Справа № 492/1628/24
провадження № 2-а/492/13/25
Іменем України
18 березня 2025 року м.Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, головного спеціаліста Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Василенко Дар'ї Ігорівни про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00002021 від 24 жовтня 2024 року, посилаючись на те, що зазначеною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 132-1 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки під час винесення оскаржуваної постанови відповідачами не враховано, що до спеціалізованого вантажного сідлового тягача було приєднано спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз, для якого передбачена максимальна допустима фактична маса 44 тони, що призвело до помилки при розгляді справи про адміністративне правопорушення, оскільки перевищення допустимої маси не було. Крім того, оскаржувана постанова не містить даних щодо марки, моделі, державного номерного знаку напівпричепу-контейнеровоза, приєднаного до сідлового тягача, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
До суду від представниці відповідача надійшов відзив на позов, в якому представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що транспортний засіб позивача є трьохвісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом для якого встановлено максимальне значення 40 тон. Оскаржувана постанова відповідає встановленим вимогам та містить усі необхідні відомості, виміряні з урахуванням похибки вагові параметри транспортного засобу, тому відповідачем вірно встановлено перевантаження в 3110 кг, що становить 7,775 %.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представниця відповідача, яка брала участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають зі спорів фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій та бездіяльності, які повинні розглядатися в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00002021 від 24 жовтня 2024 року, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Василенко Д.І. позивача - ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. (а.с. 68).
Згідно з вказаною вище постановою, 24 жовтня 2024 року об 11 год. 04 хв., за адресою Т-16-27, км 72+890 Одеська область автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб марки «VOLVO FH 42T» (д.н.з. НОМЕР_1 ). Відповідальна особа допустила рух зазначеного вище транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 7,775% (3,11 т), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 КУпАП.
Фіксація правопорушення здійснена в автоматичному режимі приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі «WIM 80», WAGA-WIM40, CRUA-08-VVE, свідоцтво про повірку транспортного засобу № 04/4696 дійсне до 04 січня 2025 року.
Як вбачається із фотознімків, доданих до оскаржуваної постанови, транспортний засіб є трьохвісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом.
Так, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 01 грудня 2011 року транспортний засіб «VOLVO FH 42T», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, та згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 03 червня 2000 року транспортний засіб «SCHMITZ» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 є спеціалізованим напівпричіпепом н/пр-контейнеровозом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свобод в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України регулюються Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР).
Статтею 53 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху регламентовано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з пунктом 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
На виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 3 Положення).
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті.
За приписами пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: 2) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; 15) здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; 29) у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Згідно з пунктом 7 Положення Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, спеціалізовані та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення перевірок на дорозі.
Відповідно до статті 229 КУпАП органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частина п'ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135).
Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право, зокрема: на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2).
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 22.5 «б» Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли їх параметри не перевищують фактичну масу для трьохвісного автомобіля (тягача з двовісним або трьохвісним напівпричепом понад 40 т.
Також у пункті 22.5 Правил дорожнього руху зазначено, що рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами «б» та «в» цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Стаття 132-1 КУпАП визначає відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Так, частиною 2 статті 132-1 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - штраф в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частинами 2, 3, 4 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно пункту 3 Розділу II Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України № 512 від 27.09.2021 (далі Інструкція), постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, оформлюється відповідно до додатка 1 до цієї Інструкції.
Відповідно до абзацу 3 пункту 8 Розділу II Інструкції, постанова та бланк квитанції про сплату адміністративного штрафу, що є невід'ємною частиною цієї постанови, оформлені згідно з додатком 1 до цієї Інструкції, друкуються на паперовому бланку разом із повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендованого листа з постановою) та вкладаються у паперовий конверт.
Отже, форма постанови про адміністративне правопорушення повинна відповідати формі згідно Додатку № 1 Інструкції.
Згідно вказаного Додатку № 1 у постанові зазначаються:
- дата, час та місце вчинення адміністративного правопорушення, дата і час фіксації здійснення вимірювання, смуга руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь;
- марка, модель, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорія транспортного засобу, тип транспортного засобу, повна маса транспортного засобу, ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей), фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі, виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги;
- суть адміністративного правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а також допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги;
- назва технічного засобу, код, тип обладнання, серійний номер.
Відповідно форма і зміст постанови повинна відповідати Додатку № 1, як визначає вказана Інструкція.
Згідно пунктів 1, 2 Розділу II Інструкції, уповноважена посадова особа розглядає справи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, які передбачені частиною 2 статті 122-2, частинами 2, 3 статті 132-1 КУпАП. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень в Державній службі України з безпеки на транспорті. Уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, необхідного для об'єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі (далі - постанова). Під час опрацювання інформаційних файлів уповноважена посадова особа оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У відповідності до пункту 3 Розділу II Інструкції, під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу та встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Державної служби України з безпеки на транспорті, уповноважена посадова особа виносить сформовану системою в автоматичному режимі постанову без складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно пункту 8 Розділу II Інструкції, винесені постанови, що набрали законної сили, разом з метаданими передаються до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 3 Розділу IV Інструкції, винесені уповноваженими посадовими особами постанови, роздруковані на паперових бланках, обліковуються в автоматичному режимі з використанням засобів системи в Реєстрі адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Позивач у позовній заяві зазначає, що оскаржувана постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті не в повній мірі відповідає вимогам Інструкції та Порядку, оскільки постанова не містить відомостей про напівпричеп.
