ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3492/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Романенко Д.С.;
Від Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» - не з'явився;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» - не з'явився;
Від Південного офісу Держаудитслужби - Куслій Т.Є.;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 (повний текст складено 23.12.2024)
по справі №916/3492/24
за позовом Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південного офісу Держаудитслужби
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 775 648,77 грн
(суддя першої інстанції Лічман Л.В., дата та місце ухвалення рішення: 11.12.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),
У серпні 2024 року Комунальне підприємство ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» у якій просило суд визнати недійсною Додаткову угоду №4 від 19.10.2020 до Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2020/310 та стягнути з ТОВ ,,ООЕК безпідставно сплачені кошти в розмірі 775 648,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» посилався на те, що під час проведеної Південним офісом Держаудитслужби перевірки встановлено факт укладання оспорюваної додаткової угоди без належного документального підтвердження коливань ціни електричної енергії на ринку, тобто всупереч приписам ч.4 ст.36 Закону України ,,Про публічні закупівлі». При цьому внаслідок збільшення ціни за одиницю товару на підставі додаткової угоди, яка має бути визнана недійсною, відповідач безпідставно набув грошові кошти в сумі 775648,77 грн за електроенергію, поставлену в жовтні та листопаді 2020 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у даній справі позовні вимоги Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» задоволено в повному обсязі; визнано недійсною Додаткову угоду № 4 від 19.10.2020 до договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2020/310; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на користь Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» 775648,77 грн безпідставно сплачених коштів та 10518,99 грн судового збору.
У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, при цьому зазначив, що оскільки в укладанні додаткової угоди, яка визнається недійсною, винні обидві сторони, судовий збір, сплачений за відповідну позовну вимогу, покладається на позивача та відповідача у рівних частинах (по 1211,20 грн на кожного).
Суд не прийняв до уваги доводи про те, що позивачем не доведено факт порушення, невизнання або оспорювання його прав відповідачем, оскільки в результаті укладання додаткової угоди переплачено значні бюджетні кошти, безпідставна сплата яких і становить порушення прав комунального підприємства.
Також суд першої інстанції зазначив, що всупереч нормам процесуального права до заяви про розстрочення виконання судового рішення не надано жодних належних доказів того, що у ТОВ ,,ООЕК» на банківських рахунках відсутні кошти в розмірі, достатньому для погашення заборгованості перед КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» в сумі 775648,77 грн, тому заявником не доведено факт неспроможності одним платежем перерахувати кошти, стягнуті рішенням суду у даній справі, або ж те, що така можливість є, проте розрахунок з позивачем призведе до загрози банкрутства відповідача.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить оскаржуване рішення скасувати та хвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» відмовити у повному обсязі.
На переконання заявника, задовольняючи позовні вимоги Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а також було порушено норми процесуального права.
Апелянт вважає, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час розгляду судом першої інстанції даної справи призвело до прийняття незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає, що заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ «ООЕК» неодноразово посилалось на те, що позивачем не був доведений факт порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду, саме відповідачем. Оскільки судом першої інстанції не був встановлений факт порушення відповідачем прав позивача, означене виключає можливість задоволення позову.
У своїй скарзі апелянт стверджує, що Додатковою угодою № 4 сторони змінювали умови Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2020/310. При цьому, позивач не був зобов'язаний в силу закону укладати вказану додаткову угоду, а у випадку відмови позивача від її підписання, відповідні зміни до умов Договору № Т-СЕГ-П/2020/310 внесені б не були. Натомість, позивач від підписання Додаткової угоди № 4 не відмовився, підписав спірну додаткову угоду без заперечень.
Отже, як стверджує відповідач, зміна умов договору за Додатковою угодою №4 здійснювалась за згодою сторін, у відповідності до приписів ст.ст. 632, 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України.
В такому випадку подання позову до ТОВ ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ», зважаючи на відсутність факту порушення відповідачем прав позивача, свідчить про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 06.07.2022 по справі № 910/1702/17, від 30.08.2022 по справі № 920/758/21, від 20.12.2022 по справі № 910/6310/21, від 08.03.2023 по справі № 909/810/21, від 19.09.2023 по справі № 910/19668/21, апелянт зазначає, що суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Не встановивши наявність факту порушення прав позивача саме відповідачем, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», чим порушив права та інтереси відповідача.
Крім того, апелянт зазначає, що Комунальне підприємство ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» не є належним позивачем у справі.
Так апелянт зазначає, що характер спірних правовідносин свідчить про те, що позивач фактично звернувся за захистом інтересів держави, що суперечить приписам ст.ст. 19, 131-1 Конституції України та ст. 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пп.9 п.4 Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016) Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави, отже на думку заявника саме Держаудитслужба є належним позивачем у даній справі.
При цьому, в силу приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у випадку незвернення Держаудитслужби до суду із відповідним позовом задля захисту інтересів держави, такий позов може бути поданий прокурором.
З огляду на зазначене, на думку відповідача, КП «ОМЕТ», не є належним позивачем у спірних правовідносинах, а отже суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні позову.
Апелянт стверджує, що укладаючи Додаткову угоду № 4 відповідач покладався на добросовісність дій позивача, а отже останній не повинен мати вигоду від вчинення власних помилкових дій. Подаючи позов про визнання недійсною Додаткову угоду № 4 та стягнення 775 648,77 грн, позивач намагається виправити допущену зі свого боку «помилку» за рахунок відповідача, що є неприпустимим та свідчить про грубе порушення принципів свободи договору та добросовісності.
Крім іншого, апелянт вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні Додаткової угоди № 4, а також стверджує, що застосовуючи правові наслідки недійсності правочину, судом першої інстанції було порушено ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
Апелянт стверджує, що застосовуючи до спірних правовідносин приписи ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції мав застосувати двосторонню реституцію. Проте, оскільки цього судом зроблено не було, підстави для застосування приписів ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України відсутні.
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на все вищевикладене апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3492/24.
23.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3492/24.
29.01.2025 від Комунального підприємства ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
На переконання позивача, судом було досліджено всі обставини справи та встановлений факт порушення відповідачем прав позивача.
Позивач стверджує, що укладання Додаткової угоди № 4 було здійснено без документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку, що свідчить про порушення 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 15.08.2020, що діяла на момент підписання додаткової угоди №4), а отже додаткова угода є недійсною.
За таких обставин, внесення сторонами змін до ціни одиниці товару на підставі оспорюваної додаткової угоди суперечить приписам законодавства, тому за правилами ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України Додаткову угоду № 4 слід визнати недійсною, задовольнивши відповідну позовну вимогу.
Апелянт також не погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо належності позивача у даній справі, недобросовісності позивача та порушення ним доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), посилаючись при цьому на Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-ХІІ.
Так, згідно з частиною другою статті 15 зазначено Закону, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Позивач також зазначає у відзиві, що доводи ТОВ ,,ООЕК'' про те, що Додаткова угода №4 оскаржується позивачем лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару, проте вона містить і інші умови, змінені за згодою сторін, з огляду на що задоволення позову про визнання додаткової угоди недійсною в повному обсязі суперечитиме приписам ст.217 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції не були прийняті до уваги, оскільки інші зміни, внесені до Договору шляхом укладання Додаткової угоди № 4, безпосередньо пов'язані зі зміною ціни товару, тому недійсність умови щодо збільшення ціни породжує недійсність положень додаткової угоди відносно загальної кількості придбаної електроенергії, змісту комерційної пропозиції в частині ціни тощо.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правових наслідків недійсності правочину, позивач зазначає, що наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Приймаючи рішення про стягнення з відповідача 775 648,77 грн, суд, тим самим поновив сторони у початковому становищі, визначивши, що вартість електроенергії має бути такою, як до укладання Додаткової угоди №4, а відтак підлягає поверненню безпідставно завищена вартість (різниця між вартістю електроенергії яка була до укладання Додаткової угоди №4). При цьому відповідач, в будь-якому разі, отримав кошти за поставлену електроенергію, але за тарифами, які існували до укладання Додаткової угоди №4.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24 призначено на 13.03.2025 року о 14-00 год.
10.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/3492/24 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/3492/24 призначено на 13.03.2025 року о 14-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
13.03.2025 у судове засідання з'явився представник третьої особи. Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
При цьому, представник відповідача, який заявляв клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції перебував офлайн, у зв'язку з чим відеозапис судового засідання не здійснювався.
Третя особа правом на подання відзиву не скористалась, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2020 між КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» (Споживач) та ТОВ ,,ООЕК'' (Постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від № Т-СЕГ-П/2020/310 (Договір).
Договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, за взаємною згодою, з урахуванням статей 633,634,641,642 Цивільного кодексу України та ,,Правилами роздрібного ринку електричної енергії», що затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (п.1.1 Договору).
За договором Постачальних продає електричну енергію, за кодом СРV за ДК 021:2015-09310000-5 ? Електрична енергія, Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на 2020 рік становить 39317400 кВт*год відповідно до додатку № 3 ,,Обсяги постачання електричної енергії Споживачу'' та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу електричної енергії у оператора системи розподілу. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п.2.1 Договору).
Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, що є додатком № 2 до цього Договору, що на дату укладення договору становить 2,08 грн за кВт*год. з ПДВ (п.5.1 Договору).
Вартість електричної енергії за цим Договором визначається згідно додатку 2 до цього Договору та з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у абз.2 п.2.1 цього Договору, та становить: 68150160,00 грн, крім того ПДВ 20% ? 13630032,00 грн, всього з ПДВ 81780192,00 грн. Сума (ціна) цього Договору може змінюватися у разі зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовою частиною ціни електричної енергії або відповідно до п.2 ч.4 ст.36 Закону України ,,Про публічні закупівлі'', шляхом укладання сторонами належно оформленої додаткової угоди до цього Договору (п.5.3 Договору).
Згідно з умовами п.13.1 Договору цей Договір діє з моменту його підписання та по 31.12.2020 (що зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав Споживач) та набирає чинності з моменту підписання Договору.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі крім випадків, передбачених діючим законодавством України, зокрема статтею 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (п.13.2 Договору).
У п.1 додатку № 2 до Договору зазначено, що «орієнтована ціна закупівлі електричної енергії в наступних розрахункових періодах змінюється відповідно до п.2 ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» на підставі довідки з ДП «Держзовнішінформ» або Торгово-промислової палати України, або Державної служби статистики України, що надається Постачальником у разі зміни ціни. Зміна ціни за спожиту електричну енергію внаслідок збільшення орієнтовної ціни закупівлі електричної енергії узгоджується сторонами шляхом укладання додаткової угоди до Договору. Датою зміни ціни за спожиту електричну енергію вважається дата укладання додаткової угоди.
Сторонами укладено низку додаткових угод, у т.ч.:
- Додаткову угоду від 05.05.2020 № 2, якою, зокрема, змінено ціну товару в бік зменшення до 2,02152 грн за 1 кВт*год з ПДВ;
- Додаткову угоду від 27.08.2020 №3, якою, зокрема, в зв'язку зі змінами регульованих цін (тарифів), які застосовуються в договорі про закупівлю, змінено ціну товару в бік збільшення до 2,123316 грн за 1 кВт*год, у т.ч. ПДВ 20% ? 0,353886 грн ;
- Додаткову угоду від 19.10.2020 № 4, якою, зокрема, відповідно до п.2 ч.4 ст.36 Закону України ,,Про публічні закупівлі'' (зміна ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10%, у разі коливання ціни на ринку, що підтверджується висновком Чернігівської регіональної торгово-промислової палати від 06.10.2020 р. № ЧК-419) збільшено ціну за одиницю товару до 2,29362,00 грн за 1 кВт*год з ПДВ.
Договір та додаткові угоди підписано повноважними представниками та скріплено печатками контрагентів.
Вказане стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про визнання недійсною додаткову угоду №4 від 19.10.2020 до договору про постачання електричної енергії №Т-СЕГ-П/2020/310 та стягнення з ТОВ «ООЕК» безпідставно сплачені кошти в розмірі 775 648,77 грн.
КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» вказує, що під час проведеної Південним офісом Держаудитслужби перевірки встановлено факт укладання оспорюваної додаткової угоди без належного документального підтвердження коливань ціни електричної енергії на ринку, тобто всупереч приписам ч.4 ст.36 Закону України ,,Про публічні закупівлі».
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Таким чином, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.
Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.
Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2021 року у справі №927/1058/21 висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт: щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
У п.52 - п.63 та п.88 - п.90 постанови Великої Палати Верховного суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (провадження №12-57гс23) викладено наступну правову позицію:
"Відповідно до частини четвертої ст. 41 Закону №922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону №922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону №922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п'ятої ст. 41 була викладена в ст. 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".
Отже, вказана норма Закону №922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.
Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.
Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.
Як вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону №114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.
За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.
Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої ст. 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.".
Проаналізувавши на предмет відповідності названим вище критеріям обставини, які передували укладанню оспорюваної додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у додатковій угоді відсутнє належне обґрунтування правомірності зміни ціни як істотної умови Договору відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України ,,Про публічні закупівлі» та додатку № 2 до Договору .
Крім того, фактичною підставою для укладання Додаткової угоди № 4 названо експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати від 06.10.2020 № ЧК-419, за змістом якого тенденція росту середньозваженої ціни РДН ОЕК України за вересень та серпень 2020 року становить 14,3%, однак вказаний висновок не підтверджує коливання ціни на ринку між датами укладання Додаткової угоди № 3 (27.08.2020) до Додаткової угоди № 4 (19.10.2020).
Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що збільшення ціни електричної енергії у додатковій угоді №4 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину, зокрема, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, позивачем застосовано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки з посиланням на норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод, оскільки останні укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Судова колегія вважає, що сторонами договору не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткової угоди є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог ст. 41 Закону, з огляду на що суд доходить висновку, що Додаткову угоду №4 до Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2020/310 слід визнати недійсною відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Також позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача коштів у розмірі 775648,77 грн.
При кваліфікації спірних правовідносин суд застосовує норми ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваної додаткової угоди з порушенням законодавства, доведеною у цій справі є переплата коштів у розмірі 775648,77 грн.
З урахуванням того, що внаслідок виконання позивачем своїх зобов'язань фінансового характеру за оспорюваною угодою відповідачем отримано грошові кошти на загальну суму 775648,77 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем (підстава їх набуття відпала), то відповідач зобов'язаний повернути їх позивачу, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2024 року у справі №918/323/23.
Таким чином, грошові кошти в сумі 775648,77 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава набуття відпала, а тому товариство зобов'язане їх повернути, що відповідає приписам статей 216,1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції в цій частині є обгрунтованими, а доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються.
Доводи апелянта в частині того, що Додаткова угода № 4 оскаржується позивачем лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару, проте вона містить і інші умови, змінені за згодою сторін, з огляду на що задоволення позову про визнання додаткової угоди недійсною в повному обсязі суперечитиме приписам ст.217 Цивільного кодексуУкраїни, не приймаються до уваги, оскільки інші зміни, внесені до Договору шляхом укладання Додаткової угоди № 4, безпосередньо пов'язані зі зміною ціни товару, тому недійсність умови щодо збільшення ціни породжує недійсність положень додаткової угоди відносно загальної кількості придбаної електроенергії, змісту комерційної пропозиції в частині ціни тощо.
Доводи про те, що позивачем не доведено факт порушення, невизнання або оспорювання його прав відповідачем, являються хибними, оскільки в результаті укладання додаткової угоди переплачено значні бюджетні кошти, безпідставна сплата яких і становить порушення прав комунального підприємства. Крім того, в діях КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» відсутні ознаки недобросовісної або суперечливої поведінки, адже передумовою звернення до суду є обов'язкова до виконання вимога Південного офісу Держаудитслужби від 31.07.2024 № 151506-14/3427, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в даному випадку КП ,,ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» звернулося до суду з позовом, як сторона правочину, а відтак доводи апелянта щодо неналежності позивача та неефективного способу захисту є безпідставними.
Крім того, судовою колегією відхиляються доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції двосторонньої реституції, оскільки у даній справі предметом позову є визнання недійсною Додаткову угоду №4, а не Договір вцілому, до якого було укладено цю додаткову угоду. Відтак, зважаючи на існування діючого Договору про постачання електричної енергії споживачу №Т-СЕГ-П/2020/310, відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції, натомість внаслідок визнання недійсною Додаткової угоди №4, суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував ст.1212 Цивільного кодексу України, що відповідає вимогам діючого законодавства та сталеній судовій практиці з цього питання.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 по справі №916/3492/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.03.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош