Київський апеляційний суд
12 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12024111080000071 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Сухоліски Прилуцького району Чернігівської області,
громадянина України, що проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
згідно зі ст.89 КК України не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.1261 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на вирок Згурівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року,
Вироком Згурівського районного суду Київської області від 15.01.2025 ОСОБА_6 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст.1261 КК України і йому призначено покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить вирок суду змінити, зазначивши як обставину, яка обтяжує ОСОБА_6 покарання, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Також просить на підставі п.5 ч.1 ст.911 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід, що застосовується до осіб, які вчинили домашнє насильство, у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 3 місяці, поклавши організацію проходження програми для кривдників на Згурівську селищну раду Броварського району Київської області.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_6 , правову кваліфікацію йому дій, вид та розмір призначеного покарання. Разом з тим, вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не застосував закон, який підлягає застосуванню, а саме, ст.911 КК України. Цією нормою передбачено одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, застосування до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів. На переконання прокурора, ця норма є імперативною, і законодавець надав суду право обирати кількість обмежувальних заходів, а не право не застосовувати їх взагалі.
Вказує, що встановлений судом факт домашнього насильства свідчить про необхідність зміни поведінки обвинуваченого у майбутньому та формування у нього неагресивної моделі поведінки у стосунках як з потерпілою, так і з оточуючими, чому сприятиме проходження програми для кривдників, організацію якого належить покласти на селищну раду за місцем проживання ОСОБА_6 .
Крім того, зазначає, що суд не врахував обставину, яка обтяжує покарання, що передбачена п.61 ч.1 ст.67 КК України. Цим пунктом було доповнено ч.1 ст.67 КК України Законом України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" № 2227-VIII від 06.12.2017.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_6 , будучи особою, яка неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за ст.1732 КУпАП за вчинення домашнього насильства по відношенню до особи, з якою він перебуває у сімейних відносинах, а саме, дружини ОСОБА_8 , діючи всупереч вимогам ст.28 Конституції України, згідно з якою кожен має право на повагу до його гідності, ст.29 Конституції України, згідно з якою кожна людина має право на особисту недоторканість, а також в порушення вимог Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", на ґрунті конфліктних сімейних відносин, умисно систематично вчиняє по відношенню до своєї дружини ОСОБА_8 , з якою з 2014 року спільно проживає та пов'язаний спільним побутом, психологічне насильство, що полягає у словесних образах, у тому числі з вживанням нецензурної лайки, приниженні та залякуванні, що призвело до психологічних страждань, викликавши у потерпілої негативні психологічні зміни, які обмежують її активну самореалізацію та соціальне функціонування.
Так, 8 липня 2023 року о 23 годині 59 хвилин ОСОБА_6 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин, вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 насильство в сім'ї, а саме, умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою, спробою вчинити бійку, на зауваження припинити свої дії ОСОБА_6 не реагував, чим завдав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_8 . За вказані дії постановою Згурівського районного суду Київської області від 16.08.2023 ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1732 КУпАП.
6 лютого 2024 року о 20 годині ОСОБА_6 за місцем проживання, на ґрунті неприязних відносин, вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 насильство в сім'ї, а саме, умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою, спробою вдарити, вдаванні до погроз, на зауваження припинити свої дії не реагував, чим завдав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_8 . За вказані дії постановою Згурівського районного суду Київської області від 26.02.2024 ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.1732 КУпАП.
8 квітня 2024 року о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_6 за місцем проживання, на ґрунті неприязних відносин, вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 насильство в сім'ї, а саме, умисні дії фізичного характеру, що полягали у нанесенні стусанів по різних частинах тіла, на зауваження припинити свої дії не реагував, чим завдав шкоди фізичному здоров'ю ОСОБА_8 і спричинив їй психологічні та фізичні страждання. Також 12 квітня 2024 року близько 13 години 33 хвилин ОСОБА_6 за місцем проживання, на ґрунті неприязних відносин, вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 насильство в сім'ї, а саме, умисні дії фізичного характеру, які супроводжувались нецензурною лайкою, на зауваження припинити свої дії не реагував, чим завдав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_8 . За вказані дії постановою Згурівського районного суду Київської області від 03.05.2024 ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.1732 КУпАП.
29 червня 2024 року близько 21 години ОСОБА_6 за місцем проживання, на ґрунті неприязних відносин, вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 насильство в сім'ї, а саме, умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні на її адресу нецензурною лайкою, вчиненні сварки, на зауваження припинити свої дії не реагував, чим завдав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_8 .
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи внаслідок психотравмуючих сімейних обставин (дій ОСОБА_6 ) ОСОБА_8 завдані психологічні (моральні) страждання. У ОСОБА_8 внаслідок суспільно небезпечних дій її чоловіка ОСОБА_6 зафіксовано комплекс негативних психоемоційних змін у виді сталої психоемоційної напруги з підвищеною тривожністю, погіршеним настроєм, страхом за здоров'я та безпеку, що призводить до погіршення її соціального функціонування та зниження якості поточного життя. Негативний емоційний стан ОСОБА_8 є психологічною домінантою у її свідомості. Стабілізація її емоційного стану можлива лише після усунення суспільно небезпечних дій відносно неї з боку ОСОБА_6 .
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
Дії ОСОБА_6 суд кваліфікував за ст.1261 КК України - домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань потерпілої особи.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставами для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_6 вчинив нетяжкий злочин, особу винного, який не працює, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, обставини, які обтяжують покарання, - щире каяття та добровільне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, і призначив обвинуваченому покарання у виді громадських робіт на максимальний строк.
Вид та розмір призначеного покарання прокурором не оспорюється. Водночас, доводи, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не врахував як обставину, яка обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, безпідставні.
Зазначена обставина не вказана в обвинувальному акті як така, що обтяжує покарання, а тому не може враховуватись. До того ж, вона сформульована прокурором некоректно, що свідчить про формальний підхід до складання апеляційної скарги. Судом достовірно встановлено, що домашнє насильство ОСОБА_6 вчинив щодо подружжя (дружини ОСОБА_8 ), а не щодо колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Згідно з ч.1 ст.911 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
5) направлення для проходження програми для кривдників.
Зі змісту вказаної норми випливає, що суд може, а не зобов'язаний, застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, як один, так і декілька обмежувальних заходів, у зв'язку з чим твердження прокурора, що ця норма є імперативною і не дає суду права, взагалі, не застосовувати обмежувальні заходи, не ґрунтуються на вимогах закону.
Тобто застосування таких заходів тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Знову ж таки, сторона обвинувачення під час судового провадження в суді першої інстанції не ініціювала в судових дебатах застосування до ОСОБА_6 таких заходів, а суд не вбачав підстав для їх застосування, у зв'язку з чим немає підстав вважати, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Відтак, вимога прокурора про застосування до обвинуваченого обмежувального заходу фактично зводиться до того, що закон передбачає таку можливість.
На переконання колегії суддів, для запобігання домашньому насильству достатнім заходом примусу до ОСОБА_6 буде призначене йому покарання, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, тому підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Згурівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3