18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 466/9152/16-а пров. № А/857/533/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кавацюк В.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 04 грудня 2023 року,
22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати нечинним та скасувати рішення Бірківської сільської ради № 300 від 29 вересня 2016 року; визнати незаконною бездіяльність Бірківського сільського голови Кульчицького В.В. щодо не розгляду заяви від 14 червня 2016 року та не підписання договору оренди в редакції від 26 серпня 2004 року; визнати незаконними дії Бірківського сільського голови Кульчицького В.В. та Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області по встановленню однорічного строку оренди земельної ділянки в с. Бірки Яворівського району Львівської області площею 0,5 га, кадастровий номер 4625880800:05:002:0023.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 травня 2015 року між орендодавцем - Бірківською сільською радою Яворівського району Львівської області в особі сільського голови - Кульчицького В.В. та орендарем - ПП «Еней» в особі його засновника ОСОБА_1 , було укладено Договір оренди землі, згідно з яким в оренду передається земельна ділянка кадастровий № 4625880800:05:002:0023, що знаходиться в с. Бірки, загальною площею 0,5000 га. Вказує, що 14 червня 2016 року він звернувся із письмовою заявою до голови Бірківської сільської ради Кульчицького В.В. щодо продовження договору оренди земельної ділянки. Вказана заява була отримана Бірківською сільською радою 15 червня 2016 року та у відповідності до вимог ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», ст. 33 Закону України «Про оренду землі» підлягала розгляду у місячний термін. Однак, всупереч прямим вимогам закону, Бірківською сільською радою у встановлений законом строк його звернення не було розглянуто, натомість несвоєчасно прийнято рішення № 300 від 29 вересня 2016 року, яке, крім цього, прийнято не на підставі чинного законодавства, не у межах повноважень та у спосіб, що не передбачений законами України. Зі змісту вищевказаного рішення він дізнався, що Бірківською сільською радою, враховуючи відсутність на орендованій земельній ділянці будівель та споруд, на підставі ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (без зазначення жодної статті), ст. 134 Земельного кодексу України, йому було відмовлено у продовженні договору оренди. З посиланням на ст. 15, 18, 20 Закону України «Про звернення громадян», ч. 5, 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» стверджує, що з 14 травня 2016 року по 22 жовтня 2016 року він продовжує використовувати орендовану земельну ділянку, сплачує орендну плату за її використання, договором не зобов'язаний звести будівлі чи споруди у будь-який конкретизований строк, натомість покращує стан земельної ділянки. Відтак, у відповідності до п. 5 договору оренди землі від 14 травня 2016 року та вимог ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» Бірківська сільська рада не володіє повноваженнями щодо одностороннього розірвання договору оренди землі і не уповноважена на прийняття рішення, яке порушує вимоги закону, оскільки приймає рішення про відмову у продовженні договору оренди, строк дії якого продовжено. За вказаних обставин вважає, що Бірківська сільська рада була позбавлена законних підстав включати земельну ділянку кадастровий номер 4625880800:05:002:0023 в перелік земельних ділянок для продажу права власності (права оренди) а, відтак, і права замовити в спеціалізованій землевпорядній організації розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, що передбачено п. 2 та п.3 оскаржуваного рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року проведено заміну сторони в адміністративній справі № 466/9152/16-а, виключено з числа учасників справи Бірківську сільську раду та голову Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області Кульчицького В.В. та залучено в якості належного відповідача - Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області.
У зв'язку із заміною відповідача у справі, 23 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду адміністративний позов із уточненими вимогами до нового відповідача - Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, в якому, покликаючись на раніше викладені обставини та зміни в адміністративно-територіальному поділі, просив: визнати нечинним та скасувати рішення № 300 від 29 вересня 2016 року Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області; зобов'язати Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області поновити договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4625880800:05:002:0023 на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» шляхом укладення додаткової угоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано нечинним та скасовано рішення Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області № 300 від 29 вересня 2016 року. Зобов'язано Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області поновити договір оренди земельної ділянки, що розташовна в с. Бірки Яворівського району Львівської області, площею 0,5000 га, кадастровий номер 4625880800:05:002:0023, шляхом укладення додаткової угоди.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем було пропущено визначений п. 4 Договору оренди строк для повідомлення відповідача про бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. Оскільки після закінчення строку дії договору оренди землі від 14 травня 2015 року Бірківська сільська рада Яворівського району Львівської області: 1) не уклала нового договору оренди земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 4625880800:05:002:0023 із будь-якою відмінною від ПП «Еней» фізичною чи юридичною особою; 2) ПП «Еней», в особі його директора Атаманюка З.В., продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі від 14 травня 2015 року; 3) ПП «Еней», в особі його директора Атаманюка З.В., подав 15 червня 2016 року заяву про продовження Договору оренди землі від 14 травня 2015 року; 4) Бірківська сільська рада впродовж одного місяця після закінчення строку дії договору оренди землі від 14 траіня 2015 року не сформувала та не надала орендарю листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, - суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір оренди землі від 14 травня 2015 року, в силу положень ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» вважався поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені таким договором. При цьому, Бірківська сільська рада, як орендодавець, зобов'язана була укласти із орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в місячний строк в обов'язковому порядку, що кореспондує з приписами ч. 6-9 Закону України «Про оренду землі». Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав рішення Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області № 300 від 29 вересня 2016 року, яким відмовлено ПП «Еней» в особі директора Атаманюка З.В. у продовженні терміну дії договору оренди землі в с. Бірки для будівництва АЗС, станції технічного обслуговування та об'єкту громадського харчування в межах території Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону. Приймаючи 29 вересня 2016 року рішення № 300, Бірківська сільська рада Яворівського району Львівської області, здійснюючи свої публічно-владні управлінські функції в сфері земельних відносин, діяла саме як суб'єкт владних повноважень, і спір у цій справі виник саме у зв'язку із виконанням відповідачем зазначених функцій. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що вказаний спір є публічно-правовим спором, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким закрити провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що з 11 червня 2016 року ПП «Еней» втратило переважне право на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки на новий строк, а з 11 червня 2016 року договір оренди є таким, що вичерпав строк, на який його було укладено. Вказує, що з 12 червня 2016 року немає жодних правовідносин між Приватним підприємством «Еней» і Бірківською сільською радою. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що даний спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства. Зауважує, що спір у цій справі має приватноправовий характер і не підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства, оскільки вирішується питання щодо майнового права оренди на конкретну земельну ділянку з кадастровим номером 4625880800:05:002:0023.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що договір оренди землі від 14 травня 2015 року в силу положень ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені таким договором. Вважає, що вказаний спір є публічно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а доводи відповідача є необґрунтованими та не підлягають врахуванню та задоволенню.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 14 травня 2015 року між орендодавцем - Бірківською сільською радою Яворівського району Львівської області в особі сільського голови - Кульчицького В.В. та орендарем - ПП «Еней» в особі його засновника ОСОБА_1 було укладено Договір оренди землі (далі - Договір) (т.1, а.с.9-13).
Підставою для укладення цього договору і набуття права на оренду земельної ділянки було рішення Бірківської сільської ради від 22 квітня 2015 року № 616, діюче положення «Про оренду земельних ділянок та порядок встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки» (п.2 Договору).
Відповідно до п. 1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва АЗС, станції технічного обслуговування та об'єкту громадського харчування, що знаходиться в с.Бірки Яворівського району Львівської області.
Згідно з п. 3 Договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий № 4625880800:05:002:0023, що знаходиться в с. Бірки, загальною площею 0,5000 га.
Пунктом 4 Договору визначено, що договір укладено на 1 рік. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 5 Договору даний договір набирає чинності після досягнення домовленостей з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації згідно встановленого порядку.
Згідно з п. 41 Договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
11 червня 2015 року уповноваженою особою ПП «Еней» - Атаманюком Л.З. було подано заяву про державну реєстрацію вищевказаного договору оренди землі, а 16 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області Пацеляк В.Я. прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди землі за ПП «Еней» на підставі вищевказаного договору оренди землі, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №39117994 від 16 червня 2015 року (т.1, а.с.14-15).
В подальшому, 15 червня 2016 року на адресу Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області надійшла заява керівника та єдиного бенефіціарного власника і засновника ПП «Еней» ОСОБА_1 від 14 червня 2016 року про продовження договору оренди землі від 14 травня 2015 року (т.1, а.с.6).
29 вересня 2016 року вказана заява розглянута Бірківською сільською радою Яворівського району Львівської області, за результатами чого прийнято рішення № 300 «Про розгляд звернення ПП «Еней» щодо продовження терміну дії договору оренди землі в с. Бірки», яким:
- відмовлено ПП «Еней» в особі директора ОСОБА_1 у продовженні терміну дії договору оренди землі в с. Бірки для будівництва АЗС, станції технічного обслуговування та об'єкту громадського харчування в межах території Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області;
- включено земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 4625880800:05:002:0023, в перелік земельних ділянок для продажу права власності (права оренди) на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону;
- доручено виконавчому комітету Бірківської сільської ради замовити в спеціалізованій землевпорядній організації розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
- вирішено розроблену та погоджену у встановленому порядку документацію із землеустрою подати на затвердження до Бірківської сільської ради.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обрунтованість позовних вимог.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Вирішуючи питання щодо можливості розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень, вчиненням дій чи бездіяльністю порушуються права позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідно до п. 2 цієї ж статті, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у звязку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Як визначено у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Натомість, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу особи. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням існуючого приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем суб'єкт владних повноважень.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Приписами ст. 12 Земельного кодексу України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), пункту 1 частини першої статті 17 КАС України роз'яснив, що:
- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
З матеріалів справи слідує, що предметом даного спору є визнання нечинним та скасування рішення № 300 від 29 вересня 2016 року Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області а також зобов'язання Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області поновити договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4625880800:05:002:0023 на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» шляхом укладення додаткової угоди.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2015 року між орендодавцем - Бірківською сільською радою Яворівського району Львівської області в особі сільського голови - Кульчицького В.В. та орендарем - ПП «Еней» в особі його засновника ОСОБА_1 було укладено Договір оренди землі, згідно з яким в оренду передається земельна ділянка кадастровий № 4625880800:05:002:0023, що знаходиться в с. Бірки, загальною площею 0,5000 га.
На думку позивача, орендар належно виконував свої обов'язки згідно з умовами договору, тому відповідачем безпідставно не було поновлено договір оренди на новий строк.
Таким чином, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом щодо поновлення порушеного відповідачем права тимчасового користування земельною ділянкою шляхом поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та укладення додаткової угоди до договору оренди землі, яка на той час знаходилася у користуванні приватного підприємства позивача на підставі цивільно-правової угоди. Отже, з метою поновлення прав у сфері цивільних (земельних) відносин.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Це положення узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Частинами 1 та 6 ст. 33 цього Закону передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 листопада 2019 року у справі № П/811/2286/15.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
За таких обставин у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, яка не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 816/389/15-а (провадження №11-608апп18).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що фактично, рішення Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області №300 від 29 вересня 2016 року, яким відмовлено ПП «Еней» в особі директора Атаманюка З.В. у продовженні терміну дії договору оренди землі за своєю правовою природою стосується припинення договору оренди землі, а позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на його думку, відповідачем цивільного права, а саме, права оренди земельної ділянки, що виключає можливість віднесення даного спору до публічно-правових.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, проте не звернув увагу, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
У пункті 11 постанови від 17 лютого 2021 року у справі № 813/1009/17 Велика Палата Верховного Суду навела висновок, згідно з яким: «…якщо під час розгляду справи фактично відбулася зміна предмета спору настільки, що дії чи рішення суб'єкта владних повноважень вичерпали свою управлінську владну функцію, трансформувалися і насправді набули іншої природи правовідносин, на які правила адміністративного судочинства не поширюються, то у такому випадку адміністративний суд повинен закрити провадження у справі і не вправі розглядати вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію і по суті більше не порушує чиїхось прав чи свобод. У протилежному випадку судовий розгляд за правилами адміністративного судочинства вимог про визнання протиправним акта органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично призведе до порушення правил предметної юрисдикції та розгляду адміністративним судом спору про право цивільне, тобто спору, який вже має приватноправовий характер».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково вирішив, що в контексті фактичних обставин та передумов спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки з огляду на його суб'єктний склад, характер та суть сформованих спірних правовідносин такий спір мав би вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що завданням цивільного судочинства, відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Отже, зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі колегія суддів приходить до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки з огляду на його суб'єктний склад, характер і суть сформованих спірних правовідносин спір між сторонами має бути розв'язано за результатами розгляду цивільної справи.
Вказана правова позиція узгоджується із постановами Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 813/1009/17 та постановами Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 617/1469/16-а, від 15 червня 2021 року у справі № 818/761/18, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Також, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржене рішення суду необхідно скасувати і провадження у справі за закрити, на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
При цьому, колегія суддів зазначає, що закриття провадження в адміністративній справі не є обмеженням права на доступ до суду, оскільки судом роз'яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Одночасно, відповідно до статей 239, 319 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), тому позивачу роз'яснюється, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, і такий розгляд справи повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Також позивачу роз'яснюється про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання ними копії цієї постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі звернутися до цього суду апеляційної інстанції із письмовою заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у такій заяві позивача має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Така заява позивача розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, і за результатами розгляду постановляється ухвала про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд даної справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається постанова про закриття провадження у справі з наведених вище підстав.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області задовольнити повністю.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року у справі № 466/9152/16-а скасувати та закрити провадження у справі.
Роз'яснити позивачу право на звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін