17.03.2025 Справа№ 914/571/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
за позовом керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області, місто Яворів, Львівська область
в інтересах держави в особі позивача Яворівської міської ради Львівської області, місто Яворів, Львівська область
до відповідача Приватного підприємства «РОТЕН», Київська область, місто Київ
про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 17479,78 грн.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі позивача Яворівської міської ради Львівської області до відповідача Приватного підприємства «РОТЕН» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 17479,78 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду, судом встановлено наявність обставин, які за приписами процесуального законодавства є підставою для її передачі за підсудністю до Господарського суду міста Києва, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 125 Конституції України закріплений один із принципів судочинства, відповідно до якого судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до п. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Суд відзначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
У відповідності із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Приватного підприємства «РОТЕН» є: 04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4А.
Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою (частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
Позовні вимоги обґрунтовані прокурором з посиланням на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 4625887600:03:000:0551 за договором оренди землі від 20.07.2017 року. Відтак, прокурор повідомляє про те, що вище згадана земельна ділянка розташована на території Львівської області, а відтак, спір підлягає вирішенню за місцем знаходження відповідної земельної ділянки згідно договору від 20.07.2017 року.
Цим договором регулювались правовідносини, пов'язані із передачею Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавцем) відповідачу (орендареві) у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4625887600:03:000:0551, яка розташована за межами населених пунктів на території Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області.
Відповідно до п. 3.1. такий договір укладався сторонами на строк 7 (сім) років. Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем 04.12.2017 було зареєстровано право оренди земельної ділянки згідно договору від 20.07.2017 року. У подальшому, 20.07.2024 строк дії договору оренди землі від 20.07.2017 07.08.2024 припинив свою дію, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у справі №911/2390/18 у постанові від 16.02.2021 зауважила про те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Цивільний кодекс України при класифікації речей як об'єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі та нерухомі.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватись як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі №640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Велика Палата Верховного Суду у справі №911/2390/18 (постанова від 16.02.2021) дійшла висновку не відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
Згідно із приписами статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).
Нормами статті 5 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і не може перевищувати 50 років (ст. 408 Цивільного кодексу України).
Таким чином, зважаючи на приписи законодавства України, у відповідача припинено право володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4625887600:03:000:0551 за договором оренди землі від 20.07.2017 року. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідачем продовжувався строк дії договору оренди землі від 20.07.2017 року, відповідні записи не вносились уповноваженими особами до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відтак, предметом спору у цій справі є майнова вимога прокурора до відповідача про стягнення заборгованості за договором оренди землі, у якого на момент подання позовної заяви закінчився строк дії, що у подальшому не б продовжений сторонами, та відповідно, відповідач не має права щодо користування та володіння земельною ділянкою, що знаходиться на території Львівської області. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що стягнення заборгованості за договором оренди землі від 20.07.2017 року, у якого закінчився строк дії за 7 місяців до моменту звернення прокурора із заявленим позовними вимогами, повинно розглядатися за загальними підставами підсудності за місцем знаходження відповідача, адже ПП «РОТЕН» більше не володіє, не користується земельною ділянкою 4625887600:03:000:0551 за договором оренди землі від 20.07.2017 року та на не здійснює підприємницьку діяльність на відповідній земельній ділянці на момент подання цього позову до Господарського суду Львівської області.
Право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 399 Цивільного кодексу України визначено, що право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач).
Згідно з ч. 1 ст. 410 Цивільного кодексу України, землекористувач має право володіти та користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до умов договору.
Пунктом 2 частини 1 статті 412 Цивільного кодексу України врегульовано, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі спливу строку, на який було надано право користування.
Оскільки, правила виключної підсудності поширюються на спір, що є триваючим за договірними відносинами сторін та стосується прав та обов'язків, пов'язаних з нерухомим майном, у тому числі щодо земельних ділянок (земельної ділянки), визначених у договорі, спір у справі №914/571/25 підлягав би розгляду за місцем розташування земельної ділянки у випадку, якщо б така земельна ділянка перебувала у відповідача на праві користування та володіння згідно норм законодавства України на момент звернення прокурора до суду із вимогами майнового характеру щодо стягнення заборгованості за цим договором.
Отже, суд дійшов висновку про те, що сплата заборгованості за договором оренди землі, що перебувала у користуванні та володінні відповідача не містить прив'язки до місця розташування такої земельної ділянки, оскільки така заборгованість, за наявності достатніх правових підстав для її стягнення, буде оплачена відповідачем в добровільному порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача, або буде стягнута виконавцем (державним чи приватним) у примусовому порядку.
Відповідно до частини 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до положень ч.ч. 6, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З огляду на вищенаведене, відповідно до пункту 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи слід скерувати за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, Київська область, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 44В).
З урахуванням перебування судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 10.03.2025 по 14.03.2025, згадана ухвала датована 17.03.2025, тобто у перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.
Керуючись ст. ст. 27, 29, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі позивача Яворівської міської ради Львівської області до відповідача Приватного підприємства «РОТЕН» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 17479,78 грн, з доданими до неї документами, передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, Київська область, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 44В).
Ухвала набирає законної сили у порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 254-257 ГПК України.
Суддя Гоменюк З.П.