вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" березня 2025 р. Справа№ 910/6187/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024
у справі № 910/6187/22 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Дочірнього підприємства державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - "ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА"
про стягнення коштів,
Дочірнє підприємство державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» (далі - позивач; ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ») у липні 2022 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» (надалі - відповідач; ТОВ «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА»; апелянт; скаржник) про стягнення 24 894,25 доларів США та 926 221,09 грн.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просив господарський суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» на його користь витрати щодо виконання умов договору комісії під час експорту виробів у розмірі 19 155,93 доларів США, 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 доларів США - 648,68 доларів США, інфляційні втрати нараховані на суму 19 155,93 доларів США - 3 748,73 доларів США, 7% від суми заборгованості - 1 340,91 доларів США, витрати пов'язані з рекламацією виробів у розмірі 712 719,90 грн, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн - 24 134,84 грн, інфляційні втрати нараховані на суму 712 719,90 грн - 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості - 49 890,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 відкрито провадження у справі № 910/6187/22.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 910/6187/22 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» на користь Дочірнього підприємства Державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» грошові кошти в розмірі 21 145,52 дол. США за витрати, понесені під час експорту виробів, та 926 21,09 грн за витрати, пов'язані з рекламацією виробів, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 17,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 910/6187/22 залишено без змін.
Верховний Суд постановою від 21.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 910/6187/22 скасував та направив справу № 910/6187/22 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відправляючи справу № 910/6187/22 на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд у своїй постанові від 21.12.2023, серед іншого, вказав, що: «Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, обґрунтовували свої рішення тим, що в матеріалах справи наявні звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн. Частина цих звітів підписана відповідачем. За відсутності заперечень відповідача щодо інших звітів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони вважаються прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України.
Відповідач, в обґрунтування наявності підстав, передбачених пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначив, що позивач направив до суду першої інстанції листа від 25.10.2022 № 27/11-3346 (а.с. 4 том 2) про долучення доказів з додатками, у якому не зазначив жодних причин щодо того, чому позивач своєчасно не долучив звітів комісіонера з № 1 по № 28 та звітів комісіонера по рекламаційним актам, тобто під час подання позовної заяви.
Отже, за доводами скаржника, такі дії позивача суперечать вимогам частин другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80 ГПК України, так як для долучення доказів після закриття підготовчого провадження у справі позивач мав подати клопотання про долучення доказів з зазначенням об'єктивних причин несвоєчасного подання таких доказів та обґрунтувати таке неподання.
Оскільки такого клопотання позивач не подав, суд першої інстанції прийняв докази, які б могли підтверджувати заборгованість, на стадії розгляду справи, чим грубо порушив вимоги частин другої, четвертої, восьмої та десятої статті 80 ГПК України, що потягло за собою прийняття необґрунтованого, незаконного та несправедливого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження розміру витрат комісіонера позивач надав до суду звіти комісіонера з № 1 по № 28 та звіти комісіонера по рекламаційним актам вперше разом з відповіддю на відзив 08.09.2022. Після закінчення підготовчого провадження, позивач листом від 25.10.2022 № 27/11-3346 направив для долучення до матеріалів справи звіти комісіонера з № 1 по № 28 та звіти комісіонера по рекламаційним актам, що прямо та опосередковано підтверджують понесені витрати позивача за договором комісії від 13.12.2018 № 25/112-Д, супровідні листи до них, а також підтверджуючі документи про їх отримання відповідачем. При цьому клопотання про долучення цих доказів із зазначенням об'єктивних причин несвоєчасного подання останніх та обґрунтування неможливості їх подання у встановлений статтею 80 ГПК України строк позивачем наведено не було.
Всупереч зазначеним вимогам процесуального законодавства суд першої інстанції прийняв від позивача ці докази, які поклав в основу рішення на підтвердження факту понесення комісіонером витрат у зв'язку з виконанням договору комісії та рекламаційним актам, а також їх розміру. При цьому судом питання про наявність / відсутність у позивача об'єктивної можливості надати такі докази при зверненні з позовом у даній господарській справі у липні 2022 року та можливості їх прийняття та врахування при вирішенні спору, не розглядалось.
Суд апеляційної інстанції зазначеним порушенням судом першої інстанції норм процесуального права оцінки не надав, незважаючи на те, що відповідачем в апеляційній скарзі такі доводи були наведені.
До позовної заяви позивач додав копію контракту, укладеного між ним та контрагентом від 25.06.2018 № 272.066.17-24/45-К з додатками, а також копії листів щодо виконання цього контракту, викладені іноземною мовою. Ці документи з перекладом на українську мову (надані позивачем), на які послалися суди у своїх рішеннях, не можна вважати офіційним перекладом чи таким, що наданий компетентним органом, оскільки справжність підпису перекладача не засвідчена нотаріусом.
Господарським судам необхідно врахувати, що документи, складені нерезидентами, які подаються сторонами як докази, мають прийматися судами з огляду на їх допустимість після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18, від 17.08.2021 у справі № 910/14949/18.
Відповідно наведені скаржником у касаційній скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідач не надав доказів, що ним заперечувалися звіти комісіонера щодо обсягу та вартості визначених в них послуг, а тому надані позивачем звіти комісіонера з № 1 по № 28 на загальну суму 19 155,93 доларів США по договору комісії від 13.12.2018 №25/112-Д, а також звіти комісіонера по рекламаційним актам на загальну суму 712 719,90 грн є прийнятими відповідно до вимог статті 1022 ЦК України.
Однак, зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону при прийнятті доказів, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, та не з'ясування обставин того, що такі звіти дійсно направлялись відповідачеві, були ним отримані, та відповідно відповідач мав змогу заперечувати щодо обсягу та вартості наданих комісіонером послуг щодо кожного з них, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасними».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - "ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА "УКРІНМАШ" грошові кошти в розмірі 21 058 дол. США 92 цента - за витрати, понесені під час експорту виробів, 878 350 грн 01 коп. - за витрати, пов'язані з рекламацією виробів, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 668 грн 16 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд зазначив, що оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач свої зобов'язання по оплаті зазначених послуг належним чином виконав, у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 19 155,93 дол. США (витрати, понесені комісіонером під час експорту виробів) та 712 719,90 грн (витрати, пов'язані з рекламацією виробів), внаслідок чого вказані позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 748,73 дол. США, нарахованих на суму боргу у розмірі 19 155,93 дол США, задоволенню не підлягають, позаяк норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Що стосується вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 712 719,90 грн, а також 3% річних на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, то суд першої інстанції встановив, що позивачем не вірно розрахований період прострочення. Тому, за розрахунком місцевого господарського суду на користь позивача підлягає стягнення з відповідача 3% річних - 562,08 дол. США, 3% річних - 11 950,26 грн та інфляційні втрати - 103 789,45 грн. Окремо суд 1-ої інстанції, здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку штрафу, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу: 1 340,91 дол. США та 49 890,40 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте на підставі не повністю та неправильно встановлених обставин, які мають важливе значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, що були долучені до матеріалів справи позивачем, з порушенням вимог встановлених ГПК України та без врахування висновків та вказівок викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2023 року у справі № 910/6187/22.
Апелянт зазначає, що під час нового розгляду суд першої інстанції повністю проігнорував зазначене Верховним Судом у постанові від 21.12.2023 у справі № 910/6187/22 та жодним чином не дослідив наявності у позивача об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання звітів комісіонера з №№ 1 по 28 і звітів комісіонера по рекламаційним актам тощо, разом із позовною заявою, тягар доведення яких покладений саме на позивача, а навпаки безпідставно прийняв від останнього ці докази разом із клопотанням про долучення доказів у справі під час нового розгляду, які поклав в основу рішення на підтвердження факту понесення комісіонером витрат у зв'язку з виконанням договору комісії. Водночас, місцевий господарський суд не взяв до уваги клопотання (вих. № 368/03-24 від 18.03.2024) відповідача про повернення позивачу відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів у справі - без розгляду, у якому відповідач виклав свої заперечення щодо клопотання про долучення доказів у справі № 910/6187/22, яке було подане позивачем з грубим порушенням вимог ст.ст. 80, 169 та 170 ГПК України, та не містило обґрунтувань щодо наявності у позивача об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання звітів комісіонера з №№ 1 по 28 та звітів комісіонера по рекламаційним актам та інших доказів разом із позовною заявою. Таким чином, на думку апелянта, звіти комісіонера, подані позивачем при новому розгляді та долучені судом першої інстанції до матеріалів справи з порушенням вимог чинного законодавства України та без підтвердження своєчасного направлення їх відповідачу, не можуть бути прийняті судом як доказ, та на їх основі не може бути винесено правове та справедливе рішення. Отже, матеріали справи № 910/6187/22 не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували дійсність розміру витрат понесених позивачем, в зв'язку з виконанням договору комісії.
Також скаржник вказує, що 14.02.2024 позивачем до Господарського суду м. Києва подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи № 910/6187/22, а зокрема нотаріально посвідчених копій з перекладом контракту, укладеного між ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» та контрагентом від 25.06.2018 № 272.066.17-24/45-K з додатками та копії листів щодо виконання цього контракту. Проте, позивачем не було долучено належним чином перекладених та завірених нотаріусом документів викладених іноземною мовою та не вказано про неможливість їх подання разом з позовом з поважних причин. Отже, позивач не скористався своїм правом та не подав до суду головні докази з неповажних причин, що не могло бути підставою для безпідставного поновлення позивачу строків для долучення вищевказаних доказів.
Відповідач акцентує, що звіти №№ 1 по 28 не містять належних підписів зі сторони ТОВ «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА», а до звітів та супровідних листів не додано доказів їх направлення позивачем відповідачу, таких як опис вкладення у лист з оголошеною цінністю та фіскальний чек.
ТОВ «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА» звертає увагу й на те, що аналізуючи матеріали справи, стає зрозумілим, що ВПС Бангладеш не було додано до листів від 30.05.2019, 17.06.2019, 12.09.2019 рекламацію, яка відповідно до умов договору комісії, мала бути пред'явлена відносно якості виробів, у строк 20 днів з дати виявлення покупцем дефекту. Так, ВПС Бангладеш лише 24.09.2019 направило до ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» листа № 00.03.2600.026.32.003.19.104, з вимогою здійснити поставку виробів у зв'язку з виявленими дефектами, до якого додано рекламаційні акти від 22 вересня 2019 року. В той же час, між моментом виявлення дефектів виробів до моменту пред'явлення рекламаційних актів пройшло більше трьох місяців, а згідно п. 11.6 договору комісії комітент має право відхилити рекламацію, якщо вона була пред'явлена з порушенням строків, визначених договором комісії. Однак, відповідач пішов на компроміс та задля добросовісного вирішення конфліктної ситуації, погодився здійснити ремонт, дефектних, на думку контрагентом, виробів, хоча термін для пред'явлення рекламації, визначений договором комісії, закінчився. Таким чином, позивачем порушено вимоги встановлені договором комісії та нормами законодавства України, а саме не виконано зобов'язання стосовно вчасного та належного повідомлення відповідача про виявлені недоліки виробу, що, як вважає апелянт, повністю позбавляє позивача права на пред'явлення будь-яких претензій з даного питання.
Скаржник підкреслює, що судом першої інстанції не надано оцінки доказам, що свідчать про належну якість виробів та їх відповідність умовам договору комісії, долученим до матеріалів справи відповідачем.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ», посилаючись на фактичні обставини справи, зауважує, що умовами п. 11.6 договору комісії № 25/112-Д від 13.12.2018 передбачено, що комітент має право відхилити рекламацію. В той же час, відповідачем не здійснено будь-яких організаційно-практичних заходів щодо відмови від рекламації надісланої на його адресу та не направлено відповідних претензій. Тобто слід розуміти їх як прийняті відповідачем. Водночас, лише після отримання позовної заяви відповідач вирішив поскаржиться на невчасно виставлену йому рекламацію, яка на його думку не аргументована.
Позивач зазначає, що мотивована відмова від підписання звітів комісіонера та звітів комісіонера по рекламаційним актам до договору комісії № 25/112-Д від 13.12.2018 відповідачем не надавались, тому в силу імперативної норми статті 1022 ЦК України, відповідні звіти ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» вважались такими, що прийняті комітентом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/6187/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Кропивна Л.В., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/6187/22 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду м.Києва матеріали справи № 910/6187/22.
25.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/6187/22.
В зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. з 22.07.2024 по 02.08.2024 у відпустці та суддів Коропивної Л.В. з 05.08.2024 по 22.08.2024, Барсук М.А. з 01.08.2024 по 30.08.2024, розпорядженням від 12.08.2024 № 091.-08/2633/24 сформовано колегію: Алданова С.О. - головуючий суддя, судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22. Розгляд апеляційної скарги ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 призначено на 30.09.2024.
В судових засіданнях судом оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався.
У зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустці, судове засідання у справі № 910/6187/22, призначене на 25.11.2024, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 призначено на 03.02.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Корсака В.А. на лікарняному, судове засідання у справі № 910/6187/22, призначене на 03.02.2025, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 призначено на 10.03.2025.
Представник апелянта в судовому засіданні 10.03.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні 10.03.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги апелянта в межах викладених ним доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13 грудня 2018 року між Дочірнім підприємством Державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" (комітент) було укладено договір комісії № 25/112-Д (скорочено - Договір; Договір комісії).
Відповідно до п. 1.1 Договору комісіонер зобов'язується, за дорученням комітента за плату, вчинити правочин з поставки на експорт виробів від свого імені в інтересах та за рахунок комітента, по ціні, кількості та номенклатурі, які визначаються у додатку № 1 до цього договору, який відповідає вимогам договору.
Договір комісії вчинений на виконання умов контракту № 272.066.17-24/45-К від 25.06.2018, укладеного між покупцем та ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» (постачальник).
Згідно п. 2.1 Договору кількість і номенклатура виробів, які поставляються за даним договором, зазначені в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
Додатком № 1 до договору (специфікація виробів) сторони погодили найменування виробів у кількості 2 одиниці, загальною ціною 278 957,50 дол. США. Загальна сума комісійної плати комісіонера за цим додатком складає 27 895,75 дол. США - 10% від загальної ціни виробів у т.ч. ПДВ.
У пунктах 2.2 та 2.2.1 Договору комісії сторонами визначено, що якість виробів повинна відповідати діючим умовам та технічним параметрам, зазначеним у паспортах на вироби. Строк експлуатації та строк зберігання виробів має бути зазначений у паспортах на вироби. Вироби повинні бути нові, такими, які не використовувались раніше і виготовлені не раніше 2018 року, без жодних дефектів і придатними до використання.
За умовами п. 2.3 Договору вироби постачаються у комплектації виробника. Паспорта, керівництва з обслуговування та інші документи на вироби надаються англійською мовою.
Якість виробів підтверджується сертифікатом якості (п. 2.4 Договору комісії).
У п. 3.1 Договору сторонами визначено, що комісіонер передбачить у контракті з покупцем поставку виробів на умовах СPT, відповідно до правил ІНКОТЕРСМ у редакції 2010 року.
Право власності на вироби від комітента до комісіонера не переходить. Усі ризики втрати та ушкодження виробів зберігаються за комітентом та переходять до комісіонера з дати отримання виробів та підписання «Акту передачі-приймання виробів за зразком, який наведено у додатку № 3 (п. 3.2 Договору).
У розділі 4 Договору визначено права та обов'язки сторін, зокрема, комісіонер взяв на себе зобов'язання:
- п. 4.1.1 провести необхідну передконтрактну роботу, укласти контракт з покупцем та, у разі необхідності, вчинити інші правочини, спрямовані на забезпечення виконання наданого комітентом доручення;
- п. 4.1.4 після виконання доручення комітента надати йому наступні документи: примірник (копія) митної декларації (МД); податкові накладні на суму комісійної плати відповідно до діючого податкового законодавства; по виконанню доручення комісіонер надає комітенту звіт комісіонера повний або проміжний (в залежності від термінів виконання договору) за кожний звітний період, в якому відбувалися будь-які фінансові операції за дорученням комітента. Звіт надається не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комітент в обов'язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку звіт вважається прийнятим.
Звіт комісіонера є первинним документом в рамках виконання договорів комісії (Ст. 1022 звіт комісіонера Цивільного кодексу України, ст. 9 «Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999), на підставі якого визначаються витрати комітента, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування»; - інші документи за узгодженням сторін.
- п. 4.1.8 негайно інформувати комітента щодо пред'явлених покупцем рекламацій у відношенні виробів.
За умовами пунктів 4.2.1 - 4.2.7 Договору комітент зобов'язався:
- передати вироби на комісію належної якості та комплектності, упакованими відповідно до діючих вимог на пакування та маркування, разом з етикетками;
- гарантувати якість виробів та їх відповідність стандартам, технічним умовам, іншій документації та умовам цього договору;
- забезпечити умови розгляду та задоволення рекламації відповідно до вимог, викладених у розділі 11 цього договору;
- сплатити витрати, пов'язані з транспортуванням, а також ввезенням в Україну дефектних виробів, їх відновленням та вивозом після відновлення в країну покупця у випадках, якщо дефекти відбулися протягом гарантійного періоду з вини комітента;
- сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору;
- передати вироби комісіонеру для подальшої відправки покупцю з дотриманням вимог розділу 7 до цього договору.
Згідно з умовами п. 4.2.11 Договору комітент зобов'язався відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов'язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України; витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витати; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього договору.
Комітент зобов'язується компенсувати витрати комісіонера, пов'язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів (п. 4.2.12 Договору).
Відповідно до п. 5.1.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 30.05.2019, витрати комісіонера, передбачені підпунктом 4.2.11 п. 4.2 цього договору не повинні перевищувати 45 361,75 дол. США.
За п. 5.2 Договору комісії за виконання доручення за цим договором комісіонер одержує з коштів, що надійшли від покупця, комісійну плату в розмірі 27 895,75 дол. США (10% від погодженої ціни виробів у тому числі ПДВ).
Право комісіонера на комісійну плату виникає з моменту укладання контракту з покупцем (п. 5.3 Договору).
За умовами п. 5.5 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 30.05.2019, загальна сума коштів, що належить до перерахування комітенту, при умові надходження від покупця та повного виконання комітентом зобов'язань за цим договором, складає не менше 205 700,00 дол. США.
У відповідності до п. 6.1 Договору комісії сторони домовилися, що кошти переказуються комісіонером комітенту у валюті цього договору протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після надходження коштів від покупця на рахунок комісіонера, відповідно до п. 6.2. цього розділу за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, понесених у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно п. 7.1 Договору комітент підготує вироби до відправлення та передасть їх комісіонеру у строки, які визначаються п. 3.3 договору.
Технічне приймання виробів за кількістю та якістю здійснюється представниками комісіонера та комітента на підприємстві комітента в обсязі контрольного огляду перед відвантаженням виробів та завершується підписанням Акта технічного приймання виробів (за зразком наведеним у додатку № 2 до цього договору), який підписується в 2-х примірниках (по 1 примірнику для кожної сторони) (п. 7.4 Договору).
У п. 7.5 Договору комісії сторонами визначено, що при виявленні невідповідності виробів за якістю та/або комплектністю комітент зобов'язується власними силами та за власний рахунок у дводенний строк усунути усі виявлені недоліки.
За умовами п. 7.6 Договору комітент за власні кошти доставить вироби для виконання митного оформлення та забезпечить доставку виробів в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» для відправки покупцю.
Додатковою угодою № 2 від 16.01.2020 до договору сторонами викладено п. 7.9 та п. 7.10 Договору у новій редакції, зокрема: «п. 7.9 Під час передачі виробів покупцю в країні покупця вироби інспектуються покупцем за участю представників комітента та комісіонера з метою виявлення будь-якого виробу таким, що суперечить і не відповідає вимогам контракту з покупцем».
Згідно з п. 7.10 Договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 06.03.2020, у випадку виявлення покупцем дефектів виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов'язується відремонтувати вироби та здійснити оплату наступних витрат комісіонеру: витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов'язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.
Зазначені у попередньому абзаці витрати у погодженій комітентом ціні виробів цим договором не включено та сплачуються комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.
Відповідно до п. 10.2 Договору комісії, в редакції додаткової угоди № 3 від 06.03.2020, якщо під час приймання (інспектування в країні покупця) виробів буде виявлено, що вироби не відповідають умовам цього договору, комітент відремонтує вироби протягом 60 календарних днів від дати ввезення виробів на митну територію України.
17.01.2019 на виконання вимог договору, комісіонером отримано дозвіл Державної служби експортного контролю України № 29128602 на експорт виробів контрагенту.
Експортну поставку виробів контрагенту комісіонером здійснено 16.05.2019, що підтверджується митною декларацією № UA100020/209/514971.
Листом від 30.05.2019 № 00.03.2600.026.32.003.19.52 (АN-32) покупець повідомив позивача про виявлені несправності виробів та висунув вимогу терміново вирішити питання щодо усунення виявлених недоліків.
12.09.2019 покупцем на адресу позивача направлено лист № 00.03.2600.026.32.003.19.00 (АN-32) щодо заміни поставлених ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» виробів, оскільки останні не відповідають умовам контракту.
Листом від 18.09.2019 № 27/25-6691 позивач повідомив відповідача про отримання вказаного вище листа та проінформував комітента про подальше вжиття заходів, спрямованих на отримання дозвільних документів ДСЕК України для повернення дефектних виробів в Україну з метою їх заміни на нові.
24.09.2019 покупцем на адресу позивача направлено лист № 00.03.2600.026.32.003.19.104 (АN-32) з вимогою здійснити поставку виробів у зв'язку з виявленими дефектами та надано відповідні рекламаційні акти від 22.09.2019.
Відповідач листом № 221 від 08.10.2019 проінформував позивача про готовність здійснити заміну дефектних виробів на нові відповідно до умов договору.
Листом № 27/4-226 від 11.01.2020 позивач інформував відповідача про готовність ввезення в Україну виробів, що підлягають заміні, та просив сплатити витрати, пов'язані з перевезенням вказаних виробів.
14.01.2020 позивачем направлено лист №27/4-312, яким проінформовано відповідача про те, що комітенту необхідно сплатити на рахунок Державної митної служби України митні платежі у розмірі 5% від вартості виробів та ПДВ у розмірі 20% від митної вартості майна на суму 72 528,95 дол. США.
У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач листом № 3 від 20.01.2020 повідомив позивача про готовність сплатити 5% митних платежів за імпорт виробу та звернувся з прохання до позивача сплатити 20% ПДВ у зв'язку з відсутністю достатньої суми на розрахунковому рахунку ТОВ "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА", а також гарантував подальший взаєморозрахунок з ПДВ по імпорту непрацездатних та експорту нових товарів.
10.02.2020 позивач листом № 27/4-1068 повідомив відповідача про обов'язок сплатити грошові кошти в розмірі 350 000,00 грн митних платежів при оформленні ввезення виробів в Україну та направлено рахунок № 25/112- Д-1 від 10.02.2020.
У додаток до листа від 10.02.2020 № 27/4-1068 позивачем на адресу відповідача 12.02.2020 направлено лист № 27/4-1096 щодо термінової сплати мита у розмірі 5% від вартості майна (13 947,88 дол. США) та 20% від митної вартості виробів та витрати (58 581,08 дол. США), які були понесені комісіонером в рамках виконання доручення комітента за договором у сумі 17 371,03 дол. США.
Листом № 06.03.2600.026.32.028.19.017 (АN-32) від 20.02.2020 покупець висловив згоду на здійснення ремонту дефектних виробів замість їх заміни, про що позивач повідомив відповідача листом № 27/4-1355 від 25.02.2020.
На адресу позивача від відповідача листом № 629 від 28.02.2020 надійшли документи, необхідні для отримання дозволу для тимчасового ввезення виробів в Україну для здійснення гарантійного ремонту (лист № 43 від 26.02.2020 з додатками).
24.03.2020 позивачем отримано Висновок № 29128604 ДСЕК України, який є підставою для тимчасового ввезення виробу в Україну з метою здійснення гарантійного ремонту, а також Дозвіл № 29128605 ДСЕК України на подальший експорт виробу після ремонту.
08.04.2020 вироби ввезено до України, що підтверджується митною декларацією №UA100430/2020/025019.
Після проведення ремонту вироби були поставлені покупцю, що підтверджується митною декларацією № UA100430/2020/041905 від 26.10.2020.
Однак, як вказує позивач, під час проведення інспекції, покупцем виявлено декілька несправностей у виробах, що унеможливлювали їх експлуатацію, внаслідок чого покупець листами № 00.03.2600.026.32.003.19.100 (АN-32) від 09.02.2021 та № 00.03.2600.02645.016.19.071 (АN-32) від 05.05.2021 висловив вимогу здійснити термінову заміну виробів.
Позивачем на адресу відповідача 15.03.2021 направлено лист № 27/9-1245 щодо компенсування витрат, понесених під час рекламації виробів та виставлено рахунки на оплату цих витрат, а 01.04.2021 за вих. № 27/11-1582 направлено претензію, яка залишилась без задоволення.
