Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/278/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.286-1 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
13.03.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 березня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пересічне Дергачівського району Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, працює токарем ФОП « ОСОБА_8 », одруженого, без утриманців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 04 травня 2025 року(включно), без визначення розміру застави,
В провадженні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває матеріали кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024120000000847 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.135 КК України.
В судовому засіданні, у суді першої інстанції, прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивуючи це тим, що існують ризики, а саме обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків та потерпілих, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Отже, ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 заперечив проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказав про доцільність зміни запобіжного заходу на домашній арешт, ризики наведені прокурором є надуманими. Один з потерпілих будь-яких претензій до обвинуваченого не має, оскільки йому було відшкодовану спричинену шкоду.
Обвинувачений, стосовно міри запобіжного заходу вказав, що йому може бути змінено запобіжний захід на непов'язаний з триманням під вартою, він працює, навчається і не збирається вчиняти жодних протиправних дій, має сталі соціальні зв'язки.
Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 березня 2025 року продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 04 травня 2025 року(включно).
Своє рішення суддя мотивував тим, що ОСОБА_7 оголошено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків вказаних у клопотанні, що передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не встановлено, а тому підстави для застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні відсутні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить змінити ухвалу суду першої інстанції та обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що його підзахисний перебуває під вартою з серпня 2024 року, тобто, понад сім місяців.
Станом на сьогоднішній день справа щодо його звинувачення перебуває в Світловодському районному суді на стадії судового розгляду по суті. В справі досліджені письмові докази, допитано більшість свідків, допитані потерпілі.
Ризик переховування від суду прокурор обґрунтовує виключно тяжкістю обвинувачення.
Проте при цьому, фактично погоджуючись з існуванням цього ризику суд не врахував, що його підзахисний обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого, але не умисного злочину, притягується до кримінальної відповідальності вперше, одружений, підтримує зв'язок з батьками, має постійне місце роботи, характеризується виключно позитивно.
Вказує що підзахисний не має кримінального минулого, а також зв'язків у злочинному світі, які би дозволили йому перебувати на нелегальному становищі та переховуватись від суду та розшуку. Зазначені обставини судом ніяким чином не враховані.
Фактично перебування під вартою зараз носить характер превентивного покарання, оскільки замість аналізу факторів, які би свідчили, що особа може переховатись від суду та здатна це зробити з урахуванням роду своїх занять, віку, свого кримінального минулого та характеру дій, в яких обвинувачується, суд керується виключно тяжкістю злочину, в якому особа підозрюється.
У справі двоє осіб визнані потерпілими: син загиблого ОСОБА_9 та батько загиблого ОСОБА_10 .
Потерпілий ОСОБА_11 Завійборода подав до суду нотаріально посвідчену заяву від 19 листопада 2024 року, в якій вказав, що заподіяна смертю батька шкода йому повністю відшкодована родиною ОСОБА_12 і він не наполягає на покаранні, пов'язаному з позбавленням волі.
Потерпілий ОСОБА_13 Завійборода категорично відмовився від будь-яких перемовин щодо відшкодування йому шкоди, не подав цивільного позову, судові засідання не відвідує.
Незважаючи на це, щомісяця йому добровільно перераховуються кошти на відшкодування заподіяної шкоди.
Наведене свідчить про усвідомлення обвинуваченим необхідності відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки та вжиття ним реальних заходів до максимального пом'якшення відповідних наслідків.
Ці обставини, разом з тим, що він обвинувачується саме в скоєнні необережного злочину, свідчать про те, що він не несе високої суспільної небезпеки, як особа. Відповідно, це істотно зменшує як ризик його втечі, так і ризик протиправного впливу на свідків. Ризик впливу на потерпілих просто не існує, оскільки один з потерпілих просто зняв свої матеріальні претензії, а інший ніяким чином не впливає на судовий процес, не цікавиться ним і вже був допитаний судом, при цьому він не є очевидцем.
Щодо ризику впливу на свідків, то такий ризик існує лише теоретично, при цьому прокурор не навів будь-яких даних, які би могли свідчити про будь-яку реальність такого впливу. Не називає свідків, на яких міг бути здійснений вплив, не надає скарг свідків, які би вказували на наявність спроби впливу на них з будь-якого боку тощо. При цьому суд надав прокурору можливість допитати цих свідків, але прокурор їх явку до суду не забезпечив, внаслідок чого судове засідання 06 березня 2025 року взагалі не відбулось.
Наявність ризику вчинення іншого злочину не доведено стороною обвинувачення.
Вважає, що з урахуванням особи , його молодого віку, поведінки щодо відшкодування шкоди потерпілим, звинувачення у скоєнні злочину з необережності, не доведеності продовження існування таких ризиків, які би вимагали обов'язкового його тримання під вартою на період здійснення судочинства в цій справі, для забезпечення інтересів правосуддя можливо обрати відносно ОСОБА_14 більш м'який запобіжний захід, наприклад, у вигляді домашнього арешту.
Відсутність кримінального минулого та зв'язків у злочинному світі, необережна форма вини у пред'явленому обвинуваченні, молодий вік та соціальні зв'язки, наявність позитивних характеристик свідчать про те, що такий запобіжний захід цілком спроможний забезпечити належну поведінку обвинуваченого та буде достатнім для забезпечення інтересів правосуддя. Він дозволить здійснювати як контроль за місцезнаходженням обвинуваченого, так і дозволить забезпечити неможливість його теоретичного контакту з не допитаними свідками, якщо небезпека такого контакту існує.
Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, застосувавши до його підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.135 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальні правопорушення, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04.08.2024, протоколом огляду місця події, актом огляду на стан алкогольного від 04.08.2024, протоколом допиту свідків, висновками експертів, протоколами слідчих експериментів, та іншими доказами.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочинів, обвинувачення у яких йому пред'явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування пред'явивши обвинувачення ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_15 на свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховано.
Необхідно зазначити про те, що не визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка загрожує у разі визнання її винуватою, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від органів досудового розслідування та суду.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні 2 кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким злочином.
Зазначені обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
При цьому необхідно зазначити про те, що ОСОБА_7 тимчасово проживав на території м. Світловодськ, що в свою чергу унеможливлює застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за місцем розташуванням суду.
Отже, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки не всі свідки допитані судом першої інстанції, ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на потерпілого свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре свідків, тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, у справі доведений є ризик вчинення ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень у тому числі стосовно осіб, які можуть давати викривальні та підтверджуючі його вину покази, будучи особою, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину від якого загинули люди.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою у зв'язку з повним відшкодування шкоди одному з потерпілих та часткове відшкодування шкоди іншому потерпілому,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Колегія суддів вважає, ризики, які мали місце на момент обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються і на момент продовження даного запобіжного заходу, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких, як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешту, застава неможливе.
Отже, ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, ці обставини та наявні ризики повинні бути перевірені судом першої інстанції під час розгляду клопотання прокурора по суті.
За таких підстав на даному етапі, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, від якого настала смерть людини, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про необхідність обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки у такому випадку ОСОБА_7 з високою імовірністю вчинить спробу на переховування від суду.
А тому, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Що узгоджується з ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_16 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Доводи апеляції щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими та передчасними, оскільки не досліджені всі матеріали та докази надані стороною обвинуваченого.
Посилання в апеляції, що суд першої інстанції формально вирішив питання про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 , порушив право на ретельний розгляд, судове рішення не мотивоване, в ухвалі суду відсутні обставини, які свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - свого підтвердження не знаходять, адже, як убачається безпосередньо із ухвали суду, судом мотивоване постановлене рішення, як і зазначено про ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що їх вважає наявними суд.
Враховуючи вищенаведене, суддя при розгляді даного клопотання врахував обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність обґрунтованої підозри та подальшого обвинувачення у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв'язку із чим посилання захисника на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення вимог Кримінального процесуального Закону при її винесенні, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
Отже, колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 березня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 04 травня 2025 року(включно), без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4