Справа № 761/3377/21 Головуючий у суді І інстанції Сіромашенко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/1369/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що був укладений 13 лютого 2018 року між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колісник І.Г., зареєстрований в реєстрі за № 81.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 21 серпня 2017 року вироком Франківського районного суду м. Львова, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 137 КК України, та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі. На підставі статті 75 КК України відповідачку було звільнено від покарання із встановленням 1 (одного року) іспитового строку.
В ході розгляду кримінальної справи № 465/1604/15-к позивачем та його дружиною було заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди по 300 000,00 грн на кожного, а також 1 827,00 грн витрат на поховання сина, який вироком від 21 серпня 2017 року було частково задоволено та стягнуто із відповідачки на користь позивача та його дружини моральну шкоду у розмірі по 150 000,00 грн на кожного та 1 827,00 грн матеріальної шкоди.
На виконання вищевказаного вироку 01 березня 2018 року видано виконавчі листи № 465/1604/15-к, на підставі яких постановами державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Савки В.В. відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також постановою від 19 березня 2018 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику. У подальшому, постановою державного виконавця від 03 жовтня 2019 року виконавчий лист № 465/1604/15-к від 01 березня 2018 року передано на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Однак, 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає зазначений правочин фіктивним, адже він був укладений відповідачами без наміру створення реальних правових наслідків, яким ним обумовлені, з метою недопущеннявиконання за рахунок відчуженої квартири судового рішення про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Відповідачка продовжує мати зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі, що також свідчить про фіктивний характер договору, адже жодний новий власник не буде купувати квартиру, у якій буде проживати стороння та невідома йому особа.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, що був укладений 13 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колісник І.Г., зареєстрований в реєстрі за № 81.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 908,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанціїнорм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 13 лютого 2018 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач ОСОБА_3 вже був померлим на час проведення судового засідання 10 квітня 2024 року і не міг бути присутнім та свідчити у справі. Свідоцтво про смерть, видане Державою Ізраїль, долучене до матеріалів справи.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залучено правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості відповідача до участі у справі № 761/3377/21.
Вказану ухвалу суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 особисто отримав в приміщенні суду під розписку 22 січня 2025 року, проте відзиву на апеляційну скаргу не надіслав.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції правонаступник відповідача - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просив її задовольнити.
Позивач та відповідачка в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка цих учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, поясненняправонаступника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2017 року у справі № 465/1604/15-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 137 КК України, та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання із встановленням 1 (одного року) іспитового строку. Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_6 по 150 000,00 грн моральної шкоду кожному та 1 827,00 грн матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 .
На виконання вищевказаного вироку 01 березня 2018 року було видано виконавчі листи № 465/1604/15-к, на підставі яких постановами державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Савкою В.В. відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також постановою від 19 березня 2018 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця Пальоної Н.М. від 03 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, де стягувачем є позивач, виконавчий лист № 465/1604/15-к від 01 березня 2018 року передано на виконання за територіальною підвідомчістю до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (за зареєстрованим місцем проживання боржника).
13 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колісник І.Г. та зареєстрований за № 81.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, щоз огляду на наявність вироку Франківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2017 року, який набрав законної сили 01 лютого 2018 року, відкриття виконавчого провадженням № НОМЕР_1 на його виконання, фактичну реєстрацію у спірний квартирі ОСОБА_1 як до так і після її продажу, подальше її формальне відчуження на користь ОСОБА_3 , а саме 13 лютого 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, є протиправним, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції, зокрема, просить його скасувати та ухвалити нове про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним, виключно з однієї підстави - порушення судом норм процесуального права, що полягає у розгляді справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 , який помер ще до ухвалення судом рішення. Інших підстав для оскарження рішення суду апеляційна скарга відповідачки не містить.
Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначені у статті 376 ЦПК України.
Так, відповідно до частини першої цієї статті підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
Частиною третьою статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).
Отже, рішення суду першої інстанції може бути скасоване лише у разі такого порушення судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору. Проте таких порушень процесуальних норм ОСОБА_1 не наведено.
Як вбачається із долученого ОСОБА_1 до апеляційної скарги засвідченого перекладу свідоцтва про смерть від 25 березня 2024 року, виданого в офісі Управління населення та імміграції в АККО МВС Ізраїлю, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території с. Шааб Держави Ізраїль, тобто до ухвалення судом рішення від 10 квітня 2024 року у цій справі.
В розпорядженні суду першої інстанції були відсутні дані про смерть ОСОБА_3 і сторони про зазначений факт не повідомляли суд, а судові повістки, направлені на адреси відповідачів, повернулись до суду із відміткою відділення поштового зв'язку про причини повернення «за закінченням терміну зберігання», отже питання процесуального правонаступництва судом першої інстанції не вирішувалось.
Положеннями частини першої статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні обов'язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції за частиною третьою статті 376 ЦПК України, оскільки рішення суду може бути скасовано з підстав неповідомлення учасника справи про дату, час і місце засідання суду лише за апеляційною скаргою такого учасника та із зазначенням в апеляційній скарзі такої підстави для скасування.
Інший учасник справи, в даному випадку відповідачка ОСОБА_1 , не має процесуального права вимагати скасування рішення місцевого суду з підстав неповідомлення співвідповідача ОСОБА_3 про розгляд справи, таке право належить виключно правонаступникам ОСОБА_3 .
За таких обставин порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року у даній справі - без змін.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 березня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній