Справа № 491/175/25
Провадження № 3/491/98/25
іменем України
19 березня 2025 року м. Ананьїв
Суддя Ананьївського районного суду Одеської області Желясков Олег Олександрович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Сектору поліцейської діяльності № 1 відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 19 лютого 2002 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; не працює, протягом року до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП не притягувався,
09 березня 2025 року працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 611561 стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
Згідно вказаного протоколу 09 березня 2025 року біля 20 години 45 хвилин громадянин ОСОБА_1 вчинив сварку зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 у будинку гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 , та висловлювався на її адресу грубою нецензурною лайкою, але фізичну силу не застосовував.
З диспозиції частини першої статті 268 КУпАП вбачається, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною другою статті 268 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1732 КУпАП, не віднесено до категорії справ, розгляд яких має здійснюватись за обов'язкової участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
19 березня 2025 рокуна дату, визначену в протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 до суду не прибув, однак в матеріалах справи міститься його письмова заява від 09 березня 2025 року, в якій він просить розглянути справу без його присутності, свою вину визнає повністю та просить прийняти рішення на розсуд суду з найменшим покаранням (а.с.8).
Станом на 19 березня 2025 року від ОСОБА_1 будь-яких додаткових заяв або клопотань, в тому числі про відкладення розгляду справи, не надходило.
Враховуючи викладене, а саме наявність відомостей про належне сповіщення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, взявши до уваги заяву ОСОБА_1 від 09 березня 2025 року, з урахуванням положень частин першої, другої статті 268 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1732 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно вимог статті 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення, зазначаються, зокрема, суть адміністративного правопорушення та нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачено відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Згідно із приписами пункту 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема, у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» - суть адміністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол).
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 22 травня 2024 року № 3733-IX (далі - Закон № 3733-ІХ) було внесено зміни до ряду законодавчих актів України, зокрема:
- статтю 1732 КУпАП викладено в новій редакції, зокрема, частиною першою встановлено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З 19 грудня 2024 року (з дня набрання чинності Закону № 3733-ІХ) відповідальність за скоєння домашнього насильства настає виключно у випадку, якщо в результаті вчинення такого діяння мали місце наслідки у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, що повинно бути вказано в протоколі, який за своєю суттю є процесуальним документом обвинувачення.
З наведеного вбачається, що об'єктивна сторона правопорушення передбачає наявність обов'язкових складових: 1) діяння - вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного, економічного характеру та 2) наслідків у вигляді настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Отже підсумовуючи, відповідно до диспозиції статті 1732 КУпАП обов'язковим елементом даного адміністративного правопорушення є наявність заподіяної шкоди потерпілій особі, зокрема, фізичного або психічного характеру.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно пункту 14 частини першої статті 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Тобто, факт вчинення конфлікту, навіть між особами, визначеними Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», сам по собі не може свідчити про факт скоєння насильства.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 611561 від 09 березня 2025 року при викладенні суті вчиненого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 1732 КУпАП, зазначено, «громадянин ОСОБА_1 вчинив сварку зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 у будинку гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 , та висловлювався на її адресу грубою нецензурною лайкою, але фізичну силу не застосовував». При цьому не зазначено чи була завдана внаслідок дій ОСОБА_1 шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілої.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь які докази, що внаслідок дій ОСОБА_1 була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілої, що виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.
Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 , окрім самого протоколу про адміністративне правопорушення, пояснень ОСОБА_2 (потерпілої), ОСОБА_3 (свідка) та ОСОБА_1 , щоб могло свідчити про вчинення останнім домашнього насильства психологічного або фізичного характеру.
Стосовно складеного протоколу про адміністративне правопорушення, то сам по собі він не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.
Будь-яка суперечка чи конфлікт, які виникають у сім'ї, не можуть однозначно трактуватись, як домашнє насильство. Без з'ясування природи та причин сварки, її ініціатора та обставин життя сторін конфлікту, неможливо однозначно стверджувати про те, що один із учасників сварки став жертвою домашнього насильства.
Під час судового розгляду справи обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження.
В матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні належні, допустимі та достатні докази вчинення умисних дій психологічного або фізичного характеру, внаслідок чого була завдана шкода психічному або фізичному здоров'ю особи, що свідчить про відсутність однієї зі складових об'єктивної сторони адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
В рішенні від 09 грудня 2010 року справі (Заява № 20792/05) «Жупнік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив (пункт 37 рішення) суд зазначає, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому зв'язку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов'язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (див. вищезазначене рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), пункти 52-54).
Зі змісту наведеного рішення вбачається, що суд не вправі самостійно вийти за межі висунутого особі обвинувачення.
Сам по собі факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом та не звільняє від обов'язку надання особами, уповноваженими на складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини.
Відповідно до статті 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 у справі №463/1352/16-а в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
В рішенні від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до частин першої та другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Матеріали справи належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП, зокрема, домашнього насильство психологічного або фізичного характеру до ОСОБА_4 , не містять. Як не містять і жодних належних доказів, які б підтверджували обставину того, що психічному або фізичному здоров'ю потерпілої була завдана шкода. Що виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
Таким чином, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
Згідно пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення закривається, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, провадження у справі підлягає закриттю, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
З урахуванням приписів статті 401, у разі закриття провадження у справі, судовий збір не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 401, ст. 1732, 247 ч. 1 п. 1, 283 284 КУпАП, суд
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення від 09 березня 2025 року серії ВАД № 611561 за фактом вчинення громадяниномОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 19 лютого 2002 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП,закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно частини першої статті 294 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та згідно частини другої статті 294 КУпАП може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Копію постанови вручити ОСОБА_1 в порядку, встановленому частинами першою, третьою статті 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя Желясков О.О.
Постанова суду набрала законної сили "_____"____________ 20___ року.