07.06.2021 комісіонером на адресу комітента направлено лист № 27/4-2647 із пропозицією досудового врегулювання спору у спосіб підписання додаткової угоди № 4 до договору щодо компенсації понесених витрат комісіонером під час виконання зовнішньоекономічного контракту.
Комісіонером на адресу комітента 15.07.2021 направлено лист № 27/4-3313 із додатковою угодою № 5 до договору, відповідно до якої комітент зобов'язаний надати комісіонеру сертифікат кінцевого споживача на повернення дефектних виробів, відшкодувати понесені комісіонером витрати пов'язані із зберіганням, транспортуванням та митним оформленням дефектних виробів і припиненням подальшої співпраці.
Комітент листом № 110/08-21 від 03.08.2021 проінформував комісіонера, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договором. Крім того просив позивача оплатити вартість поставлених виробів у сумі 80% від загальної ціни виробів, на що позивач листом від 31.08.2021 № 27/4-4111 відмовив.
02.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист № 27/11-4158 з вимогою про сплату 20 993,07 дол. США та 780 979,47 грн, яка залишена відповідачем без задоволення.
21.09.2021 позивач направив на адресу відповідача лист № 27/4-4463 із рекламаційними актами щодо невиконання комітентом договірних зобов'язань, який також залишено без розгляду та задоволення.
У зв'язку з наведеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача витрат щодо виконання умов договору комісії під час експорту виробів у розмірі 19 155,93 дол. США, 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 дол. США - 648,68 дол. США, інфляційних втрат нарахованих на суму 19 155,93 дол. США - 3 748,73 дол. США, 7% від суми заборгованості - 1 340,91 дол. США, а також витрат пов'язаних з рекламацією виробів у розмірі 712 719,90 грн, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн. - 24 134,84 грн., інфляційних втрат нарахованих на суму 712 719,90 грн - 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості - 49 890,40 грн.
У відзиві на позов відповідач посилався на те, що комісіонер належним чином не повідомив комітента про причини неприйняття виробів покупцем, якщо такі є, та не звертався до комітента з пропозиціями про можливі шляхи вирішення даної ситуації; вчиняв дії з виконання зобов'язань з власної ініціативи та не узгоджував їх з комітентом. Також зазначав, що сума стягнення заборгованості за Договором комісії не підтверджується жодними документальними доказами, а розрахунки позивача є невірними.
З огляду на вказані фактичні обставини справи, приймаючи до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у цій справі у постанові від 21.12.2023, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).
Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Спірні правовідносин між сторонами підпадають під правове регулювання глави 69 («Комісія») ЦК України.
За змістом статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Зазначені положення передбачають загальне визначення договору комісії.
Разом з цим, договори комісії можуть укладатись з метою доручення комісіонерові вчинення будь-яких, не заборонених законом і таких, що не суперечать правовому статусу сторін, правочинів.
Відповідно до статті 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Тобто, імперативними приписами статей 1011, 1014 ЦК України чітко визначено, що комісіонер діє виключно за дорученням комітента та на виконання його вказівок.
Статтею 1012 ЦК України, законодавцем передбачено умови договору комісії.
Разом з тим, враховуючи загальний принцип свободи договору (статті 6, 627 ЦК України), сторони вправі визначити на свій розсуд та погодити між собою й інші умови, які набувають якостей істотних (частина 2 статті 638 ЦК України). Виходячи із змісту частини 1 статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За ч. 1 ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина 1 статті 1022 ЦК України).
Відповідно до ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
Як встановлено умовами Договору комітент зобов'язаний сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 до цього договору (п. 4.2.5).
Судом апеляційної інстанції вже зазначалось, що у п. 4.1.4 Договору сторонами визначено, що звіт надається не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним. Впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комітент в обов'язковому порядку повертає комісіонеру другий примірник звіту (затверджений або із зауваженнями). В іншому випадку звіт вважається прийнятим.
За умовами п. 4.2.11 Договору комітент взяв на себе зобов'язання відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених Розділом 5 цього договору, в тому числі: витрати на роботи (послуги) третіх осіб, у тому числі комерційних посередників - нерезидентів, пов'язані з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) умов укладеного контракту з покупцем; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера; банківські витрати; витрати на обслуговування акредитиву та банківської гарантії; витрати на митне оформлення; витрати на доставку виробів з України; витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади (зокрема отримання дозволу ДСЕК України) та інші документально підтверджені витрати; поштово-телеграфні витрати; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього договору.
Крім іншого, згідно п. 4.2.12 Договору комісії комітент зобов'язався компенсувати витрати комісіонера, пов'язані з виконанням цього договору, у разі не надходження коштів від покупця, шляхом оплати на розрахунковий рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів.
За п. 7.10 Договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 06.03.2020, у випадку виявлення покупцем дефектів виробів під час інспектування в країні покупця комітент зобов'язується відремонтувати вироби та здійснити оплату наступних витрат комісіонеру: витрати на оформлення відповідних Дозволів державних органів влади; витрати на відрядження спеціалістів комісіонера, якщо такі відрядження безпосередньо пов'язані з виконанням договору; витрати на декларування та митне оформлення виробів; витрати на транспортування виробів; інші фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.
Зазначені у попередньому абзаці витрати у погодженій комітентом ціні виробів цим договором не включено та сплачується комітентом комісіонеру до моменту здійснення ввезення дефектних виробів в Україну на підставі виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.
Відповідно до п. 10.2. Договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 06.03.2020, якщо під час приймання (інспектування в країні покупця) виробів буде виявлено, що вироби не відповідають умовам цього договору, комітент відремонтує вироби протягом 60 календарних днів від дати ввезення виробів на митну територію України.
Позивачем на виконання умов Договору складені відповідні звіти комісіонера, а саме: № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
Також позивачем складені звіти комісіонера: № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020 (підписаний сторонами), № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021 (сума, що підлягає відшкодуванню комітентом складає - 19 155,93 дол. США), а також звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1 (сума, що підлягає відшкодуванню комітентом складає - 712 719,90 грн.), № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021, звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019.
Поряд з наявними в матеріалах справи доказами відправки (супровідні листи; рекомендовані повідомлення) позивачем вказаних звітів на адресу відповідача, матеріалами справи не містять доказів щодо заперечень та/або зауважень з боку відповідача щодо звітів комісіонера, у зв'язку з чим вказані звіти вважаються прийнятими відповідно до приписів ст. 1022 ЦК України та п. 4.1.4 Договору комісії, і з такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Отже, з огляду на надані позивачем листи та рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень про направлення на адресу відповідача звітів комісіонера № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020, № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021, а також звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1, № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021, звіт комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, звіт комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019, враховуючи здійснення комітентом ремонту виробів, на переконання колегії суддів надані позивачем у справі докази направлення вказаних звітів є більш вірогідними, ніж докази відповідача на спростування обставин неотримання комітентом звітів комісіонера.
В межах наведеного судова колегія також приймає до уваги: підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками частини звітів комісіонера, зокрема № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, що свідчить про обов'язковість їх до виконання; листування між ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» та ТОВ «ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА», зі змісту яких вбачається обізнаність відповідача про виявлені несправності двох одиниць виробів під час їх технічного приймання відповідними спеціалістами, а також необхідність відшкодування останнім витрат понесених позивачем при виконанні умов Договору комісії; відсутність доказів використання відповідачем права на відхилення рекламації, у порядку визначному п. 11.6 Договору.
З цих підстав судовою колегією визнається вмотивованим висновок суду попередньої інстанції про не доведеність відповідачем належними та допустимими доказами відсутності в останнього обов'язку відшкодувати понесені позивачем витрати з виконання умов договору комісії № 25 112-Д від 13.12.2018.
В свою чергу, беручи до уваги вище зазначене, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта в цих межах.
Згідно наявних у матеріалах справи доказів, комісіонером виконано умови Договору та понесені витрати за рахунок власних коштів на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, зокрема:
- витрати по обслуговуванню акредитиву та банківської гарантії (відповідно до звітів комісіонера № 1 від 31.01.2019, № 2 від 28.02.2019, № 3 від 31.03.2019, № 4 від 30.04.2019, № 5 від 31.05.2019, № 6 від 30.06.2019, № 7 від 31.07.2019, № 8 від 31.08.2019, № 9 від 30.09.2019, № 10 від 31.10.2019, № 11 від 30.11.2019, № 12 від 31.12.2019, № 13 від 31.01.2020, № 14 від 29.02.2020, № 15 від 31.03.2020, № 16 від 30.04.2020, № 18 від 30.06.2020, № 19 від 31.07.2020, № 20 від 31.08.2020, № 21 від 30.09.2020, № 22 від 30.11.2020, № 23 від 31.12.2020, № 24 від 31.01.2021, № 25 від 28.02.2021, № 26 від 31.03.2021, № 27 від 30.04.2021, № 28 31.05.2021);
- витрати по міжнародному перевезенню, транспортно-експедиційні послуги (відповідно до звіту комісіонера № 5 від 31.05.2019); витрати на відрядження фахівців (авіаквитки, страхування) (відповідно до звіту комісіонера № 9 від 31.05.2019);
- витрати міжнародного перевезення (відповідно до звіту комісіонера від 29.02.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);
- витрати на виготовлення дозволу на послугу з гарантійного ремонту від 24.03.2020 та дозволу на тимчасове ввезення від 24.03.2020 (відповідно до звіту комісіонера від 31.03.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);
- витрати на термінальне обслуговування, зберігання вантажу та митне оформлення (відповідно до звіту комісіонера (відповідно до звіту комісіонера від 30.04.2020 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019));
- витрати на митне оформлення, міжнародне перевезення, транспортно-експедиційні послуги на суму (відповідно до звіту комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційному акту № BSR/UR/09/2019-15 від 22.09.2019);
- витрати на дозвіл від 05.10.2021 Державної служби експортного контролю (відповідно до звіту комісіонера від 31.10.2021 по рекламаційним актам № BВD/UR/02/2021/TG/1, № BВD/UR/02/2021/TG/2 від 25.02.2021).
