14 березня 2025 року Справа № 480/10769/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10769/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат,-
ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у сумі 59015,97 грн. за період з 28.08.2022 по 31.01.2024;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 59015,97 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року у справі № 4160/19208/22 їй була призначена пенсія з 28.08.2022. Виплата нарахованої пенсії була здійснена у січні 2024 року, однак заборгованість з пенсійної виплати у розмірі 59015,97 грн. позивач станом на дату подання позовної заяви не отримала.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати їй нарахованої пенсії в сумі 59015,97 грн. протиправною, а тому звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 20.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Копія даної ухвали була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області через підсистему "Електронний суд" та отримана ним 21.12.2024 (а.с. 21), про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте, відзиву на позовну заяву суду надано не було.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року у справі № 4160/19208/22 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №184050006045 від 05.09.2022 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.08.2022 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 3 категорії, з урахування правової оцінки наданої судом у даному рішенні. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
На виконання зазначеного рішення суду територіальним органом Пенсійного фонду України з 28.08.2022 позивачці була призначена пенсія як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 3 категорії у розмірі 2689,35 грн. (рішення Глухівського об'єднаного управління ПФУ від 16.01.2024 № 184050006045 (зв. бік а.с.41-42).
У подальшому, рішенням Глухівського об'єднаного управління ПФУ від 15.02.2024 № 184050006045 (а.с.13) було здійснено перерахунок розміру пенсії з 28.08.2022, після чого розмір пенсійної виплати склав з 28.08.2022 по 3596,99 грн, а з 01.03.2023- 3696,99 грн.
Сума перерахованих коштів за період з 28.08.2022 по 31.12.2023 нарахована до виплати та становить 59015,97 грн., що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії від 20.02.2024 № 1800-0401-12/21 (а.с. 51).
У подальшому, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 29.11.2024 в якій, зокрема, просила здійснити виплату заборгованості призначеної пенсії у розмірі 59015,97 грн. (а.с. 10).
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (а.с. 9), зокрема, повідомило, що кошти будуть виплачені за наявності бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету (а.с. 9).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у ч. І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії.
При цьому, суд зауважує, що жодних змін до Закону № 2262-XII або Закону № 1058-IV з приводу не виплати пенсіонерам заборгованості з пенсії Верховною Радою України не вносилось.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.
Верховний Суд України у своїх судових рішеннях неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Також таке втручання повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, п. п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Європейський суд з прав людини у п. п. 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", № 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений саме законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належні (законні) правові підстави для невиплати позивачу пенсії відсутні.
Щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п. п. 48 та 40 цих рішень відповідно).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що тривала не сплата особі належних їй пенсійних виплат є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном.
Таким чином, невиплата позивачці нарахованих коштів за пенсійною виплатою у розмірі 59015,97 грн. з підстав відсутності бюджетних призначень на цю мету є протиправною.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості з пенсійної виплати у розмірі 59015,97 грн.
Питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту зобов'язання нарахувати та виплатити і стягнення коштів.
Так, Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов'язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.
Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб'єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.
Конкретний спосіб захисту визначає позивач.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, умовою виходу за межі позовних вимог (а отже і обраного позивачем способу захисту), є досягнення найбільш повного, ефективного захисту прав особи, що узгоджується із метою адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії нарахована позивачу та ця сума не є спірною між сторонами, а тому враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії у загальному розмірі 59015,97 грн.
Щодо періоду, за який необхідно стягнути пенсію, суд зазначає, що як позивач у прохальній частині позовної заяви, так і відповідач у листі (а.с. 9) дійшли помилкового висновку про період наявності заборгованості з пенсійної виплати, оскільки згідно довідки про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії від 20.02.2024 № 1800-0401-12/21 (а.с. 51) сума перерахованих коштів за період з 28.08.2022 по 31.12.2023 нарахована до виплати та становить 59015,97 грн.
Тому періодом, за який необхідно стягнути заборгованість з пенсії, є період з 28.08.2022 по 31.12.2023.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійної виплати за період з 28.08.2022 по 31.12.2023 у розмірі 59015,97 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсійної виплати за період з 28.08.2022 по 31.12.2023 у розмірі 59015,97 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко