Номер провадження: 11-кп/813/335/25
Справа № 511/2732/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06 березня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 липня 2023 року у кримінальному провадженні №12022162390000162, внесеному до ЄРДР 27 квітня 2022 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тирасполь (Республіка Молдова), українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, одруженого (має на утриманні трьох дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зареєстрованого і проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 62 КК України замінено ОСОБА_8 основне покарання у виді позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
Запобіжний захід не обирався.
Вирішено питання з речовими доказами, процесуальними витратами, цивільним позовом та заходами забезпечення кримінального провадження.
Оскарженим вироком встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 71 від 25.03.2022 на підставі ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» старшого сержанта ОСОБА_8 призвано на військову службу за мобілізацією, та призначено на посаду начальника наземного запитувача радіолокаційного відділення військової частини НОМЕР_2 .
Так, старший сержант ОСОБА_8 , будучи особою, яка у встановленому законодавством порядку 21.11.2013 набула права керування транспортними засобами та отримала посвідчення водія НОМЕР_3 з категоріями «А» і «В», 26.04.2022 після 14 години 00 хвилин (точний час не встановлено), знаходячись поза службою, після добового чергування, на березі Кучурганського лиману, поблизу смт Лиманське Роздільнянського району Одеської області, разом з ОСОБА_13 та іншими невстановленими слідством особами, вживав спиртні напої (пиво та слабоалкогольний напій «Revo»), після чого, увечері того ж дня, достеменно знаючи, що керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння заборонено, приступив до керування власним технічно справним автомобілем «BMW-520I» номерний знак НОМЕР_4 , чим грубо порушив вимоги пункту 2.9. а) «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила), які зобов'язують водія:
п. 2.9. «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
У цей же день, близько 22 години 00 хвилин, водій ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (1,52 ‰ етилового спирту в крові), чим позбавив себе можливості адекватно сприймати навколишню дорожню обстановку, своєчасно реагувати на її зміну, контролювати рух транспортного засобу і безпечно керувати ним, здійснював рух в темний час доби, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю вулиці Гагаріна в смт Лиманське Роздільнянського району Одеської області, на якій організований двосторонній рух і проїзна частина має по одній смузі для руху в протилежних напрямках, з боку вулиці Абрикосова у напрямку вулиці БОС 170.
Ігноруючи вимоги до власної безпеки та безпеки пасажирів, водій ОСОБА_8 , під час руху, пасами безпеки пристебнутий не був, на місці переднього пасажира перевозив ОСОБА_13 , також не пристебнуту пасами безпеки, чим порушив вимоги пункту 2.3.в) Правил, якими передбачено:
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки…».
Рухаючись навпроти будинку № 64/2 по вулиці Гагаріна, на прямій, рівні ділянці горизонтального профілю, без пошкоджень дорожнього покриття, зі швидкістю, що перевищувала 86,7 км/год, водій ОСОБА_8 не переконався, що обрана ним швидкість забезпечить постійний контроль за траєкторією руху цього автомобіля і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, чим грубо порушив пункти: 1.5.; 2.3. б); 12.1.; 12.4.; 12.9. б) Правила, що зобов'язують водія:
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».
п. 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;
п. 12.9. «Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «і» пункту 30.3 цих Правил».
Своїми діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил, водій ОСОБА_8 свідомо створив небезпеку як для себе, так для життя і здоров'я пасажира автомобіля ОСОБА_13 , чим проявив кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення.
Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись із суттєвим перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості руху, водій ОСОБА_8 не вжив заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, вкрай уважним не був, за дорожньою обстановкою не стежив, постійно не контролював рух керованого транспортного засобу, і, як наслідок, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, не впорався з керуванням, допустив занос задньої частини автомобіля «BMW-520I», номерний знак НОМЕР_4 , що призвело до втрати його курсової стійкості і некерованого виїзду за межі проїзної частини на ліве за ходом руху узбіччя, з наїздом на перешкоду - бетонні стіни гаражів та перекиданням транспортного засобу.
У результаті ДТП пасажиру ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спричинені тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 не оспорюючи вини та правильності кваліфікації його дій, звернувся до суду із апеляційною скаргою, зазначивши, що оскаржуваний вирок підлягає зміні в частині призначення покарання, з огляду на наступне:
- судом першої інстанції належним чином не враховані обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне повне відшкодування завданого збитку
- суд залишив поза увагою данні, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, перебуває на військовій службі,на його утриманні перебувають малолітні діти, а його дружина наразі знаходиться на 4 місяці вагітності та багато часу проводить у лікарні внаслідок ускладнень здоров'я, є особою молодо віку;
- судом не врахована позицію потерпілої щодо виду та розміру покарання, яка просила призначати покарання, яке не пов'язане із позбавленням волі;
На підставі наведеного просить вирок змінити в частині покарання та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді службового обмеження на строк один рік.
Позиції учасників судового розгляду
Захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити.
Прокурори заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскільки в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення ч. 2 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким злочином; характеристику особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем, перебуває у шлюбі, дружина знаходиться у стані вагітності, має на утриманні трьох малолітніх дітей - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше до кримінальної відповідальності притягувався, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, на час вчинення злочину мав негативну службову характеристику, але свою поведінку виправив та на час ухвалення вироку мав позитивну службову характеристику; фактичні обставини справи - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне повне відшкодування завданого збитку.
На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років. На підставі ст. 62 КК України замінено ОСОБА_8 основне покарання у виді позбавлення волі на покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Оцінюючи твердження обвинуваченого щодо надмірної суворості призначеного судом першої інстанції покарання, апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що вчинено джерелом підвищеної небезпеки, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку у спричиненні ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень.
Так, ОСОБА_8 грубо знехтував правилами дорожнього руху, пов'язаними з імперативною забороною керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, приступив до керування транспортним засобом у такому стані (1,52 ‰ етилового спирту в крові), створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого.
У свою чергу, керування у стані алкогольного сп'яніння є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою як для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року відзначив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_8 як водій транспортного засобу, крім передбачених законодавством України прав, мав ще й певні обов'язки, установлені Правилами дорожнього руху, яких повинен був дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь-яких обставин, якими грубо знехтував, внаслідок чого сталося ДТП та потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Тому призначене ОСОБА_8 покарання саме у виді тримання у дисциплінарному батальйоні, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що думка потерпілої не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 21 лютого 2019 року у справі №742/584/18.
Та обставини, що обвинувачений має на утриманні трьох неповнолітні дітей, не є підставою для призначення покарання у виді службового обмеження на строк один рік.
Отже, всі обставини, на які посилається сторона захисту, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Разом з тим, аналізуючи посткримінальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 , який здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та наказом командира військової частини його військову службу призупинено, дає можливість дійти висновку про те, що обвинувачений не усвідомив протиправність своєї поведінки та не демонструє готовністьпонести заслужене покарання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 липня 2023 року у кримінальному провадженні №12022162390000162, внесеному до ЄРДР 27 квітня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, - залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4