вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"06" березня 2025 р. Cправа № 902/23/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
прокурора - Моніч Л.В.,
у відсутності представників позивача та відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (вул. Чорновола В'ячеслава, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, 22000) в інтересах держави в особі Козятинської міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 24, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, 22100)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22400)
про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди,
Керівником Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області подано позов в інтересах держави в особі Козятинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди.
В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує на зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" земельної ділянки комунальної власності Козятинської міської ради площею 10 м2 по вул. Січових Стрільців в м. Козятин Хмільницького району Вінницької області без правовстановлюючих документів.
Ухвалою суду від 13.01.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/23/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2025 о 10:30 год.
Під час підготовчого провадження у справі учасникам справи забезпечено можливість на реалізацію прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, зокрема на подання заяв по суті спору. Однак учасники справи таким правом не скористалися.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 06.03.2025 о 09:30 год., про що 18.02.2025 постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначений час у судове засідання 06.03.2025 з'явилася прокурор, повідомлений належним чином та відповідач (шляхом доставки ухвали від 20.02.2025 до Електронного кабінету ЄСІТС) правом участі у судовому засіданні не скористалися.
Прокурор заявлений позов підтримала у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві.
Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до розпорядження міського голови від 17.08.2016 за № 589-р між Козятинською міською радою (Розпорядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" (Сервітуарій, відповідач) 18.08.2016 укладено Договір про встановлення земельного сервітуту (Договір).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Розпорядник надає, а Сервітуарій приймає у строкове обмежене платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Козятин, вул. Січових Стрільців загальною площею 10 кв.м. для розташування тимчасової споруди (кіоску з продуктами харчування).
Договір укладено терміном на 6 місяців (п. 2.1. Договору).
Згідно із п. 2.4. Договору укладення договору сервітутного користування на новий строк здійснюється виключно на підставі відповідного рішення міської ради.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що земельна ділянка передається Сервітуарію для розміщення тимчасової споруди (кіоску з продуктами харчування) без права капітальної забудови.
З цією метою Сервітуарій отримує право:
- використовувати земельну ділянку на власний розсуд у відповідності до мети, обумовленої у договорі;
- одержувати продукцію і доходи, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного, екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі;
- за згодою розпорядника, проводити поліпшення земельної ділянки.
Після припинення дії договору Сервітуарій в триденний термін повертає Розпоряднику земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав (п. 6.1. Договору).
16.02.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" звернулося із заявою на ім'я Козятинського міського голови щодо поновлення договору про встановлення земельного сервітуту (а.с. 33).
Відповідно до рішення 21 сесії Козятинської міської ради 7 скликання "Про укладення договору на користування земельною ділянкою на умовах особистого строкового сервітуту з ТОВ "Калинівський маслосирзавод" від 27.11.2017 за № 857-VII надано дозвіл на укладення з ТОВ "Калинівський маслосирзавод" договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування земельною ділянкою, площею 10 кв.м., за адресою: м. Козятин, вул. Січових Стрільців (біля магазину "Еліта") для розміщення тимчасової споруди терміном на 3 роки. Пунктом 2 цього рішення доручено відділу майнових ресурсів підготувати договір сервітутного користування.
Згідно інформації Козятинської міської ради від 24.10.2024 за № 2179/24 (а.с. 28-29) договір між Козятинською міською радою та ТОВ "Калинівський маслосирзавод" укладено, однак другий примірник після підписання до міської ради не повернутий.
У подальшому, 04.07.2022 та 21.08.2023 ТОВ "Калинівський маслосирзавод" знову зверталося до міської ради із заявою про поновлення договору про встановлення земельного сервітуту. У заяві від 04.07.2022 ТОВ "Калинівський маслосирзавод" просило надати в сервітутне користування земельну ділянку площею 10 кв.м, а в заяві від 21.08.2023 площею 20 кв.м (а.с. 35, 49).
Однак, відповідно до інформації Козятинської міської ради від 24.10.2024 за № 2179/24 (а.с. 28-29), наданої на запит окружної прокуратури від 17.10.2024 за № 56-3220вих-24, міською радою вказані заяви позитивно не розглянуті, оскільки до них не долучено викопіювання та обґрунтування на збільшення площі земельної ділянки.
02.08.2022 за № 1289/22 Козятинською міською радою адресовано ТОВ "Калинівський маслосирзавод" вимогу щодо звільнення в тижневий термін земельної ділянки від тимчасової споруди. Доказів реагування відповідача на таку вимогу матеріали справи не містять.
Поряд з цим у матеріалах справи міститься копія акту обстеження земельної ділянки у м. Козятин по вул. Січових Стрільців, на якій знаходиться тимчасова споруда ТОВ "Калинівський маслосирзавод", складеного 26.11.2024 у складі комісії Козятинської міської ради. В Акті зафіксовано, що станом на 26.11.2024 тимчасова споруда ТОВ "Калинівський маслосирзавод" на земельній ділянці у м. Козятин по вул. Січових Стрільців розміщена без належних дозвільних документів.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не звільнив земельну ділянку комунальної власності за закінченням строкового сервітуту на її користування, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Козятинської міської ради про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України (ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Положеннями ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.
Відповідно до пунктів "а", "в" частини першої статі 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини перша, друга, третя статті 78 Земельного кодексу України).
Суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт "б" частини першої статті 80 Земельного кодексу України).
Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317, частини першої статті 327 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно із частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частинами другою та третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (абзац шістнадцятий статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV).
Суд враховує висновки викладені у пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у цій справі, № 916/799/23, згідно із якими, вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки, як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування.
Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.
Згідно із статтею 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
За приписами ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до частин 1-3 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Положеннями ст. 99 Земельного кодексу України визначено види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" розмістило на спірній земельній ділянці по вул. Січових Стрільців у м. Козятин Вінницької області тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності на підставі Договору про встановлення земельного сервітуту від 18.08.2016. Водночас такий Договір було укладено терміном на 6 місяців (п. 2.1. Договору).
Згідно інформації Козятинської міської ради від 24.10.2024 за № 2179/24 (а.с. 28-29), за закінченням Договору про встановлення земельного сервітуту від 18.08.2016 між Козятинською міською радою та ТОВ "Калинівський маслосирзавод" був укладений Договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користування земельною ділянкою, площею 10 кв.м., за адресою: м. Козятин, вул. Січових Стрільців (біля магазину "Еліта") для розміщення тимчасової споруди терміном на 3 роки, однак другий примірник після підписання до міської ради не повернутий. Підставою для укладення договору слугувало рішення 21 сесії Козятинської міської ради 7 скликання "Про укладення договору на користування земельною ділянкою на умовах особистого строкового сервітуту з ТОВ "Калинівський маслосирзавод" від 27.11.2017 за № 857-VII.
Станом на час звернення прокурора із позовом у цій справі діючі договори між позивачем та відповідачем про користування спірною земельною ділянкою відсутні за спливом їх строку, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.
Такий факт, зокрема, підтверджується й тим, що у подальшому 04.07.2022 та 21.08.2023 ТОВ "Калинівський маслосирзавод" зверталося до міської ради із заявою про поновлення договору про встановлення земельного сервітуту, але не отримало позитивного рішення з підстав ненадання викопіювання та обґрунтування на збільшення площі земельної ділянки.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Згідно із частинами 2, 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на дату укладення Договору) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068 зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 284 від 23.11.2020 (Порядок).
Відповідно до п. 2.1. Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Згідно із пунктами 2.29. Порядку у разі закінчення строку дїї, анулювання паспорта прив'язки тимчасової споруди, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу.
Водночас суд враховує, що у справі № 905/1552/16, вирішуючи спір про визнання недійсним договору сервітуту та звільнення земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 аналізувала умови розміщення окремих об'єктів (у цьому випадку - тимчасових споруд) для здійснення підприємницької діяльності та дійшла висновку, що земельна ділянка не відводиться за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання іншого документа - паспорта прив'язки для розміщення тимчасової споруди. Таку ж позицію підтримано у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23.
Необхідність дослідження паспорта прив'язки для розміщення тимчасової споруди та його нормативного регулювання передусім полягає у тому, щоб залежно від досліджених судом обставин можна було встановити, чи потрібне окреме рішення уповноваженого органу на відведення земельної ділянки, якщо є затверджений цим органом документ, який надає право на експлуатацію об'єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.
За змістом інформації Козятинської міської ради від 29.11-2024 за № 2369/24, наданої на запит окружної прокуратури (а.с. 39-40), паспорт тимчасової споруди по вул. Січових Стрільців ТОВ "Калинівський маслосирзавод" відділом містобудування та архітектури Козятинської міської ради не видавався.
За таких обставин, невжиття відповідачем заходів, спрямованих на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та демонтаж розміщеної тимчасової споруди суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні та земельному законодавству, що порушує право Козятинської міської ради на користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою комунальної власності в інтересах територіальної громади.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (ст. 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.
Отже, суд дійшов висновку про обрання прокурором належного способу захисту у даному спорі та про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Козятинської міської ради, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Хмільницькою окружною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Козятинську міську раду про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №56-74вих-25 від 07.01.2025).
Такому повідомленню передувало ряд запитів Хмільницької окружної прокуратури на отримання інформації з метою з'ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
В свою чергу, відповідно до листа Козятинської міської ради Вінницької області вих. №2369/24 від 29.11.2024 повідомлено, що Козятинською міською радою рішення щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель не приймалося та відповідно не призначено державного інспектора, що унеможливлює здійснення заходів з контролю за використанням та охороною земель. Крім того, Козятинська міська рада проінформувала, що з позовом до суду про зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди за власний рахунок не зверталася.
Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Водночас протягом розгляду даної справи Козятинська міська рада не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.
Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі з вищенаведених мотивів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача в сумі 3 028 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 37503582) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 10 м2 по вул. Січових Стрільців в м. Козятин Хмільницького району Вінницької області шляхом демонтажу (знесення) розміщеної на ній тимчасової споруди (павільйону) за власний рахунок.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 37503582) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3 028 грн витрат на сплату судового збору.
4. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи та Вінницькій обласній прокуратурі до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 17 березня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.