вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"17" березня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/821/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ТОВ "Острозький цукровий завод" про відстрочку виконання рішення суду у справі
за позовом Острозької міської ради Рівненської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод"
про стягнення 4 976 549,66 грн,
за участю представників сторін:
від стягувача: не з'явився,
від боржника: не з'явився,
У вересні 2024 року Острозька міська рада Рівненської області звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" про стягнення 4 976 549, 66 грн.
Рішенням суду від 17.02.2025 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Острозький цукровий завод" на користь Острозької міської ради Рівненської області 1 540 381,80 грн та 23 103,63 грн судового збору . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
17.02.2025 від представника ТОВ "Острозький цукровий завод" надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду від 17.02.2025 у справі № 918/821/24.
Ухвалою суду від 17.02.2025 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.03.2025.
27.02.2025 від представника Острозької міської ради Рівненської області надійшло клоптання про відкладення розгляду заяви.
11.03.2025 на виконання рішення суду від 17.02.2025 № 918/821/24 видано відповідний наказ.
Ухвалою суду від 11.03.2025 розгляд заяви призначений на 17.03.2025.
17.03.2025 від представника позивача надійшли заперечення на заяву про надання відстрочення виконання рішення суду.
У судове засідання 17.03.2025 представники сторін не з'явилися.
Суд, розглянувши заяву про відстрочку виконання судового рішення, вважає за необхідне зазначити таке.
Заява про відстрочку виконання судового рішення обґрунтована тим, що 24.07.2008 ЗАТ “НВП Захід-Цукор», правонаступником якого є ТОВ “Острозький цукровий завод», видано наказ № 72 “Про тимчасову консервацію заводу». З того часу ТОВ “Острозький цукровий завод» не здійснює основну діяльність - виробництво цукру (переробку цукрових буряків і виготовлення цукру), що підтверджується довідкою генерального директора ТОВ “Острозький цукровий завод» від 04.12.2024 № 29. На єдиному банківському рахунку ТОВ “Острозький цукровий завод» відсутні грошові кошти, що підтверджується довідкою генерального директора ТОВ “Острозький цукровий завод» від 17.01.2025 № 1. Зважаючи на скрутний фінансовий стан ТОВ “Острозький цукровий завод», у сукупності з введенням воєнного стану у державі, з належністю підприємства до критичної інфраструктури і можливості здійснення ним відповідного продовольчого забезпечення після відновлення діяльності, виконання ним особливих завдань перед державою в умовах воєнного стану; з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій під час воєнного стану; враховуючи підтримку економіки, є підстави вважати, що виконання рішення суду призведе до більш негативних наслідків для ТОВ “Острозький цукровий завод». З лютого 2018 року по липень 2024 року Острозькою міською радою Рівненської області отримані від ТОВ “Острозький цукровий завод» грошові кошти у вигляді земельного податку, які зараховані до місцевого бюджету. Острозькою міською радою не висувалось жодних претензій з приводу розміру сум земельного податку. Зазначені обставини, як вважає заявник, вказують на відсутність вини у неналежному виконанні спірних зобов'язань та у виникненні спору у цій справі. Зважаючи на викладене, заявник просить суд відстрочити виконання судового рішення.
Позивач, заперечуючи проти задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду, вказує, що виконання рішення суду не повинно впливати на фінансовий стан позивача. У цьому випадку сам факт несплати орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщено майно відповідача мало наслідки недоотримання доходів у бюджет громади. Консервація заводу була здійснена відповідно до наказу від 24.07.2008 і продовжується надалі, тому воєнний стан на діяльність заводу не може вплинути, також відповідачем не надано доказів, які б могли підтвердити виняткові обставини в контексті розгляду заяви для її задоволення, оскільки обставини, які зазначені у заяві про консервацію майна заводу, воєнний стан та відсутність коштів на рахунку підприємства є результатом його господарської діяльності, і, відповідно, таке підприємство має самостійно нести відповідальність за неналежне планування своєї господарської діяльності та не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, передбачені законодавством України. Наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час. При цьому фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої товариство мало планувати свої видатки на погашення заборгованості, яка виникла, оскільки неодноразово був проінформований радою про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на землю та необхідністю сплати коштів за її користування. Невиконання вказаних прохань свідчить про винну поведінку відповідача в цій ситуації. У відповідача наявне нерухоме майно, за допомогою якого можливо провадити господарську діяльність та отримувати прибутки, що надало б можливість сплатити необхідні фінансові витрати товариства. Зазначає, що факт наявності коштів у товариства підтверджено купівленю у липні 2024 року земельних ділянок комунальної власності площею 0,18 га, 1,76 га, 3,91 га. Відтак просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду у справі.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
За ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
У силу наведених приписів процесуального законодавства підставою для відстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов'язане з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання судового рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у цій справі.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Отже, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення (подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16).
При цьому суд зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у ст. 6 Конвенції.
Ураховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України"), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Заразом з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника при вирішенні питання щодо відстрочення виконання рішення суд враховує принципи співмірності і пропорційності.
Як установлено судом із фактичних обставин справи, з відповідача рішенням суду стягнуто 1 540 381,80 грн та 23 103,63 грн судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 3 436 167,86 грн відмовлено.
Основний аргумент, наведений відповідачем у заяві про відстрочку виконання судового рішення, зводиться до консервації заводу, починаючи з 2008 року, як наслідок, відсутність у нього обігових коштів.
Наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої останній має планувати свої видатки на сплату орендної плати за користування земельними ділянками, які знаходилися у його фактичному користуванні.
Приписами ч. 1 ст. 96 ЦК України унормовано, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
У той же час відповідачем не надано суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо).
Навпаки, судом із фактичних обставин справи установлено, що у власності відповідача знаходяться об'єкти нерухомого майна.
Окрім того, відповідач, попри консервацію заводу, останній знайшов фінансову можливість для викупу у липні 2024 року земельних ділянок комунальної власності площею 0,18 га, 1,76 га, 3,91 га.
Також суд зазначає, що складна економічна ситуація в країні, спричинена військовою агресією, носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Сторони у справі несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Як зазначалося, господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Крім того, введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Ба більше, як установлено судом із фактичних обставин справи та підтверджується самим відповідачем, зупинення його діяльності відбулося у 2008 році, тобто задовго до введення воєнного стану.
Отже, посилання на військову агресію без надання належних та допустимих доказів безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання судового рішення також не є підставою для відстрочення виконання рішення.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв'язку із невнесенням плати за землю понад три роки.
Оцінивши доводи відповідача, на які він посилається як на підставу для відстрочки виконання судового рішення, суд також установив, що останній не вказує навіть приблизного строку відновлення своєї діяльності та поліпшення його фінансового стану. Відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому виконати рішення суду у цій справі.
Стягувач у будь-якому випадку має отримати у законний спосіб все, присуджене за рішенням суду у цій справі.
Ураховуючи викладене, зважаючи, що заявник не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання прийнятого у цій справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.
Згідно з ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Керуючись ст. 234, 235, 331 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" про відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2025 у справі № 918/821/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст. 254-257 ГПК України.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 17.03.2025.
Суддя О.Андрійчук