до суду;
4) перелік документів, що додаються до заяви.
Разом з тим, перелік документів (доказів), які в обов'язковому порядку додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність чітко визначений, зокрема, ч. 3 ст. 116 КУзПБ.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються:
1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця;
3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;
4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна;
5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно;
6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором;
7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
8) відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях;
9) копія трудової книжки (за наявності);
10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника;
11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства;
12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;
13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини;
14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Отже, наявність підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ для відкриття провадження у справах про неплатоспроможність боржника, має засвідчити перелік документів, наведений в частині третій статті 116 КУзПБ, що має додаватися до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2021 у справі №916/1176/20.
В ст. 77 ГПК України закріплено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 37 КУзПБ (тут і надалі в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали) господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про відкриття провадження у справі відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо:
- провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно з цим Кодексом;
- заява надійшла від кредитора, вимоги якого включені до затвердженого плану санації відповідно до статті 5 цього Кодексу, і відсутні докази невиконання зобов'язань за таким планом санації;
- стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство;
- юридичну особу - боржника припинено в установленому законом порядку.
Вказаний перелік підстав є чітко визначеним та вичерпним.
За приписами ч. 2 ст. 37 КУзПБ про відмову у прийнятті заяви господарський суд постановляє ухвалу, яка надсилається заявнику разом із заявою та доданими до неї документами.
За приписами ч. 3 ст. 37 КУзПБ господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, приписами статті 174 ГПК України передбачено механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання, та прийняття її до розгляду судом першої інстанції.
Разом з тим, ч. 4 ст. 174 ГПК України визначено негативний наслідок для позивача у разі невиконання вимог суду щодо усунення недоліків позовної заяви, а саме якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
При цьому на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/1/18, від 10.05.2019 у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 у справі № 905/909/19, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20).
На стадії ж вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність суд перевіряє дотримання заявником вимог ст. 116 цього Кодексу при поданні заяви, зокрема щодо надання відповідних додатків, не здійснюючи їх оцінки на предмет наявності підстав для відкриття провадження у справі, а перевіряє відповідність їх вимогам закону щодо таких додатків та їх наявності взагалі.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що підставами апеляційного оскарження ухвали від 31.10.2023 не визначено відсутність підстав для відмови у прийнятті заяви чи то відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, як і незалишення її без руху у зв'язку з недоліками/невідповідністю вимогам процесуального закону.
Апелянт вважає, що у суду були наявні підстави для залишення заяви ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишити без розгляду через його особисту неявку у підготовче засідання 31.10.2023.
Слід наголосити, що судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими КУзПБ, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
За положеннями ч. 1 ст. 117 КУзПБ господарський суд у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або для повернення такої заяви не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття заяви до розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 35 КУзПБ у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу.
Аналіз норм КУзПБ свідчить про визначення стадійності вирішення питань розгляду заяви про відкриття справи про банкрутство. Так, спочатку вирішується питання прийняття, відмови у прийнятті, залишення без руху або повернення заяви. Тільки після прийняття заяви та призначення у підготовчому засіданні суду вирішується питання відкриття чи відмови у відкриття провадження у справі
Статтею 1 КУзПБ визначено, що склад і розмір грошових зобов'язань, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Отже, обов'язком суду при вирішенні питання про наявність грошового зобов'язання та визначенні неплатоспроможності є встановлення прострочених грошових зобов'язань боржника перед кредиторами станом на час подання відповідної заяви до суду. Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 119 КУзПБ підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Аналогічний порядок проведення та мета підготовчого засідання визначені положеннями ст. 39 КУзПБ, яка регулює питання відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб.
Зокрема, ч. 1 ст. 39 КУзПБ передбачено, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за результатами проведення підготовчого засідання, дослідивши матеріали відповідної заяви фізичної особи, суд повинен, серед іншого, визначитися з питання наявності грошових вимог до боржника та розміру таких вимог за станом на час подання заяви до суду, несплати боржником на користь кредиторів належних ним коштів.
Так, системний аналіз ст. 113, ч.ч. 1, 2 ст. 116, ч. 1 ст. 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись місцевим судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Згідно до п. 1 ч. 4 ст. 119 КУзПБ господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема, якщо відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність передбачені ч. 2 ст. 115 КУзПБ.
Про наявність таких підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника мають свідчити достатні фактичні обставини, які згідно із закріпленими в Кодексі України з процедур банкрутства нормами вказують на неплатоспроможність фізичної особи або загрозу її неплатоспроможності.
Дослідження поданих заявником доказів та встановлення наявності відповідних підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, визначених ч. 2 ст. 115 КУзПБ, має відбуватися саме у підготовчому засіданні (ст. 113 КУзПБ).
Виходячи із системного аналізу положень статей 115, 119 КУзПБ, зазначеними нормами визначено підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи (ч. 2 ст. 115 КУзПБ), а за відсутності таких підстав - визначено наслідки розгляду заяви боржника та підстави для прийняття судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 4 ст. 119 КУзПБ).
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
У будь-якому випадку на момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник повинен надати документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство матиме ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань (правовий висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 915/36/20).
Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство.
Предметом підготовчого засідання є з'ясування наявності підстав, які надають кредитору чи боржнику можливість ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство, тобто ознак загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності боржника (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18).
Водночас, відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зазначена норма кореспондується з частиною першою статті 2 КУзПБ, якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
За змістом наведеного, норми ГПК України є загальними стосовно норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.
У процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, оскільки розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбаченого КУзПБ.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з ч. 1 ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
За приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дане право кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).
В рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
У постанові 25.07.2018 у справі № 313/1028/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як вже було зазначено, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2023 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та, зокрема, визнано обов'язковою явку боржника ОСОБА_2 (особисто) у підготовче засідання.
31.10.2023 року ОСОБА_2 особисто до суду на з'явився.
За приписами п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору; позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
У розумінні наведених положень процесуального закону, залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з'явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Тобто, коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.03.2023 у справі №910/17906/21 сформулював висновок, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до приписів ч.ч. 7, 8 ст. 123, ст. 124, ч. 8 ст. 126 КУзПБ право на процедуру неплатоспроможності та отримання відповідних пільг має лише добросовісний боржник (фізична особа).
Тобто з моменту подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до суду, в особи, яка звернулась із відповідною заявою, виникають додаткові процесуальні обов'язки, незважаючи на наявність представника.
З наведеного вбачається, що оскільки у процедурі неплатоспроможності правосуб'єктність боржника стає обмеженою, суд зобов'язаний встановити особу боржника щодо якого в подальшому будуть накладені певні передбачені КУзПБ обмеження.
Особиста явка боржника у судове засідання для з'ясування його особи та наміру, що останній дійсно бажає застосування до нього передбачених законодавством обмежень у процедурі неплатоспроможності, є необхідною задля уникнення зловживання іншими особами (наприклад, колекторними організаціями) виникнення у боржника обмеження правосуб'єктності, та дає змогу суду впевнитися, що саме ця особа бажає прийняти участь у справі про неплатоспроможність.
Колегія суддів зважає на те, що встановлення особи боржника (заявника) та роз'яснення їй наслідків введення процедури реструктуризації є невід'ємною частиною розгляду заяви про відкриття провадження у підготовчому засіданні, з огляду на специфіку проведення відповідних судових процедур, які включають в себе, у тому числі допуск арбітражного керуючого до майна такої особи, з метою проведення інвентаризації та визначення його вартості.
Проте, за змістом встановлених у даній справ обставин, господарський суд визнав достатніми подані заявником докази для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
У суду не виникало питань щодо особи ОСОБА_2 та його дійсного волевиявлення, натомість останнім власноруч підписано подану до суду заяву, долучено належним чином засвідчену копію документу, що посвідчує особу (паспорту), а також інших документів, що мають відношення до нього та є необхідними для вирішення відповідного процесуального питання.
Апелянт не порушує перед апеляційним судом питання щодо неповноти, неналежності чи недостовірності поданих ОСОБА_2 господарському суду документів, як і не надає доказів, що ставили б під сумнів підписання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність особисто ОСОБА_2 або ж невідповідності його наміру звернутися з такою заявою.
Натомість судом з'ясовано особистість заявника та перевірено його волевиявлення на підставі викладених у заяві обставин та відомостей, з урахуванням долучених додатків до неї.
Варто зазначити, що ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України не передбачають вимоги про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з'явитися у судове засідання саме у зв'язку з визнанням судом його явки обов'язковою та викликом до суду (аналогічна правова позиція міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19).
При цьому відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).
У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» справі та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Тобто залишення без розгляду поданої ОСОБА_2 заяви у даному випадку буде проявом надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою, внаслідок якого порушуються права заявника на судовий захист у обраний ним спосіб.
При цьому як виснував Верховний Суд у постанові від 04.12.2024 у справі №297/1881/23 перебування одного з відповідачів за межами країни, не свідчить про неможливість розгляду пред'явлених до нього вимог.
Скаржником стверджується, що ОСОБА_2 перебуває з 2022 року за кордоном, однак доказів цього суду не надано.
Так само ним не доведено неможливість здійснення щодо боржника відповідних процедур у справі № 904/5467/23 про неплатоспроможність.
Колегія суддів звертає увагу, що на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, необхідно враховувати, що, на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексу України з процедур банкрутства не встановлена.
З огляду на виключне право лише боржника - фізичної особи на ініціювання справи про свою неплатоспроможність (стаття 116 Кодексу України з процедур банкрутства), цим Кодексом запроваджено "добровільне банкрутство" боржника - фізичної особи, що є правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації боргів, їх часткового чи повного прощення (списання), за результатом чого отримати звільнення від боргів і відновити свою платоспроможність.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у пунктах 44-51 постанови від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.
Як зазначала об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 26.05.2022 у справі № 903/806/20, від 05.10.2022 у справі № 921/39/21, від 09.11.2021 у справі № 911/3459/20, процедура неплатоспроможності фізичних осіб введена як інструмент виходу правовим способом зі скрутного фінансового становища для приватних осіб, а саме задля звільнення від боргів та відновлення платоспроможності.
У судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).
Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі 916/1482/21 задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки:
повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 КУзПБ), отже обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 частини третьої статті 116 КУзПБ), тому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
подати проект плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 КУзПБ);
повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (стаття 125 КУЗПБ);
погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (частина перша ст. 128 КУзПБ).
Системне тлумачення цих приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах КУзПБ принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
В аспекті добросовісності особи боржника судом також враховується, що ОСОБА_2 не чиниться перешкод у здійсненні господарським судом провадження у справі у справі № 904/5467/23 про неплатоспроможність, і суду не представлено таких фактів. Натомість останній, в тому числі через свого представника, активно сприяє перебігу судового процесу.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 у справі № 904/5467/23.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 у справі № 904/5467/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 у справі №904/5467/23 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 18.03.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко