Справа № 348/3032/24
Провадження № 22-ц/4808/360/25
Головуючий у 1 інстанції Солодовніков Р. С.
Суддя-доповідач Девляшевський
18 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю: представника ОСОБА_1 - Шахрая О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шахрая Олександра Вікторовича на ухвалу Надвірнянського районного суду, постановлену головуючим суддею Солодовніковим Р.С. 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
13 січня 2025 року представник ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії з перереєстрації належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Колібрі Анемос» у розмірі 50 000 грн, що становить 100 відсотків статутного капіталу; накласти арешт на житловий будинок загальною площею 128,8 кв.м., розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2624083201:02:002:0081 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131908726240, загальною площею 0,0468 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 ; накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача, де б воно не знаходилося, та на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках у будь-яких банківських установах, у межах суми стягнення - 4150990,80 грн.
Заява мотивована тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки фінансовий стан позичальника є нестабільним, стосунки між сторонами погіршилися, а тому виникла нагальна необхідність в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на все рухоме, нерухоме майно та арешт на корпоративні права ТОВ «Колібрі Анемос».
Ухвалою Надвірнянського районного суду від 16 січня 2025 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Не погодившись із ухвалою суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що місцевий суд не врахував та не з'ясував обставини, що мають значення для справи, не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Апелянт вважає, що накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачці, в межах ціни позову забезпечить ефективний захист прав позивача у разі визнання їх судом порушеними. Забезпечення позову не позбавляє відповідача можливості володіти так користуватися належною їй власністю на власний розсуд, обмежуючи лише право розпоряджатися нею. Враховуючи ціну позову - 4 150 990,8 грн, що складає 99 000 доларів США, тривале неповернення коштів, відсутність комунікації між сторонами, на думку апелянта, існують підстави припускати, що відповідач може відчужити належне їй майно з метою унеможливлення виконання рішення суду. Вказує, що відповідач вживає заходів щодо відчуження належного їй майна, зокрема, знялася з реєстрації місця проживання, звернулась до житлової компанії Поверх щодо продажу домоволодіння в с. Тарновиця, що підтверджується відповідними оголошеннями. Також скаржнику відомо, що ОСОБА_2 вживає заходів з відчуження корпоративних прав ТОВ «Колбрі Анемос», яке за даними позивача є єдиним джерелом доходу відповідача.
На думку представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що без вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 має можливість відчужити земельну ділянку, будинок та корпоративні права, що перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Зважаючи на вказане, просить скасувати оскаржену ухвалу, ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, хоча судові повідомлення надсилались їй на останню відому суду адресу у встановленому законом порядку завчасно. При цьому ОСОБА_2 про призначення судового засідання була повідомлена на веб-сайті Івано-Франківського апеляційного суду в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, а також судову повістку надіслано на мобільний додаток «Вайбер». Про зміну свого місця проживання або перебування під час провадження в справі, як того вимагає ст. 131 ЦПК України, відповідач суд не повідомляла. Отже, є правові підстави для розгляду справи за відсутності відповідача.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідача.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Шахрай О.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначав, що в заяві відсутнє обґрунтування застосування забезпечення позову, відсутні дані, які б підтверджували наявність ризиків, які призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду, оскільки згідно поданої заяви ці відомості ґрунтуються на особистому припущені позивача. Також, стороною позивача до заяви про забезпечення позову не долучено жодного доказу на підтвердження наміру відповідача ОСОБА_2 відчужити майно, накладення арешту на яке просить сторона позивача. Заявник не довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Крім того, заявником не доведено співмірність всіх заходів забезпечення позову, які позивач просить застосувати, зокрема заборони вчиняти певні дії з перереєстрації частки у статутному капіталі товариства, накладення арешту на житловий будинок і земельну ділянку, накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача де б воно не знаходилося, та на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках у будь-яких банківських установах, у межах суми стягнення - 4150990,80 грн, із заявленими ОСОБА_1 вимогами з урахуванням предмету спору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позові.
Переглядаючи справу, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У справі, що переглядається, позивач пред'явив вимогу до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 99 000 доларів США.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є засновницею та директором ТОВ «Колібрі Анемос» зі статутним капіталом 50 000 грн (а.с. 4).
Згідно з копією договору позики №1 від 20.08.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позикодавець надав позичальниці фінансову позику в розмірі 99 000 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту становить 3 712 500 грн, а позичальниця зобов'язувалася повернути її у повному розмірі до 20 грудня 2024 року включно.
ОСОБА_2 підтвердила нотаріально посвідченою заявою факт підписання та укладення нею 20.08.2024 договору позики з ОСОБА_1 .
Тобто, позивач довів існування судового спору між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази. Водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, буде встановлено судом під час ухвалення рішення по суті спору.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Оскільки між сторонами виник майновий спір щодо стягнення боргу в розмірі 99 000 доларів США та існує ризик відчуження ОСОБА_2 належного їй нерухомого майна, то колегія суддів вважає, що є підстави для забезпечення позову у даній справі.
У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 20/3560/18 (провадження № 61-5051св19), зазначено, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову представник ОСОБА_1 просив накласти арешт на житловий будинок загальною площею 128,8 кв.м. розташований за адресою - АДРЕСА_1 та накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2624083201:02:002:0081 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131908726240, загальною площею 0,0468га, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 ).
Однак, відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме вказані житловий будинок та земельна ділянка, на які просив накласти арешт заявник, належать на праві власності іншій особі - ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 25.01.2025.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що накладення арешту на майно особи, яка не є стороною даного спору є незаконним, а тому заява в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, де б воно не знаходилося, та на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках у будь-яких банківських установах, у межах суми стягнення - 4150990,80 грн, колегія суддів враховує наступне.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі №904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі №361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі №915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі №923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Враховуючи, що предметом спору є стягнення грошових коштів і що сума арештованих судом першої інстанції коштів обмежується розміром позовних вимог, то накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.
За обставин цієї справи апеляційний суд вважає, що наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на поточних рахунках у будь-яких банківських установах, у межах суми стягнення - 4150990,80 грн.
Що стосується вимог заяви в частині забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії з перереєстрації належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Колібрі Анемос» у розмірі 50 000 грн, що становить 100 відсотків статутного капіталу, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19 розмежував арешт майна та заборону відчуження майна як заходів забезпечення позову та дійшов наступного висновку.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Також Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим та співмірним застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства, оскільки накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі, вартість яких не перевищує ціну позову, буде співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи те, що у такий спосіб відповідач позбавляється права розпоряджання майном, на яке накладено арешт. Водночас, накладені заходи забезпечення позову не обмежують права відповідача на володіння та користування нерухомим майном (постанова Верховного Суду у справі № 755/12931/23 від 24.01.2024).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, залишив поза увагою необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Надвірнянського районного суду від 16 січня 2025 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шахрая О.В. про забезпечення позову задовольнити частково.
Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шахрая Олександра Вікторовича задовольнити частково.
Ухвалу Надвірнянського районного суду від 16 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шахрая Олександра Вікторовича про забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на право ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на частку у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колібрі Анемос» (ЄДРПОУ 45264356, зареєстрованого за адресою: 78422, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Лісна Тарновиця, вул. Грушевського, 62), в межах ціни позову 4150990,80 грн.
Накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що знаходяться на поточних рахунках у будь-яких банківських установах.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 19 березня 2025 року.