29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"18" березня 2025 р.Справа № 924/222/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О., розглянувши матеріали заяви фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича про забезпечення позову у справі
за позовом фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича м. Львів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" м. Хмельницький
про стягнення 707735,00 грн основного боргу, 76146,70 грн пені, 8609,00 грн 3% річних, 39117,14 грн інфляційних втрат
До Господарського суду Хмельницької області 06.03.2025 надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" про стягнення 707735,00 грн основного боргу, 76146,70 грн пені, 8609,00 грн 3% річних, 39117,14 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору транспортного експедирування №19/03/24 від 19.03.2024.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 10.03.2025, зокрема позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/222/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10:00 год. 09 квітня 2025 року.
До суду 14.03.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, згідно з якою останній просить вжити заходів щодо забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно ТОВ "Петрікор Вайн" в межах суми 831 607,80 грн та накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Петрікор Вайн" в межах суми 831 607,80 грн, а також кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово - кредитних установах в межах суми 831 607,80 грн. В обґрунтування заяви вказує, що відповідач протягом тривалого часу не виконує взяті на себе грошові зобов'язання за договором транспортного експедирування №19/03/24 від 19.03.2024 та не реагує на неодноразові вимоги позивача про погашення заборгованості за вказаним договором; відповідач не звертався до позивача із пропозицією узгодити питання оплати простроченої заборгованості; відповідач не вчиняє будь-яких дій щодо мінімізації (часткового виконання) прострочених грошових зобов'язань; від відповідача не надходило будь-яких повідомлень про неможливість виконання зобов'язань з будь-яких об'єктивних (незалежних від нього) причин. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про свідоме протиправне ухилення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати виконаних робіт за договором транспортного експедирування №19/03/24 від 19.03.2024 та є підставами вважати, що відповідач взагалі не здійснюватиме погашення існуючої простроченої заборгованості. Зазначає, що відповідно до витягу з інформаційної платформи Опендатабот у відповідача зобов'язання за 2024 рік становлять 25 783 900 (станом на 14.03.2025), що свідчить про наявність об'єктивних негативних факторів щодо потенційної платоспроможності відповідача; наявність простроченої дебіторської заборгованості зумовлює негативний вплив на фінансово-господарську діяльність позивача; зазначені фінансові показники дають підстави вважати про потенційну неможливість виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. Необхідність забезпечення позову зумовлена також тим, що існують обґрунтовані підстави вважати, що ТОВ "Петрікор Вайн" може бути штучно доведено до банкрутства. Позивач звертає увагу, що непогашення відповідачем вказаної заборгованості негативно впливає на фінансовий стан позивача; вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача є співмірним способом захисту прав позивача з огляду на предмет та підстави позовних вимог, оскільки накладення арешту на майно/грошові кошти в межах суми позовних вимог у разі задоволення позову дасть можливість реально виконати рішення суду та відновити порушені майнові права позивача, та лише обмежить відповідача у користуванні та розпорядженні ліквідним майном. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти унеможливить ефективний захист та поновлення прав заявника, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення його прав.
При розгляді заяви фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича про забезпечення позову суд враховує наступне.
Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач - фізична особа - підприємець Прокопів Михайло Васильович просить вжити заходи забезпечення поданої позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" про стягнення 707735,00 грн основного боргу, 76146,70 грн пені, 8609,00 грн 3% річних, 39117,14 грн інфляційних втрат.
Отже, виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду вищевказаної позовної заяви (за умови її задоволення) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" необхідну суму грошових коштів.
У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, від 30.10.2024 у справі № 905/825/24, від 07.01.2025 у справі № 910/1/21, від 13.01.2025 у справі № 904/3751/24, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Також Об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначила, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Тому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Суд враховує, що згідно з долученими до заяви про забезпечення позову відомостями з інформаційної платформи Опендатабот станом на 14.03.2025, у відповідача існують зобов'язання, розмір яких у 2023 році складав 14 984 400,00 грн, у 2024 році - 25 783 900,00 грн. Вказане свідчить про наявність фінансових труднощів у діяльності відповідача та про потенційну неможливість виконання останнім своїх зобов'язань.
Із матеріалів справи вбачається, що розмір коштів, які просить стягнути позивач з відповідача, є досить значним. При цьому, як вказує позивач, відповідач тривалий час не виконує своїх договірних зобов'язань.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми коштів. Арешт майна та грошових коштів відповідача для забезпечення позовної заяви про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на таке майно та кошти у разі задоволення позову.
Можливість накладення арешту на майно та грошові кошти в порядку забезпечення позовної заяви про стягнення коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Також приймається до уваги, що у випадку арешту майна та коштів, таке майно залишається у власності відповідача з метою недопущення здійснення розпорядження ними й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову як арешт майна призведе до невиправданого обмеження прав такої особи, адже майно залишається у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час. Такий захід забезпечення позову спрямований на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Таким чином, дослідивши викладені позивачем доводи і надані на підтвердження цих доводів докази, суд дійшов висновку щодо розумності, обґрунтованості вимог заявника, наявності зв'язку між заходом забезпечення заяви і предметом заявлених вимог, та вважає, що невжиття заходів забезпечення заяви щодо накладення арешту на майно та грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" в межах суми заборгованості, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття таких заходів є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого подана позовна заява. Визначені позивачем заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду у випадку задоволення вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів боржника.
Разом з тим, як вбачається із змісту заяви про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на майно ТОВ "Петрікор Вайн" в межах суми 831 607,80 грн та накласти арешт на грошові кошти ТОВ "Петрікор Вайн" в межах суми 831 607,80 грн, а також кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово - кредитних установах в межах суми 831 607,80 грн.
Однак накладення арешту як на кошти в межах загальної ціни позову (831 607,80 грн), так і на майно відповідача у такому ж обсязі (831 607,80 грн) матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна) на суму, що удвічі перевищує ціну позову. Вказане суперечить приписам ч. 4 ст. 137 ГПК України стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №905/825/24.
За таких обставин суд дійшов висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
З огляду на викладене, суд вважає, за необхідне заяву фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича про забезпечення позову у справі № 924/222/25 задовольнити частково та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн", в тому числі і які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" у межах суми позову 831 607,80 грн.
Приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву фізичної особи - підприємця Прокопіва Михайла Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти від 14.03.2025 задовольнити частково.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" (м. Хмельницький, Проспект Миру, 85, код 44509310), в тому числі і які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн", у межах суми позову - 831 607,80 грн.
3. У задоволенні решти заяви відмовити.
4. За даною ухвалою:
Стягувач: фізична особа - підприємець Прокопів Михайло Васильович ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 .
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрікор Вайн" (м. Хмельницький, Проспект Миру, 85, код 44509310).
Ухвала є виконавчим документом і підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвала набирає законної сили 18.03.2025 та дійсна для пред'явлення до виконання по 18.03.2028.
Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 254-259 ГПК України.
Суддя Л.О. Субботіна