Справа № 367/4242/23
Провадження №2/367/874/2025
Іменем України
11 березня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Мерзлого Л.В.,
за участі секретаря судових засідань Тараненко О.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Грандеур Компані», ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, про поділ майна подружжя,-
До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «Грандеур Компані», ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, про поділ майна подружжя, обґрунтовуючи вимоги наступним.
Позивач уклала шлюб з відповідачем 09 вересня 2006 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі народилась дочка ОСОБА_5 . Під час шлюбу в новому будівництві (з фундаменту) сторони придбали однокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , з розстрочкою платежу. Вартість квартири була зафіксована у доларах США і складала 35 000 доларів. Грошові кошти в гривнях по курсу НБУ були сплачені в повному обсязі. Право власності було оформлено на чоловіка. Позивач була присутня при укладанні договору та підписувала всі необхідні документи. Також сторонами за 1200 доларів США у фізичної особи було придбано нежитлове приміщення № 194 (кладова) площею 3,8 кв.м в цьому ж будинку. Право власності на спільне майно теж було зареєстроване на чоловіка. Восени 2019 року сторони закінчили ремонт в придбаній квартирі і почали в ній проживати. З невідомих позивачу причин стосунки почали погіршуватись. На той час всі кредити були виплачені. Чоловік перестав приносити додому гроші, на утримання дочки грошей він практично не давав, дитину позивач забезпечувала сама (купувала одяг, платила за школу, танці, англійську мову). Запитання про гроші закінчувались скандалами та пропозицією розлучитись. Як тільки мова заходила про поділ майна та аліменти, чоловік починав просити вибачення і на деякий час сварки затихали. В грудні 2020 року наслідком чергової розмови про гроші на забезпечення доньки, був влаштований чоловіком скандал з розбиттям меблів та побутової техніки. Позивач почала піднімати питання про розлучення. Знову були вибачення та обіцянки, що більше такого не буде. Чергова сварка відбулась напередодні війни. Виїжджали з Бучі разом, деякий час жили у м. Львові, у Житомирській області. У цей час у дитини почалися проблеми зі здоров?ям. Причина захворювання остаточно не встановлена, на думку лікарів, ймовірно стрес. Захворювання, відповідно Переліку медичних показань відноситься до тих, що дає право на одержання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років.
Позивач також зазначає про те, що стосунки ніби налагодились і вони навіть 06 червня 2022 року в автосалоні купили автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, Влітку 2022 року разом повернулися до Бучі і позивач займалась лікуванням дочки. Все літо і початок осені пролежали в лікарні. Стосунки погіршувалися, взаєморозуміння не було. Коли вийшли з лікарні, позивач весь час була на роботі. Чоловік працює дистанційно, весь час вдома. Коли приходила з роботи, чоловік починав сварки через дрібниці. Постійно перевіряв телефон позивача, приписував якісь стосунки, створював нестерпні умови проживання для позивача та доньки. Новий рік 2023 сторони святкували у матері позивача, чоловік влаштував велику сварку, після цього позивач прийняла остаточне рішення про розлучення. 11 березні 2023 року позивач подала заяву про розлучення. На даний час шлюб розірвано судовим рішенням Ірпінського міського суду Київської області. При подачі заяви про розлучення питання поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, не заявлялось.
В процесі підготовки позову про поділ майна, з?ясувалось, що чоловік, дізнавшись, про заяву про розірвання шлюбу, через декілька днів переоформив право власності на квартиру, що є спільною сумісною власністю, на ТОВ «ГРАУНДЕР КОМПАНІ» (відповідач 2) Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав, квартира була переоформлена на підставі акту приймання-передачі, серія та номер: 915,916, виданого 21.03.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігун А.I.
З інформації, що є в інтернеті, вбачається, що 31.03 2023 року чоловік став бенефіціарним власником ТОВ «ГРАУНДЕР КОМПАНІ» з часткою 33,33% та статутним внеском 1 300 00 грн, що відповідає вартості квартири - 35 000 доларів США.
Сімейний автомобіль 28.03.2023 року був перереєстрований на нового власника - відповідача 3 - ОСОБА_4 по договору, укладеному в ТСЦ 8041 теж без відома і згоди позивача.
Таким чином, позивач вказує про те, що майно, що набуте подружжям під час шлюбу і є об?єктом спільної сумісної власності та мало б підлягати поділу є: однокімнатна квартира загальною площею 37,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 300 000 грн; нежитлове приміщення площею 3,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 45 000 грн (1 200 доларів США); автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, вартістю 380 400 грн.
Позивач звертає увагу на те, що Акт приймання-передачі квартири товариству є фактично договором про передачу права власності і не є дрібним побутовим правочином. Згоди, а тим більше письмової і нотаріально посвідченої, на передачу права власності на квартиру, остання не надавала. А отже є всі підстави для визнання недійсним зазначеного правочину - акту приймання-передачі квартири.
Аналогічна ситуація склалась із автомобілем. Після отримання ухвали суду від 24 квітня 2023 року про відкриття провадження про розлучення, вже 28 квітня 2023 року був укладений фактично фіктивний договір купівлі-продажу автомобіля між чоловіком та його товаришем - відповідачем 3 за ціною майже в десять разів меншою за ринкову вартість автомобіля, без згоди та відома позивача з метою позбавити її права на спільну сумісну власність.
Позивач зазначає також про те, що до знайомства з майбутнім чоловіком у 2005 році, вона мала професійно-технічну освіту по спеціальності кравець, закрійник та технолог. Працювала на декількох роботах з метою зібрати гроші на житло. Чоловік на той час мав професійно-технічну освіту електромонтера та технікум за спеціальністю технік-теплотехнік. Під час сімейного життя було прийнято рішення здобувати освіту для набуття більш високооплачуваної роботи. Грошей на двох не вистачало, тим більше, позивач була вагітна і чекала дитину. Було прийнято рішення здобувати вищу освіту чоловіку. Він вступив на третій курс Київської політехніки, яку успішно закінчив у 2010 році та здобув освіту бакалавра з автоматизації та комп?ютерно-інтегрованих технологій. Позивач народила доньку і займалась її вихованням. Підробляла де тільки могла швачкою та в міру можливостей допомагала чоловіку у навчанні. Внаслідок цього позивач залишилась з базовою освітою і робочою професією.
Вказує також, що згідно судового наказу про стягнення аліментів, позивач буде отримувати на доньку мінімальний розмір грошових коштів. Батько дитини всіляко уникав і уникає надання належної допомоги. Той факт, що після розриву сімейних відносин він шахрайським шляхом, без згоди продав майже все спільне майно, має істотне значення для розуміння подальшої безперспективності отримання від нього гідної допомоги доньці. Він і раніше не дбав про матеріальне забезпечення сім?ї, що стало однією з причин припинення сімейних відносин, а після розриву відносин, зробив все для приховування майна та оформлення продажу його за безцінь. Так, продаж авто відповідач 1 ОСОБА_3 оформив за 45000 грн, тобто майже в десять разів дешевше ринкової вартості.
Позивач не мала можливості набуття освіти для отримання гідного самостійного доходу чи створення якогось бізнесу з вищезазначених поважних причин. Всі сили були направлені на навчання чоловіка (допомагала писати контрольні тощо), на виховання та догляд за донькою. Під час активних бойових дій донька захворіла. У неї тяжкий діагноз і вона потребує постійного лікування та догляду. До її повноліття позивач не зможе підвищити свій професійний рівень, отримати освіту та роботу з високою зарплатою, не кажучи про створення свого бізнесу.
До придбання квартири сторони проживали в кімнаті в гуртожитку, в якій проживає позивач і зараз. Кімната приватизована на позивача з донькою. За викладених вище обстави, позивач вказує про те, що навряд коли небудь заробить кошти на власне окреме житло з донькою.
Звертає увагу на те, що позивач готова укласти з відповідачем мирову угоду або віддати цю кімнату відповідачу або продати її для сплати компенсації по рішенню суду у випадку відповідного рішення.
Просить суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 : однокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю - 1 300 000 грн; нежитлове приміщення площею 3,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю - 45 000 грн; автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 , вартістю - 380 400 грн. Визнати недійсним Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_3 , серія та номер: 915,916, виданий 21.03.2023 року, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігун А.I. Визнати недійсним договір купівлі-продажу 8071/2023/3729403 транспортного засобу від 28.03.2023 року, укладений в Територіальному сервісному центрі МВС 8041 РСЦ ГЦС МВС в Києві. В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на нежитлове приміщення площею 3,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 . Витребувати у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДЕУР КОМПАНІ», 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37, код ЄДРПОУ 42979074, квартиру АДРЕСА_3 . Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Ухвалою суду від 19.06.2023 по справі відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового розгляду.
Ухвалою суду від 23.08.2023 витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігун Андрія Івановича матеріали, що стосуються оформлення передачі квартири АДРЕСА_3 , в статутний фонд ТОВ "Граундер компані".
