18 березня 2025 року
м. Рівне
Справа № 556/1851/23
Провадження № 22-ц/4815/331/25
Головуючий Володимирецькому районному суді
Рівненської області: Іванків О.В.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
14 листопада 2024 року в селищі Володимирець
Вараського району Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство "Універсал Банк";
відповідач: ОСОБА_1 ;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Мєшнік Костянтин Ігорович;
відповідача - адвокат Крестинська Людмила Аполлінаріївна;
за участі: учасники справи та їх представники не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2023 року в суд звернулося Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 95 176,40 гривень заборгованості за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27 січня 2019 року.
Мотивуючи вимоги, банк покликався на те, що відповідно до правочину ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв'язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року АТ "Універсал Банк" відмовлено в задоволенні позову.
На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що судом не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту "Monobank", а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.
Тому суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про те, що позичальник не був ознайомлений із усіма істотними умовами кредитування. Заявник стверджував, що уклавши кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, клієнт ознайомився в електронній та письмовій формах з інформацією щодо умов кредитування та отримав відповідні документи.
Крім того, умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ "Універсал Банк", опубліковані на офіційному сайті банку та публічно доступні в режимі реального часу для ознайомлення за посиланням в мережі Інтернет. Клієнт на постійній основі, але не рідше ніж один раз на 30 календарних днів, зобов'язаний ознайомлюватися із чинною редакцією цих умов і правил. Згоду клієнта зі змінами, доповненнями до Умов і правил, як про це в них вказано, може бути підтверджено, зокрема проведенням клієнтом банківських операцій, отриманням банківських послуг, яке супроводжується оформленням касових документів.
Звертав увагу і на те, що доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано, а тому були відсутні підстави визнавати необґрунтованою нараховану суму боргу. На переконання заявника, укладений договір відповідає Закону України "Про електронну комерцію", тобто має електронну форму, яка погоджена в встановленому цим Законом порядку позичальником.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
До початку судового засідання представником ОСОБА_1 - адвокатом Крестинською Л.А. подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки братиме участь у розгляді кримінального провадження у Володимирецькому районному суді Рівненської області.
Між тим, з цим клопотанням погодитися не можна.
Так, відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому суд апеляційної інстанції не порушив зазначені норми права.
Колегія суддів ураховує, що сторони належно повідомлені про день, час та місце розгляду справи, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали, причин, що унеможливили б укладення договору про правову допомогу з іншим адвокатом з метою представництва його інтересів в апеляційному суді відповідачем не наведено.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив неможливості розгляду справи за відсутності представника сторони, відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу банку та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), доцільним є розгляд апеляційним судом справи за відсутності представника ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як з'ясовано судом, 27 січня 2019 року між АТ "Універсал Банк" і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг. Факт укладення договору відбувся шляхом підписання позичальником анкети-заяви, у якій зазначено, що вона разом з Умовами обслуговування фізичних осіб, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 підтверджував, що ознайомився із вказаними документами та отримав примірники у мобільному додатку.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов кредитного договору та положень ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України позичальник свої зобов'язання за договором не виконав, в зв'язку з чим утворилася спірна заборгованість.
За доводами банку, факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами, а саме розрахунком заборгованості; копією анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг; копією паспорта споживчого кредиту "Чорної картки Monobank"; витягом з "Тарифів за карткою Monobank", витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг в АТ "Універсал Банк"; копією документу, що посвідчує особу відповідача.
Відповідно до банківської виписки станом на 25 квітня 2023 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 95 176,40 гривень. Обліковий період тривав з 27 січня 2019 року по 25 квітня 2023 року. Сума витрат за період становила 385 475,12 гривень, а сума зарахувань складала 290 298,72 гривень. Кредитний ліміт станом на 25 квітня 2023 року становив 80 000 гривень.
Повно і правильно з'ясувавши обставини та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку у задоволенні позову до ОСОБА_1 , встановивши факт повної сплати позичальником спірної заборгованості.
Так, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший ч. 1 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спору).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з умовами та правилами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування.
Витяг із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
З огляду на їхній мінливий характер, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана нею, ці умови не можна вважати складовою кредитного договору.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У заяві позичальника не зазначена процентна ставка, у ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Також з наявних в матеріалах справи доказах видно відсутність досягнення контрагентами кредитного договору згоди на надання АТ "Універсал Банк" послуги з кредитування рахунку "Овердрафт".
У справах споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
При цьому колегія суддів відхиляє твердження банку з приводу того, що між сторонами укладено електронний кредитний договір, позаяк анкета-заява до договору про надання банківських послуг власноручно підписувалась представником банку та ОСОБА_1 .
З прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Проте правовідносини виникли між сторонами шляхом підписання анкети-заяви в письмовій формі, а тому він не є електронним договором в розумінні Закон України "Про електронну комерцію" і Цивільного кодексу України.
Тому при вирішенні спору підлягають до застосування висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі банку, зокрема, щодо належності та допустимості анкети-заяви, в якій не міститься інформації про будь-які узгодження між сторонами умов кредитного договору, витягів з тарифів, умов і правил надання банківських послуг, а також особливостей, за відповідних обставин, укладення договору приєднання в порядку ст.634 ЦПК України та необхідності врахування принципу захисту прав споживачів фінансових послуг.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Банк зауважував і на тому, що підписання позичальником Паспорта споживчого кредиту свідчить про дотримання письмової форми договору про споживче кредитування.
Між тим, ці твердження також колегією суддів відхиляються, адже вони суперечать висловленій з цього приводу правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.
Так, у цій справі Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знайшла підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Зазначалось, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Тому ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Оскільки підстави для здійснення передбачених "Тарифами", "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Паспортом споживчого кредиту Чорної картки monobank" нарахувань відсутні, тому внесені ОСОБА_1 грошові кошти повинні спрямовуватись на погашення фактично отриманих від банку сум кредиту.
Суд попередньої інстанції з огляду на неузгодженість істотних умов кредитування встановив відсутність заборгованості за кредитом, адже позичальником здійснено використання кредитних коштів (тіла кредиту) на загальну суму в розмірі 289 727,57 гривень, а повернено 290 298,72 гривень, що в цьому випадку є єдиною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Як убачається з банківської виписки, до кінця облікованого в ній періоду позичальник здійснював погашення тіла заборгованості, однак АТ "Універсал Банк" нараховував непропорційно великі та неузгоджені відсотки, чим збільшував загальну заборгованість та перешкоджав погасити тіло кредиту.
Колегія суддів з проведеним районним судом розрахунком погоджується та не знаходить підстав для наведення власного, оскільки заявник правильності обрахувань не спростував, а його доводи неспроможні з юридичної точки зору для виклику сумнівів у обрахунках.
Фактично банк наполягає на розрахунку, що проведений на підставі неузгоджених між сторонами умовами кредитного договору, проте такі нарахування неправомірні.
Незважаючи на те, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Натомість суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать встановленій практиці Великої Палати Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків