справа № 361/1095/23
провадження № 2/361/648/24
09.12.2024
Іменем України
09 грудня 2024 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретаря Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Садівниче товариство “Зазим'є-5», Зазимська сільська рада Броварського району Київської області про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, враховуючи уточнення позовних вимог, просив усунути йому перешкоди у користуванні ним садовим будинком АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0513 га, кадастровий номер 3221282801:02:013:0081, за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: зобов'язати відповідача ОСОБА_2 знести за власний рахунок надбудову 2-го поверху та прибудову на 1-му поверсі будівлі садового будинку АДРЕСА_3 , що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 3221282800:06:003:0015; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Зазимської с/ради Підіпригори Тетяни Василівни від 02 листопада 2022 року № 65327506 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на вказаний садовий будинок АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2653400332060, кадастровий номер земельної ділянки 3221282800:06:003:0015, дата державної реєстрації 31 жовтня 2022 року, номер відомостей про речове право 48309186, та скасувати державну реєстрацію прав щодо вказаного садового будинку.
В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0513 га, кадастровий номер 3221282801:02:013:0081, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 . Його сусідом є відповідач ОСОБА_2 , який на суміжній із належною йому (позивачу) вказаною земельною ділянкою, земельній ділянці площею 0,0509 га кадастровий номер 3221282800:06:003:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , побудував у 90-х роках об'єкт нерухомості, який складався з одноповерхового будинку із мансардою.
Вказував на те, що у 2021 році відповідач розпочав будівництво надбудови 2-го поверху та прибудову на 1-му поверсі до вказаного вище будинку, яке закінчив у 2022 році. Під час здійснення будівництва він (позивач) неодноразово попереджав ОСОБА_2 про необхідність дотримання останнім принципів добросусідства і вимог нормативно-правових актів; забороняв ОСОБА_2 зводити прибудову впритул до його (позивача) домоволодіння. Однак такі прохання були проігноровані ОСОБА_2 та останній впритул до будинковолодіння позивача звів прибудову (капітальна споруда) до свого будинку, яка затіняє земельну ділянку позивача та його будинок, вода з прибудови стікає на його земельну ділянку та під фундамент будинку; прибудова через затінення та води ускладнює займатися садівництвом на належній йому земельній ділянці. Крім того, об'єктивно існує підвищена пожежна небезпека. Дозвільних документів на будівництво чи документів на введення в експлуатацію даної прибудови не існує.
Також зазначав, що до 2022 року “первісний» об'єкт нерухомості ОСОБА_2 - одноповерховий будинок із мансардою, не проходив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Проте, здійснивши у 2022 році вказані надбудову та прибудову, відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Зазимської с/ради, де, надавши останньому недостовірну інформацію, 31 жовтня 2022 року зареєстрував весь об'єкт нерухомості в Державному реєстрі нерухомого майна за реєстраційним номером 2653400332060. Таким чином, первісний старий одноповерховий будинок із мансардою (побудовані у 90-х роках) і нова прибудова (2022 року будівництва) як єдиний об'єкт нерухомості начебто були побудовані ще до 05 серпня 1992 року, за правилами оформлення побудованих до 05 серпня 1992 року об'єктів нерухомості (без введення в експлуатацію). Існування такої державної реєстрації, на думку позивача, фактично легалізує побудовану з порушенням принципів добросусідства та актів у сфері будівництва прибудову, створює зовнішнє враження правомірності, а відтак зачіпає його права та інтереси. Добровільно приводити протиправну забудову у відповідність до принципів добросусідства та нормативних актів у сфері будівництва ОСОБА_2 відмовляється, на його звернення з цим питанням не реагує. За таких обставин він змушений був звернутися до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шульженко І.В. у судове засідання не з'явилися, останній подав до суду заяву, у якій просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності сторони позивача та задовольнити позовні вимоги. Проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 повторно у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем його проживання, про причини неявки суд він не повідомив, відзив на позов та будь-яких заперечень проти позову до суду не подавав.
Третя особа СТ “Зазим?є-5», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилося, про причини неявки суд не повідомило, письмові пояснення не подавало.
Третя особа: Зазимська с/рада у судове засідання не з'явилася, її представник адвокат Заворотнюк М.С. подав до суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника третьої особи та ухвалити рішення відповідно до вимог законодавства.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки та не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З'ясувавши позицію позивача, провівши заочний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0513 га, кадастровий номер 3221282801:02:013:0081, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 .
Відповідач ОСОБА_2 є власником суміжної із позивачем земельної ділянки площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221282800:06:003:0015, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , на якій розташований належний відповідачу ОСОБА_2 садовий будинок АДРЕСА_4 .
До 31 жовтня 2022 року відповідачем ОСОБА_2 державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - садовий будинок АДРЕСА_4 здійснено не було.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом вказує, що до 2022 року садовий будинок АДРЕСА_4 , який належить відповідача як об'єкт нерухомості являв собою одноповерховий будинок із мансардою, який був побудований у 90-х роках, проте у 2021 році відповідач розпочав, упритул до належного йому (позивачу) будинку, здійснювати будівництво добудови до зазначеного будинку АДРЕСА_4 , а саме - надбудову 2-го поверху та прибудову на 1-му поверсі. У 2022 році дане будівництво було завершено відповідачем ОСОБА_2 . Також посилався на те, що під час вказаного будівництва він (позивач) неодноразово попереджував відповідача ОСОБА_2 про необхідність дотримання останнім принципів добросусідства та вимог нормативно-правових актів, усно забороняв відповідачу зводити прибудову впритул до належного йому домоволодіння, що було проігнороване відповідачем та як наслідок дане будівництво відповідачем здійснено без дотримання норм відстані між будинком АДРЕСА_4 , що належить відповідачу, та будинком АДРЕСА_1 , що належить позивачу, здійснено без дотримання відстані до межі суміжної земельної ділянки, належної позивачу від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку, належного відповідачу, що порушує його (позивача) права.
На підтвердження обґрунтування позову та заявлених вимог позивачем ОСОБА_1 надано висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 1983 від 08 грудня 2022 року, здійсненого на замовлення позивача експертом Національного наукового центру “Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса» Міністерства юстиції України.
Із зазначеного висновку експерта (дослідницької частини) вбачається, що надбудова 2-го поверху та прибудови на 1-му поверсі, що розташована на земельній ділянці 6, кадастровий номер 3221282800:06:003:0015, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , прилягає практично впритул (згідно даних візуально-інструментального огляду відстань до паркану становить 0,3-0,5 м) до межі суміжної земельної ділянки кадастровий номер 33221282801:02:013:0081 (абз. 1 арк. 9); із покрівлі зазначеної надбудови влаштовано водовідведення практично до межі суміжної ділянки, внаслідок зазначеного атмосферні опади потрапляють на територію суміжної ділянки (абз. 1 арк. 10); за фактом відстань до межі суміжної земельної ділянки надбудови 2-го поверху та прибудови на 1-му поверсі будівлі не відповідає мінімальній допустимій відстані згідно із п. 6.1.48 ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій»(абз. 4 арк. 10); внаслідок того, що з покрівлі надбудови влаштовано водовідведення практично впритул до межі суміжної ділянки атмосферні опади потрапляють на територію суміжної ділянки, що не відповідає вимогам ДБН В.1.1-25-2009 “Захист від небезпечних геологічних процесів, шкідливих експлуатаційних впливів, від пожежі. Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення»(абз. 4 арк. 10); за фактом відстань між садовими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 навіть при максимальному ступеню вогнестійкості обох будинків не відповідає мінімальній відстані, а саме 6 м згідно із п. 15.2.2 таблиці 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій» (абз. 3 арк. 11 висновку).
За наслідками вказаної будівельно-технічної експертизи експертом зроблено висновок про те, що: 1) - За фактом прилегле будівництво на земельній ділянці 6, кадастровий номер 3221282800:06:003:0015 за адресою: АДРЕСА_9 , здійснено без дотримання вимог нормативно-правових актів у сфері будівництва щодо дотримання норм відстані між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3221282801:02:013:0081) за адресою: АДРЕСА_9 ; 2) - За фактом прилегле будівництво на земельній ділянці 6 кадастровий номер 3221282800:06:003:0015, за адресою: АДРЕСА_9 , здійснено без дотримання вимог нормативно-правових актів у сфері будівництва щодо дотримання відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку до межі суміжної земельної ділянки (кадастровий номер 3221282801:02:013:0081), детально викладено у дослідницькій частині зазначеного висновку.
Надаючи оцінку зазначеному висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 1983 від 08 грудня 2022 року, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 77, ч. 1 ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Висновок за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 1983 від 08 грудня 2022 року складений в порядку ч. 1 ст. 106 ЦПК України на замовлення сторони позивача для подання до суду. Експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. ст. 384, 385 КК України.
Суд виходить з того, що хоча зазначений вище висновок замовлений та складений до відкриття провадження у справі, проте він за своїм доказовим статусом є доказом у справі у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 76 та ст. 102 ЦПК України, саме як висновок експерта, що вбачається зі змісту ч. ч. 1, 3 ст. 102, ч. 1 ст. 106 ЦПК України.
Суд вважає, що даний висновок складений компетентним експертом, який має свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, відповідну спеціалізацію, стаж експертної роботи, попереджений про кримінальну відповідальність, складений у порядку, визначеному законодавством, тому підстав до неврахування такого висновку як належного та допустимого доказу не вбачається.
Відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій», затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 26 квітня 2019 року № 104 ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених (далі - ДБН Б.2.2-12:2019).
У п 6.1.48 ДБН Б.2.2-12:2019 встановлено, що на територіях дачної і садової забудови трасування доріг та проїздів, розміщення вбудовано-прибудованих або окремо розташованих гаражів, дачних та садових будинків, інших споруд та відстані між ними слід приймати у відповідності з вимогами підрозділу “Садибна забудова» та розділу 15 “Протипожежні вимоги».
Згідно із п. 6.1.41 підрозділу “Садибна забудова» ДБН Б.2.2-12:2019 при розміщенні будинків у кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємо узгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В.1.1-25.
У п. 15.2.2 розділу 15 “Протипожежні вимоги» встановлено, що протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, гаражами слід приймати за таблицею 15.2 (чисельник). Протипожежна відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами на суміжних ділянках приймається згідно з таблицею 6.7, але не менше протипожежних вимог даних норм. В умовах забудови, що склалася, протипожежні відстані між житловими будинками та від житлових будинків до будівель і споруд іншого призначення слід визначати згідно з протипожежними вимогами даних норм, наведеними у таблиці 15.2.
Таблиця 15.2 Протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно- побутовими будинками промислових підприємств, гаражами, а також до виробничих будинків, сільськогосподарських будівель і споруд:
Ступень вогнестійкості будинкуВідстані при ступені вогнестійкості будинків, м
І, ІІІІІІІІа, ІІІб, IV, IVa, V
І, ІІ6 / 98 /910 / 12
ІІІ8 / 98 / 1210 / 15
ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V10 / 1210 / 1515 / 18
У ст. 1 Закону України “Про будівельні норми» від 05 листопада 2009 року № 1704-VI (далі - Закон № 1704-VI) визначено, що державні будівельні норми - нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України “Про будівельні норми» застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудування. Будівельні норми, правила іноземних держав застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ч. ч. 1, 7 ст. 10 Закону № 1704-VI розроблення, затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва. Державні та галузеві будівельні норми не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.
У ч. 2 ст. 4 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) встановлено, що суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.
Аналізуючи наведені вище вимоги законодавства в сукупності із наданим позивачем ОСОБА_1 висновком будівельно-технічної експертизи, суд дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_2 при здійсненні надбудови 2-го поверху та прибудови на 1-му поверсі будівлі садового будинку АДРЕСА_3 , не було дотримано обов'язкових вимог будівельних та протипожежних норм.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України та роз'яснень п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» (ч. 1 ст. 9 Закону України “Про архітектурну діяльність»).
Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2017 року у справі № 6-579цс17 висловив правову позицію та зазначив, що самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи зміст норми ст. 376 ЦК України у поєднанні з нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України, слід дійти висновку, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою. Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц зазначила, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: 1) істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; 2) неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц).
Із змісту відомостей про реєстрацію права власності, що містяться у Державному реєстрі речових прав, видно, що посилання на проект на здійснення добудови садового будинку АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 2653400332060, відсутній.
Крім того, істотність порушення будівельних норм і правил, а також вплив цього на права позивача (недотримання відразу двох встановлених нормативно-правовими актами вимог щодо відстані, негативне потрапляння атмосферних опадів на земельну ділянку позивача, імовірність пожежної загрози для будинку позивача тощо) встановлено висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 1983 від 08 грудня 2022 року, здійснена відповідачем добудова впливає на будинок позивача і його протипожежні вимоги та зручність утримання його суміжної земельної ділянки; характер самочинного будівництва - надбудова 2-го поверху та прибудова на 1-му поверсі садового будинку АДРЕСА_4 впритул до земельної ділянки та будинку позивача свідчать про можливість дотримання будівельних норм та правил щодо відстані лише шляхом знесення таких добудов та відновлення попереднього (первісного) стану будинку АДРЕСА_4 . Можливість проведення перебудови об'єкта самочинного будівництва із матеріалів справи не вбачається.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини вимагає, щоб будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законним. У зв'язку з цим ЄСПЛ нагадує, що для того, щоб втручання було законним, воно, перш за все, повинно мати правові підстави у національному законодавстві (рішення у справі “Щокін проти України»).
ЄСПЛ також вказує на те, що держава має широку свободу розсуду щодо стратегії містобудування (рішення у справі “Спорронг і Льоннрот протии Швеції») та одночасно зазначає про необхідність дотримання верховенства права та заборони самовільного будівництва (рішення у справі “Саліба та інші проти Мальти»).
У ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. При цьому, формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13).
Реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них врегульовано Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Вказаними актами встановлено два окремих порядки державної реєстрації: 1) щодо об'єктів нерухомості, які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року - “спрощена процедура» (без введення в експлуатацію, дотримання будівельних норм покладено на власника-забудовника тощо); 2) щодо об'єктів нерухомості, які закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року - “повна процедура» (із введенням в експлуатацію, визначенням дотримання будівельних норм тощо).
Відповідно до Порядку № 1127 документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року (п. 78).
У п. 80 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, може проводитися на підставі документів, передбачених статтею 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У ст. 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку та встановлено: 1) - Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. 2) - Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Із наведеного вбачається, що вирішальне значення для визначення процедури державної реєстрації має момент закінчення будівництва - до чи після 05 серпня 1992 року. При цьому чинне законодавство чітко розмежовує поняття садових/дачних будинків та прибудов до них, тому закінчення відповідачем до 05 серпня 1992 року будівництва первісного одноповерхового будинку із мансардою (державна реєстрація якого може бути здійснена за “спрощеною процедурою») не дає йому будь-якого права здійснювати за такою ж процедурою (без введення в експлуатацію) реєстрації старого будинку із новою надбудовою-прибудовою.
Судом також встановлено, що 31 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Зазимської с/ради Підіпригори Т.В., надавши при цьому на державну реєстрацію, зокрема: довідку СТ “Зазим'є-5» № 7 без дати її видачі, про те що відповідач дійсно є членом цього товариства, заборгованості по сплаті членських внесків та за використану електроенергію не має і на його земельній ділянці до 1992 року збудовано будинок.
Зі змісту цієї довідки можливості встановити який саме будинок (поверховість, площа тощо) не вбачається, чи стосується вона прибудови визначити також неможливо.
У технічному паспорті (електронна форма), складеного 17 жовтня 2022 року ФОП ОСОБА_3 , на замовлення відповідача ОСОБА_2 , в описі об'єктів інвентаризації зазначено садовий будинок літера “А», рік завершення будівництва 1990 та зазначено площу, поверховість.
Оцінюючи дані документи на предмет їх відповідності положеннями вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд дійшов наступних висновків.
Погосподарський облік - вид первинного обліку, передбачений для накопичення і систематизації відомостей, які збирають сільські, селищні, міські ради територіальних громад (об'єднаних територіальних громад) (далі - місцеві ради) по кожному з розташованих на їхній території сільських населених пунктів і які є необхідними для проведення державних статистичних спостережень (Інструкція з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затверджена наказом Державної служби статистики України від 11 квітня 2016 року № 56). Аналогічне визначення “погосподарського обліку» містили і попередні редакції відповідного нормативно-правового акта.
Таким чином, ведення погосподарського обліку є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, а не садового товариства.
Отже, довідка СТ “Зазим'є-5» № 7 без дати її видачі не є випискою з погосподарської книги, а відтак не може бути підставою для державної реєстрації права власності в розумінні норми ст. 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» чи доказом будівництва спірного об'єкту нерухомості до 1992 року.
Що ж стосується технічного паспорта (електронна форма), складеного на замовлення відповідача 17 жовтня 2022 року ФОП ОСОБА_3 , то відповідно до п. 2 розділу ІХ Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, у разі відсутності у замовника відповідної документації матеріали конструктивних елементів та рік спорудження будинків, допоміжних (господарських) будівель і споруд зазначає замовник, що відображається в абрисі (ескізі) та засвідчується його підписом.
До вказаного технічного паспорту взагалі не додано такий абрис (ескіз). Таким чином, інформація щодо року спорудження будинку і, зокрема, надбудови-прибудови до нього ніким не засвідчена та внесена виключно зі слів.
Суд вважає, що такий технічний паспорт не є достовірним та достатнім доказом підтвердження закінчення будівництва спірної прибудови до 1992 року.
На переконання суду, такі недостовірні дані вказаних документів дають окремі підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом.
02 листопада 2022 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Зазимської с/ради Підіпригорою Т.В. прийнято рішення за № 65327506 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Увесь об'єкт нерухомості (включаючи спірну надбудову-прибудову) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за єдиним реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2653400332060, тобто як первісний старий одноповерховий будинок із мансардою (побудовані у 90-х роках), так і нову добудову (2022 року будівництва) як єдиний начебто побудований до 05 серпня 1992 року об'єкт нерухомості, за спрощеними правилами оформлення побудованих до 05 серпня 1992 року об'єктів нерухомості, без введення його в експлуатацію.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то шляхом такої державної реєстрації відповідач фактично легалізував допущені ним при будівництві спірної прибудови порушення нормативно-правових актів у сфері будівництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 роз'яснила, що належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Так, згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом “а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом “а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.
Виходячи з наведеного вище, враховуючи передбачений законодавством спосіб захисту у таких випадках порушених прав, суд вважає, що вимоги позивача в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні садовим будинком АДРЕСА_1 , розташованим на земельній ділянці площею 0,0513 га, кадастровий номер 3221282801:02:013:0081, за адресою: АДРЕСА_9 , шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 знести за власний рахунок надбудову 2-го поверху та прибудову на 1-му поверсі будівлі садового будинку АДРЕСА_3 , розташованих на земельній ділянці із кадастровим номером 3221282800:06:003:0015, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Зазимської с/ради Підіпригори Т.В. від 02 листопада 2022 року № 65327506 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказаний вище садовий будинок АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2653400332060, дата державної реєстрації 31 жовтня 2022 року, номер відомостей про речове право 48309186, ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрацію прав садового будинку АДРЕСА_3 , то суд вважає, що дана вимога не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для проведення державної реєстрацію припинення речових прав, тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За правилами п. 1 ч. 2, ч. 12 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, крім судового збору, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 за проведення будівельно-технічної експертизи № 1983 від 08 грудня 2022 року, здійсненої на замовлення позивача експертом Національного наукового центру “Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України, сплатив 10193 грн. 58 коп., які згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підтвердження отриманої правничої допомоги позивач ОСОБА_1 подав до суду договір про надання правничої (правової) допомоги № 22/2410-1, який укладений 24 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шульженком І.В., додаткову угоду № 1 до цього договору від 26 жовтня 2022 року, акт № 1 приймання-передачі юридичних послуг/правової допомоги від 01 листопада 2024 року, детальний опис наданих правових послуг, платіжну інструкцію від 31 жовтня 2024 року на суму 50000 грн.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що сума відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 200000 грн. є завищеною та розмір таких витрат є необґрунтованим та непропорційним щодо предмета спору у справі, тому суд вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені та підтверджені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50000 грн.
Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 81, 89, 133, 134, 141, 223, 259, 263 - 265, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні садовим будинком АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0513 га, кадастровий номер 3221282801:02:013:0081, за адресою: АДРЕСА_9 , а саме:
- зобов'язати ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , знести за власний рахунок надбудову 2-го поверху та прибудову на 1-му поверсі будівлі садового будинку АДРЕСА_3 , що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 3221282800:06:003:0015;
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Підіпригори Тетяни Василівни від 02 листопада 2022 року № 65327506 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на садовий будинок АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2653400332060, кадастровий номер земельної ділянки 3221282800:06:003:0015, дата державної реєстрації 31 жовтня 2022 року, номер відомостей про речове право 48309186.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені судові витрати в загальному розмірі 61267 (шістдесят одна тисяча двісті шістдесят сім) грн. 18 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом двадцяти днів з дня вручення йому копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Дутчак І. М.