Справа № 344/20811/24
Провадження № 2/344/1270/25
10 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.
секретаря Волощук Є.Ю.,
за участі позивача ОСОБА_1 та його представника Щадей Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Щадей Надія Василівна до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання,-
ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у них з відповідачкою троє спільних дітей, двоє з яких є неповнолітніми. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2018 року місце проживання дітей було визначено з ним. З моменту набрання рішенням законної сили позивач самостійно виховує та утримує дітей, їх мати - ОСОБА_2 , жодним чином не бере участі у їх житті. Діти проживаю разом з ним, він одноособово утримує дітей, вирішує всі питання щодо їхнього виховання, навчання, лікування, дозвілля, оплачує всі необхідні потреби, постійно спілкується з вчителями, відвідує батьківські збори та різні шкільні заходи. Натомість матір дітей - ОСОБА_2 , абсолютно байдужа до їх виховання та утримання, не цікавиться їх життям, не дбає про їх розвиток, востаннє відповідачка бачила дітей багато років тому, оскільки перебуває за кордоном. 08.11.2018 року Івано-Франківський міський суд видав судовий наказ, яким було вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей.
Метою звернення з позовом до суду та встановлення такого факту є необхідність отримання позивачем права на відстрочку від призову на військову службу, що унеможливить його мобілізацію, оскільки призов на військову службу фактично позбавить дітей єдиної людини, яка про них дбає та суперечитиме їх інтересам.
Відповідачка відзив на позовну заяву не надала, жодних заяв від неї не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням наведеного, суд ухвалив провести розгляд справи за наявними матеріалами.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові, просили позов задоволити.
Відповідачка в судові засідання не з'являлась, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, шляхом направлення повісток за зареєстрованим місцем проживання та шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади, але всі конверти повертались із відміткою «за закінченням терміну зберігання», про причини неявки суд не повідомила.
Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, наддав суду письмові пояснення в яких посилається на рішення Івано-Франківського міського суду від 03.12.2018 року та просить проводити розгляд справи без представника.
Заслухавши пояснення представника позивача та позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.
Сторони є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями їх свідоцтв про народження (а.с.13, 14).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.12.2018 року визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 , рішення набрало законної сили 18.01.2019 року (а.с.15-19).
Діти зареєстровані та проживають разом з позивачем в його квартирі на АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягів (а.с.25, 26, 27).
ОСОБА_3 навчається на ІІ курсі в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу, оплату за її навчання здійснює її батько ОСОБА_5 , що підтверджується довідками (а.с.28,30).
Також у характеристиці,яка надана ОСОБА_6 зазначено, що питаннями, пов'язаними з навчанням та поведінкою ОСОБА_3 цікавиться тільки її батько - ОСОБА_5 (а.с.31).
ОСОБА_7 донька ОСОБА_8 навчається у 7 класі Івано-франківського приватного ліцею «Католицький ліцей святого ОСОБА_9 », що підтверджується копією довідки (а.с.29).
Із характеристики, яка надана ОСОБА_10 , вбачається, що участь у навчанні та вихованні дитини бере її батько - ОСОБА_5 , мати ОСОБА_11 не бере участь у навчально-виховному процесі ліцею, батьківські збори не відвідує, оплату за освітні послуги здійснює батько (а.с.32).
Мати дітей ОСОБА_2 20.08.2020 року виїхала за кордон, та згідно даних Державної прикордонної служби України станом на 13.12.2024 року державний кордон України не перетинала.
Також, на підставі судового наказу, видано Івано-Франківським міським судом 08.11.2018 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дітей (а.с.58).
Згідно військово-облікових документів ОСОБА_1 він є непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, взятий на військовий облік 19.12.2000 року (а.с.20-21).
Адвокат позивача в квітні 2024 року звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_3 із запитом про надання відстрочки від призову на військову службу та 25.05.2024 отримала відповідь в якій зазначено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для оформлення відстрочки від призову на військову службу. Судове рішення в якому встановлено факт самостійного виховання та самостійного утримання жінкою або чоловіком дитини віком до 18 років у сукупності з іншими документами, необхідними для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації є достатніми для такого підтвердження (а.с.22).
Оскільки позивач самостійно виховує та утримує двох доньок, які є неповнолітніми, тому він змушений був звернутись із позовом до суду про встановлення такого факту, щоб отримати відстрочку від мобілізації.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.12.2018 року вже визначено місце проживання дітей з батьком. В рішення зазначено, що вихованням дітей займається батько, місцезнаходження матері невідоме, вона вихованням дітей не займається.
Мати дітей ОСОБА_2 з 2020 року виїхала за кордон і до України з того часу не поверталась.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
В справі, яка розглядається судом встановлено, що діти проживають разом з батьком, їх вихованням, утриманням займається батько ОСОБА_1 , а мати, ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав.
Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Саме такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Отже, в даному випадку суд вважає, що немає підстав для встановлення факту одноосібного виконання позивачем обов'язків з виховання дітей, а в даному випадку є підстави для звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачки.
Так, справді, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
В той же час вказаний Закон не встановлює перелік документів, якими можна було б підтвердити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини (дітей).
Тому оцінку документів, які підтверджують вказаний факт, необхідно надавати в кожному конкретному випадку.
На підставі наведеного, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України, Суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Щадей Надія Василівна до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 18 березня 2025