З урахуванням вказаного, за переконанням колегії суддів обґрунтованими є висновки суду 1-ої інстанції про підтвердження позивачем факту виконання умов Договору з боку комісіонера та понесення останнім витрат за рахунок власних коштів, які підлягають відшкодуванню відповідачем на суму 19 155,93 дол. США та 712 719,90 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, про що правильно висновувався й місцевий господарський суд.
Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних нарахованих на суму 19 155,93 доларів США - 648,68 доларів США, інфляційні втрати нараховані на суму 19 155,93 доларів США - 3 748,73 доларів США, 7% від суми заборгованості - 1 340,91 доларів США, 3% річних нарахованих на суму 712 719,90 грн - 24 134,84 грн, інфляційні втрати нараховані на суму 712 719,90 грн - 139 475,95 грн, 7% від суми заборгованості - 49 890,40 грн.
За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, нарахованих за період з травня 2021 року по травень 2022 року, що склав - 139 475,95 грн та 3% річних, нарахованих за період з 06.05.2021 по 21.06.2022, що складав: 648,68 доларів США та 24 134,84 грн, дійшла висновку, що ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ» не вірно розрахований період прострочення, про що правильно зазначено місцевим господарським судом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку втрат від інфляції та 3% річних, проведеного та визначеного судом 1-ої інстанції, який становить: 562,08 дол. США 3% річних, нараховані на суму 19 155,93 доларів США, інфляційні втрати - 103 789,45 грн та 3% річних - 11 950,26 грн, нарахованих на суму 712 719,90 грн.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 3 748,73 доларів США інфляційних втрат, нарахованих на суму 19 155,93 доларів США, то колегія суддів акцентує, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як вже вказувалось, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/5-ц.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 3 748,73 доларів США, нарахованих на суму боргу у розмірі 19 155,93 дол США.
Крім цього позивачем заявлено до стягнення штраф розмірі 7% від суми порушеного зобов'язання відповідно до вимог статті 231 ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій зокрема як штрафні санкції.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема у такому розмірі - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Судова колегія зазначає, що частина друга статті 231 ГПК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованого штрафу, не встановлює розмір штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відтак, оскільки правова природа спірних правовідносин, з огляду на п. 4.2.12 Договору комісії та враховуючи претензію позивача до відповідача з вимогою компенсувати витрати, грошова, і вказані порушення пов'язані з Договором комісії, а тим самим сплачувати кошти має суб'єкт господарювання - комітент, відтак до спірних правовідносин не може бути застосована у даному випадку частина друга статті 231 ГК України для визначення розміру стягнення штрафу (1 340,91 дол. США (19 155,93 х 7%) + 49 890,40 грн (712 719,90 грн х 7%) як підстава для стягнення.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд висновується про відсутність підстав для стягнення 1 340,91 дол. США та 49 890,40 грн штрафу. Тому, у вказаній частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Стосовно доводів апелянта про несвоєчасність подання позивачем звітів комісіонера з №№ 1 по 28 і звітів комісіонера по рекламаційним актам тощо, а також належним чином перекладених та завірених нотаріусом документів викладених іноземною мовою, судова колегія зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 прийнято справу № 910/6187/22 до провадження; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання.
Відповідно до ст.ст. 80, 91 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
За ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема: з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Судова колегія підкреслює, що предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Водночас підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Поряд із цим, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно протоколу судового засідання від 20.03.2024 місцевим господарським судом, з урахуванням приписів ст. 316 ГПК України, вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у даній справі, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, у підготовчому засіданні задоволено клопотання позивача про визнання поважними причин неподання звітів та про долучення доказів, а саме: звітів комісіонера; нотаріально посвідчених копій контракту і листів щодо його виконання.
За наведеного, з огляду на те, що у підготовчому засіданні суд першої інстанції здійснив процесуальні дії, необхідні для забезпечення правильного вирішення спору по суті, зокрема, розглянув відповідне клопотання позивача та долучив до матеріалів справи докази, що входять до предмета доказування, і такі дії становлять дискреційні повноваження суду, колегія суддів відхиляє, як невмотивовані, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 80, 169, 170 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення 1 340,91 дол. США (одна тисяча триста сорок доларів США 91 цент) та 49 890,40 грн (сорок дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто гривень 40 копійок) штрафу, а також судового збору за подання позовної заяви до місцевого господарського суду, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.
Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, судові витрати апелянта зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача - ДП ДК ДГЗІФ «УКРІНМАШ».
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 скасувати в частині стягнення 1 340,91 дол. США (одна тисяча триста сорок доларів США 91 цент) та 49 890,40 грн (сорок дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто гривень 40 копійок) штрафу, а також 1 337,66 грн (одна тисяча триста тридцять сім гривень 66 копійок) судового збору за подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/6187/22 - залишити без змін.
4. Стягнути з Дочірнього підприємства державної компанії «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» - «ДЕРЖАВНА ГОСПРОЗРАХУНКОВА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІРМА «УКРІНМАШ» (ідентифікаційний код - 14281072; адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТЕХНО ГРУПА" (ідентифікаційний код - 36469368; адреса: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-а, оф. 139) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги - 2 006,49 грн. (дві тисячі шість гривень 49 копійок).
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
6. Справу № 910/6187/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.03.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак