Справа № 175/1888/23
Провадження № 2/175/469/23
05 березня 2025 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого судді - Бойко О.М.
секретаря судового засідання - Кальченко Ю.О.
за участі: представника позивача - адвоката Бардаченко Д.В.,
за участю представника відповідача - адвоката Бразалук С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про встановлення факту постійного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні,-
В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, без самостійних вимог: Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту постійного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні.
Згідно автоматизованого розподілу справ між суддями, зазначена справа була розподілена до провадження судді Бойко О.М.
В остаточній редакції позовної заяви (а.с. 81-84) позивачка ОСОБА_1 просить суд:
-встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше ніж за 5 років до часу відкриття спадщини;
-встановити факт, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перебувала на утриманні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Обґрунтовує свої вимоги тим, що на початку 2000 року позивачка познайомилась з ОСОБА_5 та через декілька місяців ОСОБА_1 переїхала проживати до нього та вони почали проживати однією сім'єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та побут.
Позивачка зазначає, що вони із ОСОБА_5 через свої релігійні переконання вирішили укласти шлюб не в органах Державної реєстрації актів цивільного стану, а провели обряд вінчання в церкві, що вважалось для них достатньої підставою для факту утворення сім'ї.
В зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 не перебували.
З 2004 року позивачка ОСОБА_1 перестала працювати, та стверджує, що з того часу вона перебувала на утриманні ОСОБА_5 .
В 2014 році після початку проведення Антитерорестичної операції на території Донецької та Луганської області, ОСОБА_5 прийняв у ній участь у якості добровольця.
З 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, ОСОБА_5 пішов до Збройних Сил України захищати територіальний суверенітет України.
Позивачка стверджує, що усі кошти, які ОСОБА_5 отримував, він передавав ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув під час виконання обов'язків військовослужбовця на території Херсонської області.
Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 протягом строку встановленого цивільним законодавством України, подала заяву про прийняття спадщини до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори.
На час подання позовної заяви вважає, що має право на отримання грошової допомоги у зв?язку зі смертю військовослужбовця який загинув під час дії воєнного стану передбаченої п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року.
Проте, у зв?язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 притримувались церковних обрядів та були лише повінчані й не зареєстрували офіційно шлюб в органах держаної реєстрації актів цивільного стану, ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати відповідну грошову допомогу, для цього ОСОБА_1 необхідно довести факт проживання разом із ОСОБА_5 однією сім?єю без реєстрації шлюбу та встановити факт перебування на його утриманні.
Позивачка ОСОБА_1 , зазначає, що в загиблого ОСОБА_5 є інший родич, який має право на отримання вищезазначеної грошової компенсації та право на спадщину у першу чергу спадкування, його батько - ОСОБА_2 , який саме й претендує на спадщину після смерті свого сина як спадкоємець першої черги та відповідно претендує й на виплати внаслідок смерті загиблого військовослужбовця передбачені Постановою Кабінету міністрів України №168 від 28.02.2022 року. Тому позивачка зазначає, що в даному випадку наявний спір про право, тому звертається до суду в рамках загального позовного провадження.
ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Бразалук С.С. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечують у повному обсязі та просять суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне.
Вважає, що надані позивачкою докази, зокрема спільні з ОСОБА_5 світлини, довідки з Пенсійного фонду України, довідки військової частини тощо - не можуть бути належними доказами, та не доводять спільного проживання та ведення побуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Відповідач вказує, що ствердження позивачки ОСОБА_1 щодо проведеного між нею та ОСОБА_5 обряду вінчання також не підтверджено жодними доказами. Навіть не зазначено дату проведення обряду, та парафію, де саме проводився обряд вінчання.
Відповідач зазначає, що в первісному позові (редакція 20.04.2023 року) у якості відповідача позивачем зазначено ОСОБА_3 , рідного брата ОСОБА_5 , як єдиного родича. Вважає, що позивачка, яка стверджує, що прожила з загиблим 20 років не знає про існування рідної сестри та батька свого «чоловіка».
Також, звертає увагу суду, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.08.2020 року «про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів», де позивачка ОСОБА_1 брала участь у якості третьої особи встановлено, що згідно письмового пояснення від 28.02.2020 року наданого ОСОБА_1 що з 2015 року онук ОСОБА_1 проживає разом із нею у зв?язку з тим, що його матір не приймає участі в житті сина та самоусунулась від виконання своїх обов?язків.
Згідно з акту обстеження умов проживання від 04.03.2020 року, складеного службою у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі, дитина мешкає в одній кімнаті з бабусею. Будь яких відомостей що окрім ОСОБА_1 та її онука, в кімнаті в якості члена родини проживає інша особа не встановлено.
Також зазначеним рішення суду встановлено факт перебування неповнолітнього онука на повному утриманні бабусі (матері біологічного батька, який помер) ОСОБА_1 .
Вважає, що встановленні Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська факти повністю спростовують ствердження позивачки ОСОБА_1 щодо факту перебування на утримання ОСОБА_5 , та спростовують факт сумісного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , як найменш з 2015 року і на час винесення рішення у 2020 році.
Також, відповідач вважає, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки існує спір про виплату матеріальної допомоги родині загиблого військовослужбовця Міністерством оборони України.
Третя особа ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_5 надала до суду письмове заперечення в якому вважає, що в позовних вимогах ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовує свою позицію тим, що зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були знайомими, проте ніколи ОСОБА_5 не вважав позивачку своєю дружиною. Підтверджує, що деякий час вони мали стосунки, проте спільного господарства із нею не мали. Позивачка проживала із своїм онуком, а ОСОБА_5 останні роки мав стосунки із іншою жінкою, яку знайомив із сім'єю.
Також, сестра ОСОБА_5 не погоджується із ствердженням позивачки, що її брат був віруючою людиною. Зазначає, що її брат, якби дійсно вінчався із кимось, то точно би розповів комусь із рідних.
ОСОБА_4 зазначає, що вінчання у церкві за правилами ПЦУ чи УПЦ проводяться тільки на підставі пред'явлення свідоцтва про реєстрацію шлюбу, а також після вінчання видається свідоцтво про вінчання.
Вважає, що наданні позивачкою докази спільного проживання ОСОБА_1 та її брата ОСОБА_5 не є достатніми для встановлення факту спільного проживання та знаходженні на утриманні.
Міністерство оборони України також надало до суду заперечення в яких позовні вимоги не визнають та просять відмовити у їх задоволенні, оскільки вважають, що спір повинен бути вирішено у порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко Д.В. підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бразалук С.С. заперечувала позов та просила відмовити в його задоволенні.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні вказала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом з 2001 року та ОСОБА_5 забезпечував родину.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні вказала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом на момент їх знайомства та ОСОБА_5 утримував родину.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні вказав, що він є сусідом, ОСОБА_5 утримував ОСОБА_1 , проживали разом, завжди представляв позивачку як свою дружину. ОСОБА_5 пішов до ЗСУ у 2014 році та потім у 2022 році. Також вказав, що разом проживав онук із ними.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні вказала, що знає позивачку з 2005 року та в ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був спільний побут.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні вказала, що з 2009 року знайома із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які проживали разом та вели спільний побут. ОСОБА_5 утримував ОСОБА_1 .
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав задоволення позову.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
На початку 2000 року ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_5 та через декілька місяців вона переїхала проживати до нього та вони почали проживати однією сім'єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та побут.
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 через свої релігійні переконання вирішили укласти шлюб не в органах Державної реєстрації актів цивільного стану, а провели обряд вінчання в церкві, що вважалось для них достатньої підставою для факту утворення сім'ї.
В зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 не перебували.
З 2004 року позивачка ОСОБА_1 перестала працювати, оскільки з того часу вона перебувала на утриманні ОСОБА_5 .
В 2014 році після початку проведення Антитерорестичної операції на території Донецької та Луганської області, ОСОБА_5 прийняв у ній участь у якості добровольця в періоди з 01.06.2014 року по 28.06.2016 року, з 01.07.2014 року по 19.08.2014 року, з 29.08.2014 року по 29.09.2014 року, з 03.10.2014 року по 30.10.2014 року, з 20.12.2014 року по 28.03.2015 року. (а.с.10).
З 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, ОСОБА_5 пішов до Збройних Сил України захищати територіальний суверенітет України.
Усі кошти, які ОСОБА_5 отримував, він передавав ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув під час виконання обов'язків військовослужбовця на території Херсонської області.
Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 протягом строку встановленого цивільним законодавством України, подала заяву про прийняття спадщини до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори.
Позивачка вважає, що має право на отримання грошової допомоги у зв?язку зі смертю військовослужбовця який загинув під час дії воєнного стану передбаченої п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року.
Проте, у зв?язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 притримувались церковних обрядів та були лише повінчані й не зареєстрували офіційно шлюб в органах держаної реєстрації актів цивільного стану, ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати відповідну грошову допомогу, для цього ОСОБА_1 необхідно довести факт проживання разом із ОСОБА_5 однією сім?єю без реєстрації шлюбу та встановити факт перебування на його утриманні.
Позивачка ОСОБА_1 , зазначає, що в загиблого ОСОБА_5 є інший родич, який має право на отримання вищезазначеної грошової компенсації та право на спадщину у першу чергу спадкування, його батько - ОСОБА_2 , який саме й претендує на спадщину після смерті свого сина як спадкоємець першої черги та відповідно претендує й на виплати внаслідок смерті загиблого військовослужбовця передбачені Постановою Кабінету міністрів України №168 від 28.02.2022 року. Тому позивачка зазначає, що в даному випадку наявний спір про право, тому звертається до суду в рамках загального позовного провадження.
Особи, які проживають однією сім?єю, але не перебувають у шлюбі між собою, не вважаються подружжям, а вважаються членами однієї сім?ї (родини) і на визначених осіб закон покладає взаємні майнові права та обов?язки.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки. Сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Про утворення особами сім?ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім?ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім?єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі №320/4964/17 (провадження №61-42073ск18) зазначив, що до членів сім?ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв?язках.
Обов?язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім?ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99).
Для встановлення спільного проживання однією сім?єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім?ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім?єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19 (61-3071cв21).
У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі №587/302/16 (провадження №61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів, е обов?язком суду при їх оцінці.
Не буде суперечити моральним засадам суспільства одночасне перебування жінки (чоловіка) у зареєстрованому шлюбі з одним чоловіком (жінкою) подружні відносини (стаття 21 СК) та проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу з іншим чоловіком (жінкою) як відносини членів однієї сім?ї (стаття 74 СК).
Таким чином, зберігається законодавче визначення сім?ї, яку складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права (частина друга статті 3 СК) та подібні відносини не суперечать моральним засадам суспільства (вони є дозволеними у розумінні частини другої, четвертої статті 3 СК).
При встановленні факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім?єю без реєстрації шлюбу мають враховуватися виключно положення статті 3 СК.
Стаття 74 СК стосується виключно майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім?єю без реєстрації шлюбу. Тобто стаття 74 СК застосовується тільки після того, як буде встановлено факт проживання жінки та чоловіка однією сім?єю без реєстрації шлюбу не підставі статті 3 СК.
Стаття 25 СК забороняє наявність двох та більше шлюбів, а не двох та більше сімей. Наявність шлюбу не є ознакою сім?ї у розумінні частини другої статті 3 СК.
Не буде суперечити моральним засадам суспільства, а отже не містить й заборону одночасне перебування жінки (чоловіка) у зареєстрованому шлюбі з одним чоловіком (жінкою) подружні відносини (статті 21 СК) та проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу з іншим чоловіком (жінкою) як відносини членів однієї сім?ї (стаття 74 СК).
Таким чином, зберігається законодавче визначення сім?ї, яку складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права (частина друга статті 3 СК) та подібні відносини не суперечать моральним засадам суспільства (вони є дозволеними у розумінні частин другої, четвертої статті 3 СК).
Законодавство не містить прямої заборони щодо положення, що унеможливлюють встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім?єю без реєстрації шлюбу за умови перебування жінки та/або чоловіка в іншому шлюбі. Отже, такий шлюб може бути встановлений за умови відповідності критеріям сім?ї у розумінні частини другої статті 3 СК.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року, сім?ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян рф або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Утриманцями вважаються члени сім?ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов?язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім?ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Згідно статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім?ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім?ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім?ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерело засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Згідно із роз?ясненнями, які містяться в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди (п. 2 ст. 273 ЦПК (1502-06), якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім?ї годувальника, які були на його утриманні (ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. А ні отримання непрацездатною особою пенсії, а ні її окреме проживання від годувальника не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.
Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.
Згідно п. 2.11 «Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім?ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім?ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2023 року було витребувано у Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14 грудня 2023 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла копія спадкової справи після ОСОБА_5 , з якої вбачається, що за спадковим майном після його смерті звертались лише позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (а.с. 148-165)
Щодо стверджень відповідача ОСОБА_2 та третьої особи Міністерства оборони України, що спір необхідно вирішувати у порядку адміністративного судочинства суд зауважує наступне.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 року по справі №560/17953/21 виклала правовий висновок відповідно до якого юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб?єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Висновки Верховного суду ухвалені до винесення вищезазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов?язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб?єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-50519), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку.
Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Щодо стверджень відповідачки, що фотографії та показання свідків не можуть бути враховані судом як належні та допустимі докази факту спільних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 слід вказати наступне.
Статею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, мають можливість скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
У суду немає підстав не враховувати надані позивачем докази на існування відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та веденням ними спільного побуту.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору несплаченого позивачем у сумі 2147,20 грн., за дві вимоги немайнового характеру.
Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про встановлення факту постійного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні - задовольнити у повному обсязі.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше ніж за 5 років до часу відкриття спадщини.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перебувала на утриманні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.
Суддя Бойко О.М.