ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.03.2025Справа № 910/12465/24
За заявою Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"
про відстрочення виконання рішення суду
у справі № 910/12465/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ"
до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"
про стягнення 120 153,01 грн
Суддя Удалова О.Г.
Секретар судового засідання Літовка М.В.
Представники учасників справи:
від позивача (стягувача) не з'явився
від відповідача (заявника) Олійник Н.А.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/12465/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ" (далі - позивач, стягувач) до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (далі - відповідач/Гарантований покупець) про стягнення 120 153,01 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 позов задоволено повністю.
26.02.2025 від відповідача (ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ") надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду у даній справі, в якій останній просить суд відстрочити виконання вказаного вище рішення суду на один рік з моменту його ухвалення.
Ухвалою суду від 03.03.2025 призначено проведення судового засідання на 17.03.2025 з розгляду заяви ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про відстрочення виконання рішення суду у даній справі, а також запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ" надати письмові пояснення по суті заяви боржника.
10.03.2025 від позивача надійшли заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення. Крім того, позивач просив здійснювати розгляд заяви про відстрочку виконання рішення суду без участі представника.
У судове засідання 17.03.2025 представник позивача не з'явився, відповідач вимоги заяви про відстрочення виконання рішення суду підтримав та просив задовольнити заяву.
Дослідивши матеріали справи, подану відповідачем заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.
Розглянувши матеріали заяви, Господарський суд міста Києва зазначає про наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009.
За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Обґрунтовуючи заяву про відстрочення виконання рішення суду у даній справі, відповідач посилається на те, що:
- Законом № 330-IX від 04.12.2019 частину сьому ст. 65 ЗУ «Про ринок електричної енергії» було доповнено абзацом десятим, яким визначено що Гарантований покупець зобов'язаний спрямовувати різницю між доходами та витратами, що виникла під час виконання ним спеціальних обов'язків, на забезпечення покриття власних витрат на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною або інших спеціальних обов'язків. На підставі вищевказаної норми Закону, з урахування норм Порядку купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у продавців за «зеленим» тарифом, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641), Відповідач включив різницю між доходами та витратами до вартості Послуги за розрахунковий період, що є предметом позову.
- у зв'язку з несплатою НЕК «Укренерго» вартості послуги у 2021 - 2022 роках та тривалого ухилення від підписання актів купівлі-продажу, Гарантований покупець не розрахувався в повному обсязі з виробниками за «зеленим» тарифом, що стало підставою для звернення ряду виробників з позовами до Гарантованого покупця;
- обсяг виконання зобов'язання Гарантованого покупця з оплати відпущеної електроенергії виробникам за «зеленим» тарифом ставиться Законом в залежність від виконання спеціальних обов'язків НЕК «Укренерго», а саме своєчасним надходженням коштів на рахунок Гарантованого покупця від Оператора системи передачі (НЕК «Укренерго»);
- у період воєнного стану Гарантований покупець бере участь у функціонуванні критичної інфраструктури;
- Гарантований покупець здійснює забезпечення населення України доступною електричною енергією за фіксованим, пільговим тарифом до 31.05.2024, включно по 2,64 грн за 1 кВт/год., а з 01.06.2024 - 4,32 за 1 кВт/год.;
- на даний момент до Гарантованого покупця звернулися ряд Постачальників універсальних послуг з позовами про стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. Сума позовних вимог у вказаних справах, станом на сьогодні, вже складає близько 9,8 млрд. грн;
- здійснена ворогом збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для підприємств енергетичного сектору країни, у т.ч. для Гарантованого покупця;
- відповідно до балансу (звіту про фінансовий стан) за 12 місяців 2023 року Гарантованим покупцем було отримано збиток у розмірі 1 458 076 тис. грн., отже, документами останньої фінансової звітності підтверджується негативний фінансовий стан відповідача.
Оскільки з урахуванням нормативного регулювання у сфері енергетики забезпечити можливість виконання рішення суду можна лише шляхом включення відповідних видатків до вартості Послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та сплати її НЕК «Укренерго», вказане потребує часу для вирішення вищевказаних питань.
Розглянувши подану відповідачем заяву про відстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.
Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення вбачається, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, відповідно надання відстрочки позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що обов'язок зі сплати коштів, підтверджений обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що кошти будуть сплачені на його користь у найкоротші строки, cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи, що з поданих заявником доказів не вбачається неможливість виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Суд зауважує на тому, що фактично обґрунтування поданої заяви про відстрочення виконання рішення суду зведені до ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та відсутність відповідного фінансування.
У той же час, згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов'язань.
Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, факт відсутності фінансування та ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" не можуть бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. Заявником не надано доказів того, що протягом одного року відповідач отримає грошові кошти від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" або будь-яких інших осіб в обсязі, достатньому для виконання рішення суду у даній справі.
Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України" та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання відстрочки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України" зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить "майно" позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок держави полягає у захисті прав виробників "зеленої електроенергії" і саме з метою забезпечення загальносуспільних інтересів та виконання гарантій держави щодо купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, було створено Державне підприємство "Гарантований покупець", тому останнє зобов'язано добросовісно і своєчасно здійснювати розрахунок з виробниками.
Судом також враховані майнові інтереси стягувача та взято до уваги, що надання заявнику (боржнику) відстрочки виконання рішення суду може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі, тим більш, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією російської федерації.
Водночас, суд звертає увагу, що наведена заявником правова позиція Верховного Суду у постанові від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19 не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у вищевказаній справі досліджувалося питання надання розстрочки за обставин здійснення погашення значної частини боргу, а розстрочка і відстрочка за своєю правовою природою є різними інститутами під час виконання судового рішення, тоді як за обставин даної справи відповідач просить надати йому відстрочку у виконанні рішення на максимальний строк, передбачений законом, при цьому під час розгляду даної заяви суду не надано доказів часткової оплати відповідачем заборгованості.
Крім того, як встановлено судом під час розгляду поданої відповідачем заяви, відповідачем 26.02.2025 подано апеляційну скаргу на рішення суду від 05.02.2025 у даній справі, яка не даний момент залишена без руху.
Не беруться судом до уваги і посилання заявника на постанову від 27.04.2018 у справі № 910/313/17, оскільки Верховним Судом було залишені без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення в даній справі.
Керуючись ст.ст. 233, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12465/24 від 05.02.2025 відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення. Ухвалу може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст ухвали складено та підписано 18.03.2025.
Суддя О.Г. Удалова