Посилання позивача, що в оскаржуваній постанові відсутня інформація щодо причепу, суд вважає необґрунтованими, оскільки вимоги до змісту постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, визначені статтею 283 КУпАП.
Так, відповідні дані було встановлено відповідачем, про що свідчать додані ним до відзиву матеріали, та, по-друге, позивачем не надано суду доказів того, що Уктрансбезпекою не правильно визначено тип транспортного засобу та, відповідно, максимальне значення його фактичної маси для автомобільних доріг місцевого значення.
Крім того, як вбачається з фотофіксації правопорушення, транспортний засіб проходив рамку вагового контролю одночасно з напівпричепом, проте його окреме визначення у постанові не потребується, так як він не є самостійним суб'єктом адміністративної відповідальності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про дорожній рух» причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями пункту 1 Правил № 363 визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Таким чином, напівпричіп - це транспортний засіб без джерела енергії та самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, отже рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів власник якого є суб'єктом адміністративної відповідальності за порушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, в тому числі за статтею 132-1 КУпАП.
Вимоги пункту 22.5 ПДР України стосуються обмежень по загальній масі та/або по окремій масі кожної осі транспортного засобу та не ставляться у залежність від наявності чи відсутності причепу/напівпричепу, оскільки останній приводиться у рух за допомогою тягача.
Згідно з пунктом 2.13 Правил дорожнього руху транспортний засіб для перевезення вантажів складається з тягача відповідної категорії та причіпу.
Отже, спеціалізований вантажний сідловий тягач та спеціалізований напівпричіп, як транспортний засіб, приводиться у рух за допомогою сідельного тягача. Сідельний тягач із з'єднаним із ним напівпричепом є транспортним засобом спеціалізованого призначення. Сідельний тягач та з'єднаний із ним напівпричіп, що мають єдину систему гальмування, освітлення, експлуатуються як транспортний засіб з метою перевезення вантажів певних категорій.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховний Суд від 13.01.2021 у справі № 761/33776/19.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії2 зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Судом також враховано позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку висловлено у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20 вересня 2012 року, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, статті 280 КУпАП закріплено обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Так, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами системи автоматичної фіксації зважування.
На підтвердження порушення позивачем пункту 22.5 ПДР відповідачем до матеріалів справи надано інформаційну карту габаритно-вагового контролю, фотографії транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, сертифікат перевірки типу, сертифікат відповідності.
Стосовно доводів позивача, що належний йому транспортний засіб є спеціалізованим сідловим тягачем, тип напівпричепу-контейнеровоз, а отже відповідно до пункту 22.5 ПДР масою перевищення для такого транспортного засобу є понад 44 тони, суд вважає такі висновки помилковими з наступних підстав.
Відповідно до п. 17.1 - 17.5 Наказу № 363, універсальні автомобільні контейнери призначені для перевезення дрібних партій вантажів без тари, у первинній або у полегшеній тарі. В цих контейнерах перевозяться продовольчі і промислові товари широкого споживання, продукція виробничо-технічного призначення, сільськогосподарські продукти і домашні речі громадян.
Забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Окремі вантажні місця, які подаються для перевезення в контейнері, мають бути масою не більше 80 кг.
Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб. м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб. м).
Крім цього, відповідно до вимог п. 17.15 Наказу № 363 після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил навісити бірку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача.
Відповідно до вимог законодавства забороняється перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушенням Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів.
Крім того, з фотознімків, які були додані до оскаржуваної постанови, встановлено, що вказаний у постанові сідловий тягач з напівпричепом перевозив предмет з ознаками контейнеру, до конструкції якого внесено зміни - додано тентований верх. Вказаний предмет не містив маркування та пломбування.
При цьому, позивачем до матеріалів справи не долучено належних доказів, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який належить позивачу, здійснювалися безпечні вантажні перевезення в контейнері згідно з їх призначенням, оскільки з товарно-транспортної накладної вбачається, що позивачем перевозилися дрова березові рубані та дрова березові пиляні.
Відповідно до пп. 17.2 - 17.5 Наказу № 363, забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Відтак перевезення позивачем вантажу не є контейнерним перевезенням в розумінні положень чинного законодавства.
Таким чином, посилання позивача, що напівпричеп ««SCHMITZ» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , використовувався як контейнеровоз (згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу), для яких граничне обмеження маси до 40 тон, адже вказаний напівпричеп немає маркування та пломбування, не використовувався як контейнеровоз, оскільки перевезення вантажу не здійснювалось у контейнері, на площадку для перевезення контейнерів установлено кузов із переобладнаного контейнеру (зрізано його верхню частину) з метою збільшення ваги перевезення вантажу. Така зміна функціонального призначення контейнеровоза не надає позивачу можливості збільшити норматив навантаження транспортного засобу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач здійснював вантажні перевезення транспортним засобом, який не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса такого транспортного засобу повинна бути не більше 40 тон.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що Державною службою України з безпеки на транспорті, як суб'єктом владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятого ним рішення, доведено рух транспортного засобу марки ««VOLVO FH 42T», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SCHMITZ» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , із перевищенням нормативних параметрів, визначених пункті 22.5 ПДР України, за що спірною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови серії АА № 00002021 від 24 жовтня 2024 року.
Відповідно до частини 6 статті 157 КАС України у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Керуючись статтями 249, 251, 252, 258, 279, 280, 283, 284, 285, 287, 293 КУпАП, статтями 2, 5-14, 20, 72, 77, 90, 157, 229, 241-246, 250, 251, 262, 280, 283, 286, 293, 295 КАС України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.