Провадження № 11-кп/824/3504/2025
ЄУН: 939/553/24 Головуючий суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
3 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року,
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року продовжено міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою до 12 квітня 2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або заставу.
Обвинувачений обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою діє дуже багато місяців без доказів його вини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України з суду першої інстанції витребувані копії наведених документів.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченої та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що у провадженні Бородянського районного суду Київської області перебувають об'єднані судом кримінальні провадження № 12023111050004317 від 27 жовтня 2023 року, № 12024116420000001 від 2 січня 2024 року та № 12024111420000069 від 17 червня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 289 КК України.
На стадії судового розгляду прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтовано викладенням обставин інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, а також наявністю ризиків, які дають достатні підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, прокурор вказує про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів і, усвідомлюючи обґрунтованість висунутого обвинувачення та тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, може переховуватись від суду з метою уникненням кримінальної відповідальності. Також, з огляду на дані про особу обвинуваченого, відсутність постійного місця роботи, сімейних зв'язків, які б не дозволяли вчиняти дії по переховуванню від правосуддя, а також недобросовісна поведінка обвинуваченого, яка передувала вчиненню злочинів та його поведінка після цього, на думку прокурора, вказаний ризик є реальним.
Окрім того, з урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому злочинів, прокурор зазначає про наявність ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, який може проявлятися шляхом прохань, залякування, примусу, погроз або застосування насильства з метою примушування до надання ними показань щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, і може призвести до ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Вказаний ризик, на переконання прокурора, актуальний і тому, що вказані особи ще не допитані судом.
Також прокурор наголошує на наявності ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, що підтверджується тим, що на розгляді Ірпінського міського суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України; у провадженні Бородянського районного суду Київської області перебувають й інші кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України.
За таких обставин прокурор вважає, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
За змістом оскаржуваної ухвали захисник та обвинувачений заперечували проти клопотання прокурора та просили застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За результатами розгляду клопотання прокурора суд дійшов висновку про доведеність на даному етапі ризиків у кримінальному провадженні та продовжив обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 12 квітня 2025 року.
Ухвала суду обґрунтована тим, що тяжкість та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, з огляду на дані про особу обвинуваченого, відносно якого на даний час у провадженні суду перебувають інші кримінальні провадження, який не має тісних соціальних зв'язків, не одружений, офіційно не працевлаштований, свідчать про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, з метою уникнути кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілих та свідків і застосування більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім, а тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, за змістом оскаржуваної ухвали, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевий суд, окрім тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , врахував дані про його особу, вказав про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує,що згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки доводи апеляційної скарги не спростовують.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого застосований під час досудового розслідування, що свідчить про те, що під час здійснення досудового розслідування у ході вирішення питання застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу слідчим суддею перевірялась наявність достатніх даних, які поза розумним сумнівом свідчили про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
За змістом оскаржуваної ухвали питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_6 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_6 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, його наслідки, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
З наявних матеріалів встановлено, щоОСОБА_6 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За змістом висунутого обвинувачення ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 289 КК України, за які передбачено покарання:
- за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років;
- за ч. 1 ст. 122 КК України у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років;
- за ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років;
- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Практика ЄСПЛ свідчить, що загроза відносно суворого покарання може враховуватися поряд з іншими обставинами при обранні виду запобіжного заходу (пункт 76 рішення ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року).
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що під час розгляду питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.
З огляду на покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а також даних про особу обвинуваченого, у т.ч. і даних про те, що відносно обвинуваченого у провадженні судів перебувають інші кримінальні провадження, є реальним ризик переховування обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування на даному етапі судового розгляду ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. Окремо колегія суддів звертає увагу, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням стадії судового провадження та обставин висунутого обвинувачення, у т.ч. застосування насильства щодо потерпілих, існуючих відомостей про особу обвинуваченого, на переконання колегії суддів, на даному етапі ризик впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на його користь є реальним.
Також колегія суддів вважає небезпідставним наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, що підтверджується тим, що за наявними даними на розгляді Ірпінського міського суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України; у провадженні Бородянського районного суду Київської області перебувають й інші кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені на даний час як дані щодо особи обвинуваченого, так й інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, у тому числі, обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, частина з яких відноситься до тяжких злочинів, їх наслідків, покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів, у своїй сукупності переконливо свідчать, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, що свідчить про реальність у кримінальному провадженні ризиків, наявність яких на даному етапі судового розгляду виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти спробам обвинуваченого забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Окрім того, на переконання колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до обвинуваченого за відсутності заяв відповідних осіб - як передача обвинуваченого на поруки, відсутності стримуючих факторів для настання встановлених ризиків, - як домашній арешт або особисте зобов'язання.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я, наявні матеріали не містять і стороною захисту не надано.
При цьому колегія суддів враховує положення ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно з якими суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З огляду на те, що ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень з застосуванням насильства, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незастосування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції на даному етапі прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, обґрунтовано продовжив обвинуваченому строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, а тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року, якою продовжено міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою до 12 квітня 2025 року, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4