Ухвалою суду від 28.10.2024 по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Купрієнко О.В. просили позов задовольнити повністю.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача - адвокат Давиденко О.В. не з'явились, про розгляд справи повідомлені. 11.03.2025 до суду від відповідача надійшла заява, в якій просив в задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю. При цьому, відповідач у заяві зазначив про те, що майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,8 кв.м.; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , площею 3,8 кв.м.: автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, є об'єктами права спільної сумісної власності сторін. При прийнятті рішення відповідач просить врахувати рівність часток при поділі майна подружжя відповідно до ст.ст. 368,372 ЦК України, а саме, що частки кожного з подружжя на майно складають по .
В судове засідання представник відповідача ТОВ «Грандеур Компані» та відповідач ОСОБА_4 не з'явились, про розгляд справи повідомлені.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванови в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у його відсутність.
Інших клопотань до суду не надходило.
Так, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Суд перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв'язку, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
За змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Так, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
09 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що стверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі народилась дочка ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_5 .
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.05.2023 у справі №367/1851/23.
Згідно копії додаткової угоди №286 до Договору №3 Про спільну діяльність у будівництві ЖК «Центральний» від 10.07.2012, укладеної між ТОВ «Сарафан» та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 перераховує грошові кошти в національній валюті в гривнях за відповідним цільовим призначенням: часткове або повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва згідно додаткової угоди №286 від 10.11.2013 на банківський рахунок спільної діяльності, на виконання умов Договору №3 Про спільну діяльність у будівництві ЖК «Центральний» від 10.07.2012 та/або готівкою за касовим ордером. Об'єкт договору: однокімнатна квартира загальною площею 37,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири - 34193,55 доларів США.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2023 індексний номер 332203471, на підставі Акта приймання-передачі серія та номер: 915,916, виданий 21.03.2023, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун А.І., право власності на квартиру АДРЕСА_3 , 24.03.2023 Петрівською сільською радою зареєстровано за ТОВ «Граундер Компані».
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2023 індексний номер 332203488, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер: 1255, виданий 17.10.2020, видавник державний нотаріус Бучанської міської державної контори Фальковська Л.М., право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_6 , зареєстровано 17.10.2020 за ОСОБА_3 .
Згідно Договору купівлі-продажу №0120С від 06.06.2022, ОСОБА_3 придбав автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 . Вартість транспортного засобу складає 380400 грн.
Згідно Договору купівлі-продажу 8041/2023/3729403 транспортного засобу, 28.03.2023 ОСОБА_3 відчужив автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 , ОСОБА_4 за ціною 45000 грн.
Згідно відповіді на ухвалу суду про витребування доказів, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігун А.І. повідомлено про те, що 21.03.2023 ним було засвідчено справжність підписів ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 та директора ТОВ «Граундер Компані» Парфенюка Тараса Володимировича на Акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Граундер Компані» віл 21.03.2023 за реєстровими №№915,916. Також у даному листі нотаріус наголошував на тому, що, засвідчуючи справжність підпису, останній не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою. Вказана нотаріальна дія не передбачає групування виконаних документів у справи відповідно до номенклатури справ контори та приватного нотаріуса. Будь яких реєстраційних дій, спрямованих на зміну власника вказаного нерухомого майна, нотаріусом не проводилось.
Згідно ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Норми ст. ст.317,319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Однак, ч.1ст.358 ЦК України зазначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таким чином, з моменту набуття Позивачем та Відповідачем права спільної сумісної власності на спірне майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,8 кв.м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , площею 3,8 кв.м; автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуватись спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.
Згідно ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Як встановлено судом, спірне майно, а саме квартира та автомобіль були відчужені Відповідачем без згоди та відома Позивача.
Отже, перереєстрація права власності на спірний автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,8 кв.м, без згоди, є неправомірною та порушує законні права та інтереси Позивача.
Доказів, які б спростовували дані обставини, суду надано не було.
Крім того, суд бере до уваги, що Відповідач визнав факт належності спірного майна до об'єктів права спільної сумісної власності, а отже відчужувати одноособово без відома та згоди Позивача, Відповідач права не мав.
В Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 року, у справі справа № 712/3590/22 визначено: "Згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність".
Оскільки, відчужений автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, та квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,8 кв.м, є неподільними речами, були фактично зареєстровані за Відповідачем і перебували у його користуванні та відчужені без письмової згоди Позивача, а тому остання як співвласник спірного майна, має право на його частину у праві власності.
Таким чином, з матеріалів справи достовірно вбачається, що спірне майно набуте під час шлюбу є спільним майном подружжя, є спільною сумісною власністю та подружжя користується рівними правами на це майно, а отже позовна вимога про визнання спільною сумісною власністю подружжя спірного майна підлягає до задоволення, оскільки є обґрунтованою та ґрунтується на вимогах закону.
Щодо вимоги Позивача про визнання недійсним Акту приймання-передачі квартири АДРЕСА_3 , серія та номер: 915,916, виданий 21.03.2023 року, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігун А.I. та визнання недійсним договору купівлі-продажу 8071/2023/3729403 транспортного засобу від 28.03.2023 року, суд зазначає про таке.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ст.203 вказаного Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Як встановлено судом при розгляді справи, оспорювані правочини вчинені Відповідачем без згоди Позивача, яка є обв'язкою в таких правовідносинах, а отже підстави для визнання акту приймання-передачі квартири та договору купівлі-продажу транспортного засобу є обґрунтованими, оскільки, в момент вчинення таких дій не було дотримано вимог щодо укладення вказаних правочинів.
Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання спірних правочинів недійсним, Позивач, у силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін, довела фактичні підстави своєї позовної вимоги.
Разом з тим, Відповідач заперечує та не визнає вимоги Позивача щодо залишення у власності Позивача квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зазначаючи про те, що частки кожного з подружжя в спільному майні є рівними.
Щодо такого твердження Відповідача, суд вказує про наступне.
Так, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
В своїй позовній заяві та в усних поясненнях Позивач зазначала про те, що спільна донька сторін проживає з нею, дитина хворіє, що стверджується медичним висновком та випискою. Позивач також зазначала про те, що проживає з донькою у приватизованій кімнаті гуртожитку. Відповідач добровільно аліменти на утримання дитини не сплачував. До матеріалів справи також було долучено копію постанови у справі про адміністративне правопорушення, з якої вбачається, що між батьком та донькою були конфлікти через спірну квартиру, в поясненнях, що містяться в постанові, ОСОБА_3 зазначав про те, що поміняв замки у квартирі, оскільки, стосовно квартири йде судовий процес.
Представник позивача звертав увагу суду на поведінку Відповідача, а саме вказував про те, що Відповідач відчужив спільно нажите майно без відома та згоди дружини та такі дії були направленні на позбавлення Позивача та спільної дитини їх майнових прав. Фактично Відповідач залишив колишню дружину та доньку без жодної власності.
Суд в даному випадку зазначає про те, що стороною Відповідача не було надано жодних доказів на спростування таких тверджень Позивача. Разом з тим, Відповідач користувався спірним майном та крім того, відчужив таке майно. Судовий процес щодо розгляду даної справи багаторазово відкладався з причин відсутності Відповідача.
Враховуючи викладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги Позивача в частині визнання за нею права власності на спірну квартиру підлягають задоволенню, оскільки, Позивачем доведено обставини, за наявності яких розмір частки у спільному майні подружжя може бути збільшеною.
Суд вважає, що поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за Позивачем права власності на однокімнатну квартиру та визнання за Відповідачем права власності на автомобіль та нежитлове приміщення відповідатиме критерію справедливості та законності, а вирішення спору таким чином не призведе до порушення прав Відповідача.
Вирішуючи позов у частині витребування нерухомого майна, а саме спірної квартири, з незаконного володіння ТОВ «Грандеур Компані» на користь Позивача ОСОБА_1 , суд доходить наступного.
За замістом ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 по справі № 914/970/18.
Предмет доказування у справах про витребування майна із чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Оскільки, за матеріалами справи встановлено, що спірна квартири, яка є об'єктом спільної сумісної власності, вибула, в тому числі, і з власності Позивача, тому є підстави для її витребування на користь Позивача.
Враховуючи вищезазначене, суд задовольняє позов в повному обсязі.
Питання розподілу судових витрат в частині сплати судового збору слід вирішити відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Враховуючи, що позов задоволено повністю, судовий збір слід стягнути з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2,3,10-12,13,81,82,141,206,263-265 ЦПК України, ст.ст. 60,61,65,69,70,71 СК України, ст.ст.202,203,215,216, 317,321,358,368,369,387 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Грандеур Компані», ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, про поділ майна подружжя,- задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 :
однокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю - 1 300 000 грн;
нежитлове приміщення площею 3,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю - 45 000 грн;
автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 , вартістю - 380 400 грн.
Визнати недійсним Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_3 , серія та номер: 915,916, виданий 21.03.2023 року, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігун А.I.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу 8071/2023/3729403 транспортного засобу від 28.03.2023 року, укладений в Територіальному сервісному центрі МВС 8041 РСЦ ГЦС МВС в Києві.
В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на нежитлове приміщення площею 3,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль CHEVROLET NEXIA, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_1 .
Витребувати у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДЕУР КОМПАНІ», 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37, код ЄДРПОУ 42979074, квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 13420,00 грн.
Повного текст рішення складено 14.03.2025.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30днів з дня її підписання.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Л.В. Мерзлий