(СПІЛЬНА)
суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 27 лютого 2025 року у справі № 990/127/24 (провадження № 11-323заі24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати:
- протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання позивача як судді Фастівського міськрайонного суду Київської області;
- протиправним і скасувати рішення ВККС від 19 лютого 2024 року № 58/ко-24 про невідповідність ОСОБА_1 посаді судді Фастівського міськрайонного суду Київської області (далі - спірне рішення), а також:
- зобов'язати Комісію повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Серед іншого, суд першої інстанції виходив з того, що вжите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого припису встановлена вимога, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
В аспекті наведеного узагальним, що спірне рішення Комісії є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.
Посилив свою думку тим, що за усталеною правовою позицією Великої Палати, викладеною, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19 та інших, у яких предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
2. Велика Палата постановою від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 990/127/24 - без змін.
Якщо стисло, то Велика Палата поділяє як висновки, так мотиви суду першої інстанції, якими керувався останній, закриваючи провадження у цій справі. З-поміж іншого, варто підкреслити, що у вимірі обставин цієї справи Велика Палата погодилася з тим, що рішення ВККС (із рекомендацією), ухвалене в межах кваліфікаційного оцінювання судді, може бути предметом оскарження (спору) [лише] тоді, коли це рішення [ВККС] буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію [ВККС] та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення; це означає також - згідно з підходом, який підтримала Велика Палата, - що оскарження [рішення ВККС, ухвалене в межах кваліфікаційного оцінювання судді] має відбуватися вкупі з остаточним рішенням, яке буде ухвалено за відповідною рекомендацією [ВККС].
Погоджуємося з позицією, яку обстоює Велика Палата у цій справі, як і загалом з подібним підходом до вирішення спорів, які виникають у зв'язку з ухваленням рішень ВККС під час кваліфікаційного оцінювання суддів, які [рішення] не є остаточними, а мають рекомендаційний характер, передовсім для органу, уповноваженого законом розглянути відповідну рекомендацію і вже остаточно вирішити результат кваліфікаційного оцінювання судді.
Варто зауважити, що описаний підхід щодо розгляду подібних спорів Велика Палата сформувала давно і послідовно його дотримувалася, що таким чином надало ознак сталости і передбачуваності як дій / рішень ВККС та ВРП як органу, який розглядає рекомендації ВККС за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді, так і адміністративного суду, який покликаний вирішувати спори, що виникають у цьому зв'язку.
3. Водночас, з уваги на останню правозастосовну практику Великої Палати у цій сфері правовідносин, приміром у справах № 9901/198/20 (за позовом ОСОБА_2 до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 03 червня 2019 року № 356/ко-19 у частині абзацу третього резолютивної частини спірного рішення щодо визначення порядку набрання ним чинності), № 990/51/24 (за позовом ОСОБА_3 до ВККС про визнання протиправними дій та скасування рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 з посади), щораз далі, принаймні у цій справі, виникає, на нашу думку, потреба більш ґрунтовно прояснити аспекти [можливості] оскарження рішень ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання суддів, які мають рекомендаційний характер, крізь призму тих правових позицій /висновків, які Велика Палата сформувала за наслідками розгляду справ, які ми згадали вище.
4. З цих міркувань, керуючись приписами частини третьої статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку, щоб у такий спосіб позначити, чого саме, на нашу думку, не вистачає в аргументації цієї постанови Великої Палати для розуміння і сприйняття не лише суті спірних правовідносин, але й загалом підходів цієї інституції до вирішення подібної категорії спорів.
Отож гадаємо, що мотивувальну частину постанови Великої Палати в цій справі потрібно було б доповнити в аспекті критеріїв (ознак) чи умов, за якими «проміжні» - якщо мовити про процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів загалом - рішення ВККС за наслідками проходження кваліфікаційного оцінювання не можуть бути самостійним предметом спору, допоки не отримають актуалізації з боку ВРП як органу, уповноваженого законом ухвалювати остаточні рішення за рекомендаціями ВККС, а за яких [критеріїв (ознак / умов] - можуть.
Остання заувага зумовлена якраз тими судовими рішеннями Великої Палати у справах, які ми згадали вище, позаяк подібно до цієї справи там предметом спору теж були рішення ВККС, в одному випадку - в частині порядку набрання чинності, які, коли мовиться про етапність кваліфікаційного оцінювання суддів і стадійність ухвалення рішень ВККС, усе ж залишаються «проміжними» у цій процедурі, себто не кінцевими, так само як незмінною є участь у цьому оцінюванні ВРП та юридична значимість рішень останньої як остаточних і таких, що утворюють предмет спору, якщо особа вважатиме, що порушено її права.
Зауважимо також, що покликання у цьому контексті на зміни у законодавчому регулюванні, пов'язані з набранням чинності Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-IX), усе ж не окреслюють і не пояснюють на чому будується підхід про «оспорюваність» рішень ВККС (повністю чи в частині) у межах кваліфікаційного оцінювання суддів у ситуації, коли ці рішення [ВККС] - які не втратили рекомендаційного характеру - ще не отримали актуалізації з боку ВРП, але особа, якої вони стосуються, пов'язує їх ухвалення з порушенням своїх прав та інтересів (в межах кваліфікаційного оцінювання).
5. Подібні спори за участі ВККС та ВРП ще виникатимуть, тому Верховний Суд, якому вони підвідомчі, має працювати над тим, щоб сформувати єдині, зрозумілі і передбачувані підходи щодо їх розгляду, а для цього, з нашого погляду, варто було б, зокрема на прикладі цієї справи, зупинитися на питанні про (не)застосовність до цієї ситуації підходів, якими керувалася Велика Палата під час вирішення справ № 9901/198/20, № 990/51/24, і висловити відповідні аргументи, аби щонайменше усунути той дисонанс, який потроху виникає у судовій практиці з розгляду справ про оскарження рішень ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема у зіставленні із згадуваними законодавчими змінами в цій сфері.
Судді М. І. Гриців
Ж. М. Єленіна