10.03.25
22-ц/812/352/25
Провадження № 22-ц/812/352/25
Іменем України
10 березня 2025 року м. Миколаїв
справа № 484/1473/24
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Носіковим І.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Порхуном Віталієм Михайловичем, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 05 грудня 2024 року під головуванням судді Максютенко О.А., повний текст судового рішення складений 14 грудня 2024 року,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позивач зазначала, що з 07 червня 1997 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано 07 березня 2024 року. В період шлюбу, ними було придбано у власність 100 вуликів зі 100 бджолосім'ями з метою отримання прибутку від займання бджолярством, які знаходились на території власного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Даним майном вони користувалися спільно та на рівних умовах забезпечували і підтримували його в належному технічному стані, турбувалися про життєдіяльність бджолосімей до припинення сімейних відносин. За спільною згодою сторін у 2020 році відповідач звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області з метою державної реєстрації потужності оператора ринку, а у 2021 році для видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки.
Як вказала позивач, після припинення шлюбних відносин вона змінила місце проживання та у зв'язку з цим втратила вільний доступ до спільного майна та можливості здійснювати догляд за бджолами з метою отримання прибутку, добровільно відповідач відмовляється ділити рухоме майно.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на бджолиної пасіки, яка складається зі 100 (ста) бджолосімей та 100 (ста) бджолиних вуликів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виділити їй у власність 50 (п'ятдесят) бджолосімей та 50 (п'ятдесят) бджолиних вуликів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Порхун В.М. - просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що інформація в позові про наявність у спільному користуванні бджолиної пасіки, яка складається зі 100 вуликів зі 100 бджолосім'ями, станом на даний час не відповідає дійсності, оскільки кількість бджолиних сімей за місцем реєстрації вищезазначеної пасіки становить 60 бджолосімей, які розташовані в 60 вуликах, що підтверджується внесеними Первомайською районною лікарнею ветеринарної медицини Миколаївської області даними до додатку до ветеринарно-санітарного паспорту №UA-48-08-1163, та згідно заяви відповідача від 17.04.2024 року до Первомайського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області оновлено відомості у Реєстрі паспортів пасік. Також зазначив, що даний спір можливо врегулювати шляхом укладення мирової угоди відповідно до ст. 207 ЦК України та виділити кожному із сторін по 1/2 бджолиної пасіки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме по 30 бджолиних сімей та 30 бджолиних вуликів.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на бджолиної пасіки, яка складається із 60 бджолосімей та 60 бджолиних вуликів, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 у власність 30 бджолиних вуликів з рамками та 30 бджолиних сімей, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості двадцяти вуликів в сумі 45340 грн та судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп, а всього 46551 грн 20 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно було придбано сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною власністю подружжя. Також суд встановив, що відповідач без згоди позивача відчужив 40 вуликів та бджолосімей, а тому прийшов до висновку, що за 20 вуликів та бджолосімей необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Порхун В.М. - просив рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості вуликів в сумі 45 340 грн, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що висновки суду, що 40 бджолосімей та вуликів було продано невідомим особам, а кошти використані не в інтересах сім'ї, а тому за 20 вуликів та бджолосімей необхідно стягнути грошову компенсацію не відповідають обставинам справи, оскільки на день звернення позивачки до суду кількість бджолиних сімей складала 60 сімей, а не 100 сімей, що підтверджується копією ветеринарно-санітарного паспорту пасіки, станом на 15.03.2024 року відбувся підмор бджіл в кількості 40 бджолосімей. Також, на думку апелянта, не є допустимим доказом факту відчуження 40 вуликів з бджолосім'ями покази свідка ОСОБА_3 та письмові пояснення ОСОБА_1 про те, що від ОСОБА_4 вона дізналася, що відповідач здійснив продаж вуликів з бджолосім'ями. Доказів того, кому саме було відчужено вулики з бджолосім'ями, їх точна кількість та загальна сума, яка була нібито отримана відповідачем за їх продаж, матеріали справи не містять, ОСОБА_5 допитаний судом не був. Вважає, що сторони, будучи власниками спільно набутого за період шлюбу майна, несуть в рівній частці кожен ризик випадкового знищення чи пошкодження такого майна. За такого стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки грошової компенсації вартості 20-ти вуликів в сумі 45340 грн є безпідставними. Факт реалізації вуликів не було встановлено і під час огляду дізнавачем сектору дізнання Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області 16.03.2024 року. Крім того, адвокат Порхун В.М. зазначав, що 06.02.2024 року між сторонами був укладений договір про поділ спільного майна подружжя НІА № 366/61 та згідно актів приймання-передачі від 29.04.2024 та від 30.04.2024 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_2 прийняла: 29.04.2024 року - 12 бджолиних вуликів з 12 бджолиними сім'ями та рамки у кількості 360 штук, 30.04.2024 року - 18 бджолиних вуликів з 18 бджолиними сім'ями та рамки у кількості 540 штук, а тому фактично повністю відбувся поділ спільного майна - 60 вуликів з 60 бджолосім'ями - по 30 вуликів з 30 бджолосім'ями кожному.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко О.С. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначав, що відповідачу ще до відкриття провадження у справі було відомо про намір позивачки здійснити поділ майна подружжя, зокрема вуликів із бджолосім'ями. Зі змісту заяви відповідача до ГУ Держпродспоживслужби з проханням внести зміни до відомостей Державного реєстру пасік в частині кількості сімей, слідує, що його звернення пов'язано з судовим поділом майна. При цьому жодних згадувань про падіж бджіл у заяві не має, що, в свою чергу, не може виключати тієї обставини, що ОСОБА_2 міг відчужити значну кількість бджолосімей на користь третіх осіб. Твердження апелянта, що між подружжям повністю відбувся поділ спільного майна відповідно до актів приймання-передачі від 29.04.2024 року та від 30.04.2024 року не заслуговують на увагу, оскільки, не маючи доступу до пасіки, позивачка була змушена на той час погоджуватися на фактичний поділ наявних у відповідача вуликів, так як він міг їх також відчужити без її згоди, при цьому ОСОБА_1 не казала відповідачу, що погоджується з заявленою кількістю вуликів з бджолосім'ями, як остаточний варіант поділу майна. Про дане свідчить той факт, що після приймання 30 вуликів з 30 бджолосім'ями вона не звернулась до суду з заявою про залишення позову без розгляду.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Порхун В.М. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.
Представник позивачки - адвокат Чобану В.В. - просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною першою статті 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є встановлення факту використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім'ї чи на її потреби.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з з 07 червня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 07 березня 2024 року Первомайським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було розірвано та складено відповідний актовий запис №09, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 року від 07.03.2024 року.
В період шлюбу сторонами на спільні кошти було набуто наступне майно: бджолина пасіка, яка складалась з 100 бджолосімей та 100 бджолиних вуликів.
Під час судового розгляду справи представник відповідача не заперечував, що вказане майно було спільною власністю подружжя і частки сторін у вказаному майні є рівними.
З матеріалів справи і пояснень сторін слідує, що інше спільне майно (автомобіль FORD KUGA, причепи та грошові кошти) було поділено сторонами у добровільному порядку за відповідним договором від 06 лютого 2024 року (а.с. 62).
Також судом першої інстанції було встановлено і таке не заперечувалось сторонами, що на час розгляду справи фактично були в наявності 60 бджолиних вуликів з 60 бджолиними сім'ями, які знаходились у володінні відповідача.
Під час розгляду справи вказане спірне майно було поділено сторонами: 29 та 30 квітня 2024 року відповідач передав позивачці 30 бджолиних вуликів з 30 бджолиними сім'ями та рамки у кількості 900 шт., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі (а.с. 97, 98).
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошової компенсації за 20 вуликів та бджолосім'ями, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зібраними у справі доказами доведено, що відчуження 40-ка бджолосімей та вуликів було здійснено відповідачем без згоди і відома іншого подружжя - позивачки, докази про отримання останньою коштів від продажу її частки у спільному майні в матеріалах справи відсутні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив всі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково вважав, що спільним майном подружжя, яке підлягає поділу, є 100 вуликів із бджолосім'ями, та не врахував, що на день звернення позивачки до суду кількість бджолиних сімей складала 60 сімей.
Так, при вирішенні спорів про поділ майна подружжя встановленню підлягає обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, а не на час звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі 158/2229/16 зазначав, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні приписи містить частина перша статті 81 ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Представник позивачки у суді апеляційної інстанції пояснила, що сторони фактично припинили подружні відносини та стали проживати окремо в грудні 2023 року, тоді як шлюб був розірваний 07 березня 2024 року.
Заперечень щодо вказаних обставин від представника відповідача не надходило.
Після припинення сторонами подружніх відносин пасіка залишилась у володінні відповідача.
З листа Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 08.03.2024 року №К-61-2024/14.2.3-112 та додатку до нього слідує, що у 2020 році до Головного управління надійшла заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо державної реєстрації потужності оператора ринку, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 19.06.2020 року про державну реєстрацію потужності та присвоєно особистий реєстраційний номер r-UA4-14-18-1253. Вид діяльності, що здійснюється з використанням потужності: первинне виробництво, зберігання, транспортування, реалізація. 11.05.2021 року від ОСОБА_2 до Головного управління надійшла заява про видачу ветеринарно-санітарного паспорта пасіки за адресою розміщення: АДРЕСА_2 , та йього ж дня ним отримано ветеринарно-санітарний паспорт пасіки із присвоєним єдиним унікальним номером UA4-48-08-1163, відомості про пасіку у кількості 100 бджолиних сімей внесені до реєстру ветеринарно-санітарних паспортів пасік України (а.с. 15-17).
Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 09.05.2024 року №К-131-2024/14.2.3-219 внесено зміни до реєстру ветеринарно-санітарних паспортів пасік України в частині кількості бджолиних сімей на підставі заяви від 17.04.2024 року, де за адресою розміщення пасіки: АДРЕСА_2 , кількість бджолиних сімей породи (популяції) Українська степова вже вказано 60 (а.с. 93).
Із копії ветеринарно-санітарного паспорту пасіки UA4-48-08-1163 слідує, що 15.03.2024 року до паспорту внесено два записи представниками Первомайської районної державної лікарні ветеринарної медицини Держпродспоживслужби в Миколаївській області, а саме: у першому записі вказано, що в результаті проведення кліногляду бджолосімей за місцем реєстрації встановлено задовільний ветеринарно-санітарний стан пасіки; у другому - зафіксовано один зразок підмору бджіл для лабораторного дослідження, за результатами якого (експертний висновок №18 від 18.03.2024) збудників акарапідозу, незамотозу, вароотозу не виявлено. При цьому кількість бджолиних сімей в період з 06.04.2022 по 13.03.2023 року складала 100 сімей, а з 15.03.2024 року - 60 сімей (а.с. 55, 94, 111-112).
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на час припинення сторонами спільного ведення господарства у володінні відповідача залишалось 100 бджолиних сімей, оскільки таке підтверджується належними, достовірними та достатніми доказами, а тому саме така кількість бджолосімей підлягає поділу.
З матеріалів Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області, складених на підставі звернення 16.03.2024 року позивачки до поліції для фіксування факту реалізації відповідачем вуликів з бджолами, слідує, що згідно протоколу огляду місця події від 16.03.2024 року з фототаблицями до нього в ході огляду місця події на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено 70 вуликів з бджолами та причеп в нерухомому стані, на якому розташовано ще 26 вуликів у непошкодженому стані з бджолородинами (а.с. 63-66).
У вказаних матеріалах також міститься копія пояснень ОСОБА_3 від 16.03.2024, з яких слідує, що саме вона повідомила ОСОБА_1 , що її колишній чоловік ОСОБА_2 готує вулики з бджолами та грузить їх до причепу автомобіля разом з невідомими їй людьми (а.с. 66 зв.).
З протоколу огляду місця події від 17.03.2024 року з фототаблицями до нього, складеного Первомайським РВП ГУНП в Миколаївській області, вбачається, що в ході огляду місця події на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вже було виявлено тільки 60 вуликів з бджолосім'ями (а.с. 59-61).
Викладені обставини переконливо свідчать про те, що кількість бджолосімей зменшилась зі 100 до 60 вже після припинення сторонами спільного ведення господарства та їх відчуження було здійснено відповідачем без згоди і відома позивачки.
Також суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи представника відповідача, що відбувся підмор бджіл в кількості 40 бджолосімей, оскільки відомості про підмор бджіл до ветеринарно-санітарного паспорту пасіки 48-08-1163 було внесено на підставі заяви ОСОБА_2 до начальника Головного управління Держпродспожив служби в Миколаївській області 17.04.2024 року, тобто під час перебування даної справи про поділ майна подружжя в провадженні суду.
Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на те, що матеріали справи не містять доказів того, кому саме було відчужено вулики з бджолосім'ями та загальна сума, яка була нібито отримана відповідачем за їх продаж, а також на недопустимість таких доказів як покази свідка ОСОБА_3 та письмові пояснення ОСОБА_1 про те, що від ОСОБА_4 вона дізналася, що відповідач здійснив продаж вуликів з бджолосім'ями, тоді як ОСОБА_5 допитаний судом не був.
Так, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, встановивши, що відповідач розпорядився спільним майном подружжя (40 вуликів із бджолосім'ями) на власний розсуд без повідомлення та згоди позивачки і докази про отримання останньою коштів за її частку у вказаному спільному майні в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості такого майна.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зазначав, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого подружжя та у зв'зку із цим - неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Визначаючи розмір грошової компенсації вартості двадцяти вуликів із бджолосім'ями в сумі 45 340 грн., суд першої інстанції виходив із вказаної позивачкою вартості спірного майна, розраховану виходячи із середньої вартості - 2 267 грн. за 1 вулик із бджолосім'єю, на підтвердження чого було надано скріншот веб-сторінки сайту ОЛХ з оголошеннями про продаж вуликів із бджолосім'ями в Первомайську Миколаївської області (а.с. 18) .
Вказану вартість цього майна відповідач не оспорював.
За такого не встановлення судом факту кому саме та за яку суму було відчужено відповідачем вулики з бджолосім'ями - не впливає на правильність висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то відповідно ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Порхуном Віталієм Михайловичем, залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 17 березня 2025 року