Справа № 523/10301/24
Провадження №2/523/2315/25
"10" березня 2025 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого судді - Дяченко В.Г.,
за участю секретаря судового засідання -Томілко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
До Суворовського районного суду м. Одеси звернулася Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування, з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Одеської міської ради, в якій просила:
-відібрати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батьків: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення батьківських прав;
-стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання : АДРЕСА_1 ) аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на користь та на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з дня подачі позову до суду до досягнення дитиною повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
-стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на користь та на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з дня подачі позову до суду до досягнення дитиною повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 травня 2024 року службою «102» отримано повідомлення про скоєння домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою було виявлено заявницю - дитину віком 13 років, яка повідомила, що її мати знаходиться в стані алкогольного сп'яніння, та нанесла їй тілесні ушкодження. Піднявшись до квартири, де проживає заявниця із своєю матір'ю, з'ясовано, що двері зачинені.
Представникам ювенальної превенції ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області та служби у справах дітей ОМР, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розповіла, що стукала в двері та просила щоб мати їй відчинила та впустила додому, однак мати двері квартири не відкрила та фактично залишила дитину на вулиці.
Під час телефонної бесіди з батьком дитини, з'ясовано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з родиною не проживає з 2021 року, але весь час, що вони проживають окремо, забезпечував доньку матеріально (надсилав кошти матері дитини) та спілкувався з донькою по телефону. Також повідомив, що між його дружиною та донькою іноді відбуваються конфлікти через поведінку дитини, а також через те, що мати дитини, ОСОБА_1 , імпульсивна та може проявляти агресію.
Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 25.05.2024 року, дитина має зовнішні ознаки недогляду та застосування насильства, а саме: дівчинка була в закривавленому одязі, зі слідами побоїв, на тілі синці та подряпини, наявні ознаки погіршення стану здоров'я. Дитина не забезпечена належним харчуванням, одягом, який відповідає сезону. Малолітня дитина залишилася без батьківського піклування. Мати, ОСОБА_1 , побивши дитину, вигнала її вночі з дому та поводить себе неадекватно, в зв'язку з чим, перебування малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , негативно впливає на її життя, стан здоров'я, розвиток та призводить до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, загрожує її життю та здоров'ю. Висновок щодо рівня безпеки дитини - дуже небезпечно.
Посилаючись вищевикладене, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 , в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив мотивований тим, що обставини, викладені у позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи, що підтверджується наданими доказами; позов є необґрунтованим та не відповідає якнайкращим інтересам дитини; позов не містить підстави відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та відповідних доказів, що підтверджували наявність будь-якої обставини з передбачених пунктами 2-5 ч.1 ст. 164 СК України, як і доказів безпосередньої загрози для життя або здоров'я дитини. Щодо обставин, які відбулися 25 травня 2024 року, відповідач зазначила, що за даним фактом відносно неї складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП, за результатами розгляду якого провадження закрито на підставі ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення ( а.с.41-51)
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, при цьому в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги не визнав.
В судове засідання представник позивача - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування, не з'явився, при цьому в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у відсутність представника позивача, просив прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів дитини.
В судове засідання представник Служби у справах дітей Одеської міської ради не з'явився, при цьому надіслав заяву з проханням справу слухати у його відсутність, позов просив задовольнити.
Суд заслухавши представника відповідача, дослідив всі матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 виданим 31.05.2024 року (а.с.10)
Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 25.05.2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зовнішні ознаки недогляду та застосування насильства, а саме: дівчинка була в закривавленому одязі, зі слідами побоїв, на тілі синці та подряпини, наявні ознаки погіршення стану здоров'я. Дитина не забезпечена належним харчуванням, одягом, який відповідає сезону. Малолітня дитина залишилася без батьківського піклування. Мати, ОСОБА_1 , побивши дитину, вигнала її вночі з дому та поводить себе неадекватно, в зв'язку з чим, перебування малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , негативно впливає на її життя, стан здоров'я, розвиток та призводить до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, загрожує її життю та здоров'ю. Висновок щодо рівня безпеки дитини - дуже небезпечно ( а.с.24-28)
З наданих до суду стороною відповідача ОСОБА_1 доказів, вбачається, що мати приділяє належну увагу вихованню та розвитку дитини, створює умови для розвитку дитини, забезпечує дитину всім необхідним для навчання, дитина має ряд дипломів, відвідує гуртки ( а.с.62, 63, 64,65,66)
Обставини побиття матір'ю дитини спростовуються наданим наданими стороною відповідача доказами, а саме постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2024 року ( а.с.72-73)
Вирішуючи вимогу позивача щодо відібрання малолітньої дитини, суд виходив з наступного.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789- XII (далі - Конвенція про права дитини), зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до пунктів 2-5 частини першої статі 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Статтею 170, 171 СК України передбачено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2 - 5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. При вирішенні питання що стосується життя дитини враховується думка дитини якщо дитина може її висловити .
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що факт того, що дитина може бути поміщена в середовище, яке більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Передання дитини під державну опіку слід розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого повинно одразу припинитися, коли це дозволять обставини. Це означає, що такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і повинно оцінюватись у контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів для сприяння возз'єднання дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункти 50, 52 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Згідно з частиною другою статті 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
Під час розгляду справи судом не встановлено, що сім'я відповідачів є особливо непридатною або неблагополучною, що батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами, що залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я, морального виховання, та що проблеми, які виникли у родині відповідачів не можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, ніж відібрання дитини від батьків. Навпаки, відповідачі люблять дитину, виховують, створюють для її розвитку належні умови.
Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи викладене, надаючи оцінку зібраним доказам у справі, заслухавши пояснення учасників справи, враховуючи внутрішнє переконання суду, яке ґрунтується на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності та необхідності забезпечення правової визначеності, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову Пересипсьткої РА ОМР про відібрання дитини.
Оскільки судом не прийнято рішення про відібрання дитини, тому підстав для задоволення вимог про стягнення аліментів також немає.
Судові витрати віднести за рахунок держави відповідно до п.14 ст.3 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 5, 6, 10, 263-265, 353 ЦПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні позову Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 14.03.2025 року.
Суддя