Номер провадження: 11-сс/813/184/25
Справа № 947/36165/24 1-кс/947/17360/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05 березня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12024160000001144, внесеного до ЄРДР 09 вересня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 309 КК України,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на автомобіль марки «Opel Zafira», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , та ключі від нього, який перебував у користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що вилучене у ході обшуку майно відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, є підстави вважати, що воно було засобом вчинення злочину, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвалу слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, грубо порушує право власності, (володіння та користування) власника транспортного засобу, з наступних підстав:
- слідчий суддя обрав самий обтяжливий для власника спосіб арешту майна - позбавлення права на користування вказаним транспортним засобом власником. Власником автомобілю є ОСОБА_7 . Заборона користування автомобілем є надмірним обтяженням для власника, оскільки автомобіль використовується для задоволення її потреб;
- в матеріалах провадження відсутні відомості, що автомобіль зберіг на собі сліди того, що він був знаряддям вчинення кримінального правопорушення;
- власник автомобілю не повідомлена про підозру у скоєні будь якого кримінального правопорушення, тому автомобіль не може бути предметом конфіскації та спеціальної конфіскації.
На підставі наведеного, апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали, якою задовольнити частково клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна, заборонивши власнику ОСОБА_7 відчуження та розпорядження автомобілем марки «Opel Zafira», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , та ключами від нього.
Уважаючи подану апеляційну скаргу необґрунтованою, невмотивованою та такою, що не підлягають задоволенню, прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав письмові заперечення.
За змістом заперечень посилається на те, що у ході досудового розслідування встановлено, що арештований автомобіль використовувався ОСОБА_9 як засіб вчинення злочину, оскільки безпосередньо у вказаному автомобілі ОСОБА_9 неодноразово зустрічався з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою організації його незаконного переправлення через державний кордон України.
Позиції учасників судового розгляду.
Представник власника майна ОСОБА_6 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор надав заяву про розгляд справи за його відсутності, вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а метою, крім іншого, забезпечення спеціальної конфіскації (ч.ч.1-2 ст.170 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
У судовому засіданні встановлено, що СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024160000001144, внесеному до ЄРДР 09 вересня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 309 КК України.
Відповідно до клопотання про арешт майна, до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області 09.09.2024 надійшли матеріали УКР ГУНП в Одеській області про те, що група невстановлених осіб, за попередньою змовою, в умовах воєнного стану, мають намір вчинити крадіжку, поєднану з проникненням до домоволодіння, розташованого на території Одеської області.
У подальшому, в ході документування злочинної діяльності зазначеної групи осіб встановлено, що особи, які входять до складу вищевказаної групи, в умовах воєнного стану за грошову винагороду займаються організацією незаконного перетину державного кордону України на території Одеської області осіб чоловічої статі, які підлягають мобілізації.
В рамках вказаного кримінального провадження 27 листопада 2024 року, в період часу з 20 години 06 хвилин по 20 годину 20 хвилин, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси, проведено обшук автомобіля марки «Opel Zafira», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у користуванні підозрюваного ОСОБА_9 , у ході якого було виявлено та вилучено: автомобіль марки «Opel Zafira», 2008 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , та ключі від нього.
Виявлене та вилучене майно було визнано речовим доказам постановою слідчого від 28 листопада 2024 року.
У подальшому, 28 листопада 2024 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Зі змісту клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що ним порушується питання про накладення арешту на вилучене майно з метою збереження речового доказу.
Дійсно, приписами ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Зі змісту ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є, у тому числі, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
Диспозиція ст. 332 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, передбачає кримінальну відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України - це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кордону України іншими особами.
З матеріалів справи вбачається, що зустріч та розмови підозрюваного ОСОБА_9 з ОСОБА_10 , який був залучений до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих розшукових дій у вказаному кримінальному провадженні, щодо його незаконного переправлення здійснювались, зокрема, у автомобілі марки автомобіль марки «Opel Zafira», 2008 року випуску (а.с. 26-29 т.1).
Тому, на переконання апеляційного суду, зазначений у клопотанні автомобіль марки «Opel Zafira», 2008 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , та ключі від нього, мають ознаки речових доказів відповідно до ст. 98 КПК України, зокрема, вилучений автомобіль може бути знаряддям вчинення злочину, передбаченого ст. 332 КК України, міг зберегти на собі сліди або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З огляду на зазначене, посилання апелянта на те, що власникам майна не повідомлено про підозру в рамках вказаного кримінального провадження, не має ніякого правового значення при вирішенні питання щодо арешту майна з метою збереження речового доказу, оскільки уданому випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Таким чином, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12024160000001144, внесеного до ЄРДР 09 вересня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.4 ст. 185, ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 309 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4